«Мамо, я не буду ховатися від ТЦК»: бійця «Азову» забрали з поля бою через два дні

Олександр Шапальчук зі Жмеринки добровільно пішов на війну, воював у 12-й бригаді спецпризначення "Азов" у Серебрянському лісі на Луганщині і на Донеччині, загинув на Покровському напрямку.

• Згадуємо Олександра Шапальчука зі Жмеринки, він пішов добровольцем в «Азов», бойові завдання виконував у роті спеціального призначення.
• Як загинув воїн?
• Волонтерка Олеся Поліщук створила петицію про присвоєння йому звання Героя України. Підтримайте ініціативу, полеглий віддав своє життя за нас.

— Молоді хлопці воюють, ризикують життям, а я вдома, це несправедливо, — говорив Олександр після поїздок на фронт, куди він з початку війни відвозив своїм бусом допомогу.

Такі поїздки стали поштовхом до того, що він добровільно пішов на війну.

Про це сказала у розмові з журналістом «20 хвилин» рідна сестра Олександра Шапальчука пані Аліна.

Позивний «Лимонад» — це курйозний випадок

— Саша дуже гарно говорив про «Азов», — розповідає Аліна. — Казав, що там хлопці великі патріоти і дуже сміливі. Я відчувала, що він хоче йти до них.

Мама казала йому: «Саша, ти ж теж ще молодий, у тебе дитина мала». Він чув від мами про те, що не всі йдуть на війну, дехто ховається. На це син говорив: «Мамо, я ховатися не буду».

Якось сестра звернула увагу, що брат почав активно займатися спортом. Навіть коли приходив з роботи стомленим, знаходив час на пробіжку. Пізніше зрозуміла для чого він це робив. Щоб потрапити в «Азов», потрібно було скласти фізичні нормативи. Випробування проходив у Києві. Рідним казав, що їде у столицю по роботі. Насправді їздив з іншої причини. Про це рідні дізналися згодом.

До речі, під час поїздки на збори йому дали трохи незвичний позивний — «Лимонад». Чому отримав таке псевдо, розповів після повернення додому.

У Києві прямо з поїзда Саша прийшов за вказаною адресою. У той день  мав відбутися тренувальний збір. Прийшов раніше визначеного часу. Нікого ще не було. Вирішив сходити в магазин. Купив цигарок і пляшку солодкої води. Після повернення з’ясував, що всі вже кудись пішли. Він стояв розгублений, аж тут забіг один з чоловіків. Запитав Сашу, що він тут робить. Той відповів, що приїхав на вишкіл.

«А в руках у тебе що?» — звернувся незнайомий. — Солодка вода, лимонад, — відповів. — «Давай швидше до машини, лимонад, всі вже завантажилися, щоб їхати». Так його і представили, коли сідав у машину.

У славетний підрозділ його зарахували наприкінці 2023-го. Шапальчук служив старшим солдатом механіком-водієм на бойових машинах 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Разом з побратимами не тільки зупиняв ворога у Серебрянському лісі на Луганщині, а й витісняв його звідти. Більшість часу воював на Донеччині. Саме там обірвалося життя воїна.

Сумно згадувати про трагічну дату — 19-го квітня 2025-го. Під час виконання бойового завдання росіяни скинули дрон. Побратим, який був разом з нашим земляком, дістав важкі поранення, його врятували. Тіло Олександра вдалося забрати з поля бою  тільки через дві доби. Сталося це на Покровському напрямку.

Олександр загинув напередодні Великодня, свято відзначали 20 квітня. Рідні вітали його, надіслали фото спечених вдома пасок, але ці повідомлення уже не читав і не бачив.

У сміливого воїна залишилися батьки, дружина, неповнолітній син, сестра. Саша не любив фотографуватися. Цей знімок зробив на прохання дружини.

— Час минає, а все одно не віриться, що Саші уже нема, — говорить його сестра пані Аліна. — Таке відчуття, що він все ще на завданні. Ось повернеться і подзвонить, чи напише. Як це робив раніше. Тоді теж бувало не телефонував декілька днів. Батьки теж живуть з такою думкою. Всі ми хочемо вірити, що ще почуємо його. Чекаємо…  

Рідні Олександра підтримують контакти з його побратимами, передають допомогу. Дякують, коли ті згадають якийсь епізод про Олександра.

— Саша був безвідмовним у ставленні до інших, — згадує його сестра. — Якщо комусь потрібна була допомога, він полишав свої справи і йшов допомогти. Казав: люди просять, як відмовити?

Цінував справедливість. Коли дивився новини і бачив, що росіяни роблять на нашій землі, змінювався на обличчі. Можна уявити, який гнів закипав у цей час у нього всередині!

— Це був його вибір йти захищати нас, — продовжує Аліна. — Він не чекав повістки. Ми просили не спішити, подумати. Але Саша так вирішив, тому ніхто його не міг зупинити.

«Ти добре роздивилася, може, це не тато?»

— На червень місяць братові обіцяли відпустку, — продовжує розповідь сестра Олександра пані Аліна. — Він багато-чого напланував. Син Максимко теж мав свої плани. Хлопчик дуже хотів велосипед. Тато обіцяв йому, коли приїде, разом підуть у магазин і Максим вибере такий, який йому подобається.

Пані Аліна уточнює, що насправді хлопчик уже давно знає, на якому велосипеді хотів би кататися. Він тільки чека дня приїзду тата. Співрозмовниця пригадує, як Максим горнувся, міцно обіймав тата, коли той приїжджав раніше. Було це на початку року. Шапальчуку вдалося вибратися додому на день свого народження — 11 січня. Збиралися тоді всією родиною. Ті іменини стали останніми в житті Олександра. Рідні, хто був присутнім за святковим столом, пам’ятатимуть їх доки житимуть.

Тіло воїна доставили до Жмеринки тільки 30 квітня. Напередодні відбулася процедура опізнання. До Вінниці їздили сестра з чоловіком та дружина Олександра.

— Нас попередили, що на 99,9 відсотків підтверджено, що це тіло нашого Саші, — каже пані Аліна. — Але така процедура. Та й ми не втрачали надію: раптом, це інша людина? Але дива не сталося. Це дуже страшно бачити рідну тобі людину у такому стані.

Після повернення додому всіх вразив Максим, син вбитого воїна.

— Мамо, ти добре роздивилася? — запитував він маму. — Може, то не тато. Мамо, скажи, чи добре ти дивилася? Ти ж знаєш, що тато сильний, його не могли вбити, він знає, як битися…

Після похорону минуло трохи часу і мама вирішила втішити сина. Нагадала йому про велосипед, який обіцяв подарувати тато.  Запропонувала піти в магазин і купити.

— Не хочу велосипеда, мамо, — відповів Максим. — Ми мали кататися разом з татом. Тата нема і велосипеда не треба.

Кому через петицію присвоїли Героя?

Петиції про нагородження — це велика несправедливість. Таку думку журналіст «20 хвилин» неодноразово чув від рідних наших захисників.

— Чого ми маємо випрошувати у держави нагороди для тих, хто їх заслужив? — кажуть співрозмовники. — Якщо людина добровільно пішла захищати свою землю, вона вже заслуговує на нагороду. Бо це смілива людина, це патріот.

Тим часом вигадали петицію — звернення до президента про присвоєння Героя. Тобто рідні мають випрошувати нагороду. Хіба це справедливо?

 Ось що каже з цього приводу сестра полеглого Олександра Шапальчука пані Аліна: «Ми знаємо, що звання Героя України не присвоять. Я таких випадків не знаю. Тоді заради чого все це? Хіба, можливо, змилуються і дадуть якусь іншу нагороду».

Жінка звертає увагу на ще одне. Каже, не завжди вдається авторизуватися, аби проголосувати.

— Мені знайомі скаржилися, що не можуть авторизуватися, дехто надсилав скріни із повідомленнями про помилку, — говорить Аліна. — Люди хочуть підтримати петицію, а не можуть. І такі випадки непоодинокі. Складається враження, ніби хтось спеціально створює умови, аби не всі мали можливості проголосувати. Бо ж навряд чи хтось захоче повторно витрачати на час на спробу авторизуватися.

На жаль, трапляються ті, хто відверто говорить, що це не його справа вирішувати про нагородження.

— Хоч би мовчали, не сипали сіль на рану, — каже співрозмовниця. — Бо не розуміють, як це боляче втрачати дорогу людину. Воїни на фронті гинуть за кожного з нас, і за тих, хто не вважає за потрібне підтримати пам’ять про них.

Підтримати петицію про нагородження «азовця» Олександра Шапальчука можна за посиланням.
 

Читайте також:

«Я всіх вас тут уб’ю!» Гвардієць накрив собою гранату у вагоні поїзда — війна однакова і вчора, і нині

«Одне влучання і все — мами й тата нема». Хлопець написав книгу, як «шахед» вбив рідних людей

Синочки «Торо» і «Тенет» народилися і загинули в один день, але додому повернувся лише один

Там міг бути кожен із нас: у Вінниці хвилиною мовчання вшанували жертв ракетного удару

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.