Блискуча операція під носом у бойовиків – Як рятували з окупованої території екіпаж збитого Ан-26

14 липня 2014 року екіпаж військового Ан-26 Гавришівської бригади транспортної авіації, що дислокується у Вінниці, доставляв вантаж у зону АТО.  В цей час у літак влучила ракета. Командир майор Дмитро Майборода наказав залишити борт. Їх у літаку було восьмеро. Крім командира і другого пілота майора Дмитра Шкарбуна, ще п’ятеро членів екіпажу і десантник, який супроводжував вантаж. Командиру і другому пілоту дивом вдалося утримати машину, поки екіпаж десантувався. Часу на врятування льотчикам Майбороді і Шкарбуну не залишилося. Літак упав біля окупованого Краснодон на околиці села Давидо-Нікольське Луганської області.

Десантуватися екіпаж почав з висоти приблизно шість тисяч метрів. Куполи парашутів були на виду у бойовиків. Їх одразу кинулися шукати. За взяття у полон льотчиків і членів екіпажу бойовики обіцяли від 25 до 70-ти тисяч (!) доларів. Тільки один з парашутистів опинився у їхніх руках – десантник. Інші зуміли вибратися з окупованої території. Дотепер дивуються, я вдалося «вислизнути» з-під носа у бойовиків.

Не маю права мовчати

Штурман полковник на ім’я Віталій, 43 роки, закінчив Луганське військове училище штурманів. Він останній залишав борт палаючого літака. Каже, на той момент машина уже почала падати донизу каменем. Під час розмови  з ним відчувалося, що Віталій один з тих, хто найбільш мужньо переніс трагедію. Продовжує підніматися в небо. Весь минулий рік провів у миротворчому загоні в Конго. Він єдиний з екіпажу, хто не відмовився від спілкування. Поділився інформацією, що пише книгу. Хоче зафіксувати все, що відбулося у той трагічний день. Робить це у пам’ять про двох тезок – командира літака Діми Майбороди і другого пілота Шкарбуна. Каже, не може, не має права мовчати. Не заради себе, чи інших врятованих членів екіпажу. Люди мають знати про героїчний вчинок двох льотчиків Ан-26.

-Ми дали слово кожен рік 14 липня, які б справи не тримали нас, залишити їх і прийти чи приїхати на могили командира Діми Майбороди і другого пілота Діми Шкарбуна, - каже полковник. – Ми зобов’язані їм життям. Вони справжні Герої. Вічна їм пам'ять. Уклінна подяка батькам, що виховали таких синів.

Бойовики пройшли поруч два рази

-Найперше, що я зробив після приземлення, закопав парашут, - продовжує полковник. – Це відбувалося у посадці. Через деякий час на краю дороги зупинилися автомобілі. З них вийшла група озброєних. Знаходилися на відстані не більше ста метрів. Довелося замаскуватися, як вчили це робити. Вони два рази пройшли біля місця моєї схованки – туди й назад. Це диво, що не побачили.

У нього, як і в кожного з екіпажу, був мобільний. Борттехнік і один з двох бортмеханіків зійшлися в одному місці. Про це дізнався після короткої розмови з ними. Повідомили, що на них уже вийшли люди і будуть евакуювати. Назвали номер телефону того, хто допоможе вибратися.

-Через деякий час мені подзвонили, - продовжує полковник. – Уточнили координати, сказали, у яке місце вийти. Під’їхала машина і я опинився у салоні. Дотепер не можу зрозуміти, як нашим рятівникам вдалося перехитрити бойовиків. Усіх п’ятьох вивезли за однаковою схемою – називали місце, куди добратися, туди під’їжджав автомобіль і забирав з собою. Найбільш трагічні хвилини пережив один з двох бортмеханіків. Посадку, де він приземлився, бойовики піддали нищівному обстрілу. Усім нам пересуватися доводилося здебільшого повзком. При цьому залишатися уважним, щоб не нарватися на розтяжку. Постійно чули голоси, бачили людей в камуфляжах із зброєю. Вони шукали парашутистів. Нас усіх привезли у якийсь дачний будинок. Крім десантника, якого взяли в полон, і бортмеханіка Сергія. У нього своя історія порятунку

 Посадили в машину і сказали: «Нашого сина убили «укропи»

Бортмеханік Сергій нині вже не літає, служить техніком  у тій само авіабригаді. На час трагедії у нього у Вінниці народилася друга дитина. Схоже, він пережив найбільше психологічний злам. Його врятувала сім’я луганських віруючих. На відміну від штурмана, Сергій уникає спогадів. Один раз розговорився, коли про їхній екіпаж знімали документальну стрічку. Він теж приземлився у посадці. мав на собі футболку, планував видати себе за місцевого. Доповз до хутора. Край городів сиділи цивільні, стояла машина. Тільки привітався з ними, а вони одразу: «Ти льотчик із збитого літака?» Змушений зізнатися. Сказали сідати в машину. 

-У машині  запитали, чи нема татуювання, - згадує військовий. - Сказали, якби знайшли символ «Правого сектора», віддали б бойовикам. Куди везуть, не повідомили. Поруч з водієм сиділа жінка. Вона мовила фразу, від якої у військового кров у жилах застигла: «Ми недавно поховали сина. Його «укропи» вбили». Зрозумів, що шансів на порятунок мало: заберуть життя за життя.

Знайшов золотий ланцюжок командира

Бортмеханіка привезли в Луганськ, зачинили у квартирі і сказали чекати. Самі поїхали на місце падіння літака. Звідти подзвонили. Чоловік сказав, що  знайшов ланцюжок золотий.

- Я знав, що золотий ланцюжок з хрестиком був у командира екіпажу Діми Майбороди, - розповідає бортмеханік. – Кажу, на руці ще має бути браслетик. Він відповів, що руки вже нема. Через деякий час знов телефонує. Каже, знайшов ще одне тіло. Зняв шолом, у чоловіка світле волосся. Це помічник командира другий льотчик Діма Шкарбун. Більше ніяких тіл у літаку не знайшли. Ще дим не розвіявся, а літак уже розтягували на металолом.

Його рятівники пообіцяли, що не здадуть бойовикам. «Якщо Бог тебе врятував, то ми не маємо права відбирати твоє життя», - так пояснили йому луганські рятівники. Дали можливість зателефонувати дружині. Тривога відновилася, коли луганчанин почув інформацію, що льотчика розшукують за командою Царьова. Хтось повідомив бойовикам, що його забрав з собою чоловік з Луганська.

-Їдь додому, - сказав йому після цього господар квартири. –Дзвони, щоб привезли з Вінниці документи.

-Приїхала моя мама, на той час їй було уже 67 років, - продовжує військовий. - Плаче, переживає. Вони її таку мораль вичитали! Кажуть, ви розумієте, що ми вас тут можемо просто розстріляти.

На кожній зупинці через вікно вагона бачив людей з автоматами й з георгіївськими стрічками. Щоразу чекав, що зараз зайдуть і стануть перевіряти документи. Той чоловік з Луганська залишив свій номер телефон і адресу, сказав, у разі чого, телефонувати, він підтвердить, що я його родич. Мовляв, приїжджав нас забрати, але ми не захотіли і залишилися в Луганську. Тільки коли доїхали до Полтави і побачив наш прапор, перехрестився і ліг спати.

 «Повітряні захисники» знімали у Вінниці

Про екіпаж Ан-26 зняли документальний фільм. Зйомки відбувалися на території Гавришівської транспортної бригади. Навіть після того, як отримали добро від командування Повітряних сил, виникла непередбачувана ситуація.

-Одні з врятованого екіпажу погодилися говорити на камеру про пережите, інші категорично відмовлялися, - каже полковник Віталій - Нав’язувати їм щось своє ніхто не має права. Однак у цій ситуації не можна мовчати. Заради загиблих льотчиків, які дали шанс екіпажу на порятунок. Я тоді сказав так: «Або всі говоримо, або всі – мовчимо. Вирішуймо!»  Зійшлися на тому, що будемо говорити. Так з’явилася 30-хвилинна стрічка про наш екіпаж у серії «Повітряні захисники». Вважаю, це більше фільм не про нас, врятованих. Це картина у пам'ять про наших загиблих льотчиків – Діму Майборода і Діму Шкарбуна. Вічна їм пам'ять!

Врятувати екіпаж збитого літака вдалося завдяки операції наших спецслужб і розвідників 8 полку спецпризначення.

Довідково

Указом глави держави командиру екіпажу Ан-26 Дмитру Майбороді (34 роки) присвоєно звання «Герой України» (посмертно), його ім’ям названо один з літаків Ан-26 Повітряних сил. Другий пілот Дмитро Шкарбун (36 років)  нагороджений орденом Богдана Хмельницького (посмертно).

Дослівно:

-Час від часу виникає бажання побувати на тому місці, де повзли на животі, рятуючи життя, - каже полковник Віталій. - Хлопці теж говорять те само. Ми зробимо це. Після перемоги!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.