-Найсмачніше у світі морозиво джелато, - каже Віта і уточнює: - Якщо його приготував Ауреліо

--Куди ви їдете? В Україні – війна! – такими словами відмовляли Ауреліо його родичі, які проживають не тільки в Італії, а й Німеччині. Саме там, в одному з міст землі Рейн-Вестфалія, він працював 12 років. Разом з нашою землячкою пані Вітою у них був спільний бізнес -- виготовляли і продавали італійське морозиво джелато. «Це найсмачніше морозиво у світі»  – стверджують майже в один голос». Невелике кафе знаходилося в центральній частині міста, яке за населенням трохи більше, ніж Вінниця. В асортименті їхньої «кафешки» було 25 сортів морозива. У вінничанки й італійця все ладилося – і в бізнесі, і в особистому житті. Чому ж тоді перебралися до Вінниці? Та ще й у такий час, у 2014-му, коли на Донбасі почалася війна.

Два маршрути – Німеччина і…  село

Обставини змусили  перебратися. У пані Віти помер батько. Вона в мами єдина дитина. «Вирішила не залишати маму одну, -- розповідає вона. – Моя думка: українці мають жити в себе дома. Як каже наш кум, де пуп закопано». Ауреліо не у являє себе без Віти. Тому і він тут. Займаються тим само, що і в Німеччині.

У їхньому кафе «Італія» десять сортів морозива. А ще готують піцу, салати, десерти, перші і другі страви, напої… Одним тільки морозивом торгувати не вигідно. У Німеччині кафе було навіть менших розмірів. Щоб обслужити покупців, працювало восьмеро людей. У Вінниці утрьох справляються. Подружжю допомагає знайома, яка працює на барі, а також офіціанткою. Віта готує перші і другі страви, кожен день закуповує продукти на ринку, веде бухгалтерію, бо це її фах, закінчила аграрний університет.

Ауреліо -- піцу, морозиво, десерти, пасту. Він також знається на винах, у свій час працював сомельє.

У невеликому затишному залі  шість столиків. Під час нашого спілкування їм замовили по телефону піцу. «Це наш постійний клієнт телефонував», - уточнила Віта.  Ауреліо пішов до роботи.

З тістом працює тільки руками, не використовує качалки. Коли бачить, як в інших піцеріях розкачують качалкою, виходить із закладу. В цей час у нього на обличчі недвозначна усмішка. Уточнює, що справжню піцу італійці так не роблять.

Тільки руками розкачують тісто. Робить це  дуже вправно. Приготовлений круг підкидає угору. Усміхається. Каже, така технологія. Мовляв, не він її придумав. Лише повторює, як роблять досвідчені майстри.

-Борошно купуємо у фермера в селі, - пояснює пані Віта. – Одного разу взяли для себе для випічки хліба. У магазині хліб не купуємо. Сама печу. Фермерське борошно якісне. Так само з села привозимо молоко для морозива і десертів. Купуємо в одного з хазяїв, який тримає корів. Він знає нас, ми – його. Дещо вирощуємо самі…

-У мами город в селі 50 соток, - розповідає Віта. – Понеділок у кафе вихідний. З самого ранку в село і весь день у роботі. Садимо не менше 200 кущів помідор, з них Ауреліо робить пасту, а також томати для піци. Та все у нас росте – картопля, цибуля, перець, огірки. Придбали мотоблок. Чоловік швидко навчився з ним управлятися. Мама працює,  моя дочка приїжджає, вона студентка медунівеситету, бере з собою свого хлопця, аби не байдикував у Вінниці. Ауреліо дуже полюбляє страви з продукції, вирощеної на маминому городі Той же борщ, тільки щоб густий, ті ж вареники…

Крім села, у них є ще один маршрут – Німеччина. Звідти привозять окремі інгредієнти для джелато. Приблизно один раз у два місяці доводиться їхати. Там залишився дехто з рідні Ауреліо. Крім нього, у сім’ї ще дев’ятеро братів і сестер.

Про бізнес: у нас і в них

-Різниця у ставленні до  малого бізнесу у них і в нас – суттєва, -- говорить пані Віка. – Наприклад,  для підприємців в Україні нема податкових канікул. Сплачувати податки доводиться навіть тоді, коли заклад не працює.  Закриваємося на Різдвяні свята – все одно плати.  Крім того, згідно закону, кожна людина має право на відпустку. Чому у той час, коли  ми у відпустці, коли нічого не заробляємо,  все одно змушені платити податки?  У нас же сімейний бізнес. Кафе у той час не працює. Чому у німців все навпаки? Ми закривалися там у листопаді і не працювали аж до весни, до березня. У такий час на морозиво малий попит. Так ось, кафе не працювало – податки не платили.

Ауреліо уточнює, що у Європі однозначно кращі умови для аналогічного бізнесу. За його словами, для підприємств, в тому числі малих, електрика дешевша, ніж для населення. Пояснюють це тим, що таким чином забезпечують умови для підприємців, аби ті давали нові робочі місця. І підключити  електрику у них дешевше, ніж в Україні.  Дозвільні документи простіше отримати. «У вас до всіх за документами треба йти на поклон, -- говорить італієць.-- У Європі корупція теж є. Але десь там, «нагорі». Прості люди цього не відчувають.

Про безвідповідальність і… «мамо дай грошей»

П’ятий рік Ауреліо не може звикнути до менталітету українців. Найбільше вражає безвідповідальність. Після німецької педантичності контраст особливо разючий. Наводить приклади, скільки разів їх підводили! Робили це навіть фірми, які вважаються солідними. Найчастіше стикалися з цим тоді, коли облаштовували заклад харчування.

Замовляли обладнання, меблі тощо. – У вас спочатку просять сплатити за замовлення, а потім у визначений час не виконують обіцяного, кажуть, треба ще почекати, врешті, повертають кошти, -- каже Ауреліо і наводить конкретні приклади таких ситуацій.

-Кожен день, коли їду на роботу, бачу ситуації, як машини пролітають на червоне  світло, або як водії, навіть поліцейські, під час їзди розмовляють по телефону, -- говорить Ауреліо. – Все це через безкарність.

Територію біля кафе вони озеленяли удвох з дружиною. Ауреліо тачкою завозив землю, Віта висаджувала квіти. Але квіти хтось вирвав з корінням. Посадили знов. Наступного разу їх розтоптали колесами автомобіля. Поліцейські, яких викликали, нічим не допомогли. У тій же Німеччині за таке пошкодження водієві довелося б сплатити немалий штраф. Наступного разу він би думав, чи варто знов нариватися на таке. У нас водієві все зійшло з рук.

-Учні, які приходять до нас на практику, лінуються працювати, --- говорить Ауреліо.-- Грошей великих хочуть. Запитуєш, що вмієш робити, стискають плечима. А для чого їм працювати? Мама дасть, бабця з дідом дасть грошей. Так у вас робиться, правда?

Сам він працює з 15-ти років. Дуже любить свою роботу. Робить все якісно.  Стверджує, що у нас мало дбають про якість. У Європі це на першому місці.

Італійська вечеря за пів ціни

-Ми працюємо не тільки заради того, щоб заробити кошти, а щоб люди були задоволені, -- говорить пані Віта. -- Можливо, це не по-нашому, не по-українськи, але це так. Ми не приїхали збагатитися, на морозиві багато не заробиш. Хочемо дати людям те, що бачили там. Ніколи не робили реклами. Незважаючи на це, маємо постійних відвідувачів. Спочатку вони говорили, що дорого. Мовляв, у когось дешевше. Тепер кажуть: «Я для себе відкладу із зарплати, чи пенсії, але до вас ще прийду

-Хочемо передати атмосферу, яка є у Європі у таких закладах. Щоб люди збиралися сім’ями. Робимо акції. Перед минулим Різдвом розпродували все за півціни. Декому з постійних відвідувачів телефонували, аби прислали дітей, їм взагалі безкоштовно роздали морозиво. Нехай ми не заробимо на цьому, але  приємно бачити, як радіють інші. 

Брати Клички – німці?

--Ніхто нас ніде не чекає, в цьому переконалася особисто за десять років проживання у Німеччині, -- говорить пані Віта. – Від українського громадянства не відмовлялася. Коли тепер її запитують земляки, чи варто їхати на заробітки відповідає: «А тут ви все пробували зробити, що можна?»  Там нас не тільки не ч екають, а й  недолюблюють. Українцям, чомусь, платять менше,  ніж тим, хто приїхав з інших країн.

Нашу землячку дивувало, як у розвиненій великій європейській країні люди не знають географії. «Україна це де?» – не раз чула у відповідь на запитання, звідки вона.  «Вони що у школі не вчилися?» -- дотепер дивується пані Віта.

Бувало, доходило до курйозу.  Вінничанка мала переконувати співрозмовників, що брати Клички не німці, а українці. Каже, після перемоги співачки Руслани на Євробаченні, а потім після Помаранчевої революції,  про нас стало більше інформації.

Їх познайомило… джелато

Співрозмовниця не приховує, що їй дуже смакує морозиво, особливо італійське джелато.

--За один раз можу з’їсти 10 порцій, -- зізнається вона. -- У центрі Рима є кафе, де пропонують 100 сортів італійського морозива. Повірте, Ауреліо готує смачніше. Це я зрозуміла ще у Німеччині. Там багато кафе шок. Не в одній з них смакувала морозивом. Аж поки не натрапила на морозиво, яке робить Ауреліо. Там ми з ним і познайомилися.

Пані Віта сподівається, що колись їм все-таки вдасться втілити свій задум – виготовляти і продавати хоча б четверту частину сортів морозива із тих сотні сортів, що бачила у Римі

--Обалдєнне терамісу, -- несподівано долинула фраза з-за сусіднього столика. -- Не їв ще такого смачного.

Ауреліо й Віта усміхнулися до двох дорослих і дітей, які сиділи за тим столиком.