Три вінницьких заводи, які залишились тільки на фото — ДПЗ, «лампочка», Хімпром

Три вінницьких заводи, які залишились тільки на фото — ДПЗ, «лампочка», Хімпром
Фото з альбому «Вінниччина», 1977 рік
  • Своє 60-річчя минулого року міг би відзначити Вінницький ламповий завод. Підшипниковому було б 54 роки. А вінницькому Хімпрому взагалі б було аж 109 років!
  • Втім, на жаль чи на щастя, ці радянські гіганти вже давно не існують. Залишилися старі фото підприємств та спогади вінничан, що там працювали.

Минулої осені ми написали міні-серію матеріалів про вінницькі заводи, які «померли» після розвалу Радянського Союзу. Це були матеріали про Радіоламповий завод на Тяжилові, ДПЗ-18, що розташований в однойменному районі та Хімпром на Замості. Коротко нагадуємо про що було в наших текстах і даємо посилання на матеріали.

Радіоламповий

У 1961 році біля Тяжилова створили нове підприємство. Воно випускало електронну продукцію для військових цілей, а згодом було перепрофільовано й на цивільні товари.

74-річна Марія Піскунічева працювала на заводі аж до самої пенсії. Була техніком-технологом, а згодом стала майстром. Але попри поважний вік легко згадує, що на виробництві випускали «радіолампу 6Ф1П, 6Ф4П і потім почали збирати лампу 6К13П і 6Ф5П».

Відео дня

— Я думаю, що розквіт лампового заводу відбувся під кінець 80-х. Тоді на підприємстві працювало понад 11 тисяч людей. Відкрили 14-й цех, де варили скло та робили запчастини до кінескопів. Масу продукції виробляли, яка мала попит у всьому Союзі, — згадує Марія Піскунічева.

Просто при заводі діяла поліклініка, в якій були кабінети терапевтів, гінекологів, хірургів та інших вузькопрофільних фахівців. Були побудовані гуртожитки, дитсадок, школа.

— І стадіон у нас був свій. І озеро. І багато складів. І різні гурти самодіяльності ми мали, — розказує Марія. — А ще були бібліотеки, та аж п’ять столових. Все було, і всього цього не стало.

Хімічний

Суперфосфатний завод на Замості почав працювати у 1912 році. Підприємство двічі відбудовували з руїн — після Першої, а потім вже після Другої світової війни.

Якраз у післявоєнні часи на хімзаводі працювали обидві бабусі вінничанки Наталії. І перші слова, які каже Наталія про підприємство, — «там було дуже шкідливе виробництво».

— З труб Хімпрому постійно йшов жовтий дим. Це було звичайне явище. Так само, як і терикон з фосфогіпсу, що зберігся донині, — згадує Наталія. — Мені бабуся розповідала, що сюди добровільно ніхто не йшов працювати. Хіба що люди йшли працювати через пенсію: у деяких цехах на заслужений покій можна було піти у 45 років.

У період між 70-тими і початком 90-х на хімічному заводі працювало від 3,5 до 4,5 тисяч людей. Фактично, це було маленьке містечко всередині міста з власним житловим фондом і розгалуженою соціальною інфраструктурою.

Наприкінці 1990-х завод припинив свою роботу через нерентабельність, з багатомільйонною заборгованістю робітникам. Ліквідація підприємства відбулася в 2005 році.

Підшипниковий

Вінницький підшипниковий завод був створений в жовтні 1967 року.

— Я з перших днів пуску заводу працював у цих цехах, — розказував ветеран заточувальник Петро Пилипенко. — Ще у 1967 мене направили до Москви. Там вчився на заводі імені Ліхачова. Хоч мав уже диплом про закінчення технікуму, але все одно пройшов ще одну науку, як виробляти підшипники. Пуск заводу був дуже великою подією для Вінниці. Наші підшипники розходилися не тільки по Союзу, їх відправляли за кордон.

У перший рік було вироблено мільйон підшипників, за наступні п’ять років — 100 мільйонів штук, а до 1980 року на підприємстві зробили 500 мільйонів одиниць. До 1989 року загальна кількість продукції наближалася до 1 мільярда підшипників.

Після розвалу Радянського Союзу ДПЗ-18 продовжив роботу, проте кількість замовлень суттєво скоротилася, що призвело до необхідності знизити виробничі потужності. Більшість цехів виявилися не потрібними, їх закинули.

Останнім днем для Вінницького підшипникового заводу стало 14 липня 2009 року, коли відбулися останні збори колективу. За час існування заводу тут зробили три мільярди (!) підшипників.

Раніше, нагадаємо, розповідали історію вінницького м’ясокомбіната, місце якого зайняв «Епіцентр»

 

Читайте також:

Вінниця, 1977 рік. Подивіться, яким було наше місто у минулому!

Розбудова Вінниці. Що зробили у 2021-му і які плани на 2022 рік?

Засніжені вулиці, щасливі люди. Якою була зима в Вінниці в минулому столітті?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (168)
  • Надія Воловик

    Шкода що виявилось нікому не потрібні
  • Віталій Процько

    Зараз тільки ріжуть на метал а строять тільки кабачки
  • Вова Вольський

    То не заводи,а руїни від них.Історія що був завод.
  • Pavel Pavel

    І все це зруйнувала поступово расєя не хото інший вони викупляли а потім різали на металолом це все було заплановано москалями щоб зруйнувати Україну.

    Читач34 reply Pavel Pavel

    Заводи викупляли громадяни України. Теперишні підприємці й депутати

keyboard_arrow_up