Тіна Пересунько: «Диригент Кошиць у 1914 році був у захваті від Вінниці, що була як цвітучий вишневий садок»

Валентина КИРИЛЬЧУК

Півроку вона щодня ходила в архів, лише щоб відксерити всі унікальні архівні матеріали понад 100-річної давнини, які для своєї першої книги віднайшла про «Щедрик» і капелу Олександра Кошиця.
Ексклюзивно для «20 хвилин» відома дослідниця і популяризаторка історії «Щедрика», засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько розповіла про свої дослідження і відкриття часів УНР, а також про виняткові спогади 1914 року славетного диригента Олександра Кошиця про Вінницю, костел у центрі, вінницький театр та готель «Савой», якому на той час не було рівних навіть у Києві.

Понад 30 тисяч аркушів опрацьованих архівних матеріалів по всьому світу, вісім років безупинного дослідження, сотні виняткових виставок, лекцій і проєктів та три унікальні історичні книги.

Тіна Пересунько — найвідоміша дослідниця і популяризаторка історії «Щедрика», засновниця Інституту Леонтовича, наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Національної академії наук України, сценаристка багатьох документальних фільмів.

Під час своєї авторської лекції, яку провела перед концертом-реконструкцією «Прилетіла ластівочка» у Вінниці, Тіна Пересунько відкрила вінничанам унікальні історичні факти і нові відкриття. Про намагання росіян привласнити шедевр Миколи Леонтовича у Нью-Йорку і виконання «Щедрика» на Бродвеї у мюзиклі Джорджа Гершвіна. Про історію першого американського фільму, номінованого на премію «Оскар» за найкращий звук, у якому «Щедрик» лунав українською мовою, та маловідому англомовну версію «Щедрика», яка з’явилася у США за кілька років до «Carol of the Bells». На лекції Тіна Пересунько презентувала вінничанам все найцікавіше, що відкрила під час багаторічної роботи з українськими, європейськими й американськими архівами.

Відео дня

А також саме на лекції вперше у Вінниці програли рідкісну американську платівку із понад 100-річним записом «Щедрика». У 1922 році шедевр Миколи Леонтовича був записаний Українським Національним Хором під орудою Олександра Кошиця у студії нью-йоркської рекордингової компанії Brunswick за тиждень до легендарної прем’єри у Карнегі-хол.

— Цю платівку я знайшла і придбала у Нью-Йорку у 2021 році, коли із дослідженням працювала у США, як стипендіатка Програми імені Фулбрайта. Привезла платівку в Україну у січні 2022 року, фактично за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення, — розповідає Тіна Пересунько. — Зараз таких платівок в Україні лише дві: у моїй приватній колекції та у мого колеги Анатолія Паладійчука із Кам’янця-Подільського.

«Півроку щодня ходила в архів, лише щоб все відксерити»

Величезна дослідницька робота, яку Тіна Пересунько провела за 8 років вивчення і популяризації історії «Щедрика» та культурної дипломатії часів УНР, вражає.

— Скільки годин на все витратила? Роки годин. До прикладу, у 2018 році, коли я готувала збірник архівних документів «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України», півроку кожного дня ходила в архів тільки для того, щоб скопіювати ці матеріали. Повторюсь: щодня протягом півроку лише на оцифрування, — розповідає Тіна Пересунько.

Та попри безліч віднайдених та вперше опублікованих унікальних історичних матеріалів, які знайшла у архівах та бібліотеках України, Європи, США та Канади, відзначає дослідниця, найбільше вражає, що відкриття у даній темі продовжуються.

— Буквально півтора тижні тому, готуючись до лекції у Вінниці та концерту-реконструкції «Прилетіла ластівочка», я впритул підійшла до дослідження біографій вінничан, так би мовити «Подільського десанту» Української республіканської капели, — розповідає Тіна Пересунько. — Я натрапила на надзвичайно цікаві матеріали солістки Софії Гаєвської, яка була ученицею Миколи Леонтовича і співала у хорі під орудою композитора у Тульчині. Я знайшла, як Софія згадувала, як Леонтович розказав їй історію створення «Щедрика». Це фактично наукове відкриття і підтвердження того, що Вінниччина — це справді столиця «Щедрика».

Про відкриття в архівах України і Чехії

Розпочавши своє дослідження у 2016 році, Тіна Пересунько багато працювала з матеріалами архіву Української республіканської капели, які зберігаються у Києві у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління. За «совєтів» ці унікальні матеріали про «петлюрівську» капелу були засекречені і лише на початку 1990-х стали доступними.

— Коли у 2016 році я написала свої перші праці, спочатку наукову статтю, а потім — серію популярних, вперше вжила такий модерний, модний термін «культурна дипломатія» щодо УНР і Симона Петлюри. Мої публікації викликали такий резонанс, що мене запросили виступити з даною темою на з’їзді послів Міністерства закордонних справ, — розповідає Тіна Пересунько. — В Україні також багато вагомих відкриттів мені вдалося знайти в Інституті рукопису бібліотеки Вернадського. Зокрема, оригінал рукопису «Щедрика» 1916 року Миколи Леонтовича.

У Празі у Слов’янській бібліотеці Національної бібліотеки Чеської Республіки Тіна Пересунько стала фактично першою українською дослідницею, яка побачила раритети з частини архіву капели і хору Олександра Кошиця.

— У Празі збережена колекція європейських афіш Української республіканської капели у синьо-жовтих кольорах та із зображенням тризуба, а також ще одна важлива пам’ятка історії турне — «Золота книга капели». Так називали книгу відгуків, де залишились автографи королеви Бельгії Єлизавети, сенаторів США, міністрів і урядовців Мексики і багатьох європейських країн, українських урядовців, в тому числі, Михайла Грушевського. Навіть є автограф Ольги Петлюри. На жаль, єдиний відсутній у цій книзі — автограф Cимона Петлюри. Він організував це турне, забезпечував фінансуванням, але, на жаль, не побував на жодному концерті. У час війни з росією займався передусім військовим командуванням, — відзначає Тіна Пересунько.

У США знайшла унікальний запис «Перхури», яку відтворили у Вінниці

Багато важливих документів Тіна Пересунько дослідила також у Канаді та США. Зокрема, у місті Вінніпег у Канаді у осередку української освіти та культури, де зберігається архів Кошиця, знайшла і вперше опублікувала фото та матеріали саме з гастролей хору в Південній Америці. Що особливо важливі цьогоріч, адже у 2024 році ми відзначаємо 100-річчя південноамериканської прем’єри «Щедрика».

А у США цінні «знахідки» чекали дослідницю одразу у кількох установах. У Нью-Йоркській публічній бібліотеці, яка вважається номером один у США, Тіна Пересунько працювала з архівом імпресаріо Макса Рабінова і дослідила близько 2000 рецензій американської преси про гастролі українців.

— Надзвичайно цінний раритет — єдине станом на сьогодні збережене відео із диригуванням Олександра Кошиця — я знайшла в Українському музеї та бібліотеці у Стемфорді. Це відеозапис 1939 року. У багатьох рецензіях писалося про магнетизм і харизму Кошиця, що він диригує пальцями рук і буквально всім тілом. На відео все саме так!

У Нью-Йорку в Українській вільній академії наук Тіна Пересунько знайшла програмку репертуару прем’єрного концерту хору Кошиця в Карнегі-хол, перше відділення якого було відтворене на концерті-реконструкції «Прилетіла ластівочка» у Вінниці.

— А ще одні раритети, які допомогли у підготовці до концерту-реконструкції, отримала в Українському історико-освітньому центрі у Сомерсеті у штаті Нью-Джерсі. Це записи іноземних пісень у виконанні хору Кошиця, зокрема, музичного хіта Мексики «Перхура». Цю іспаномовну пісню хор Українського радіо вперше виконав в Україні саме на вінницькому концерті 24 березня. Завдяки знайденому запису і нотам ця пісня пролунала у нас вперше за ці 100 років.

Диригент Олександр Кошиць у 1914 році згадував Вінницю, «як щасливий сон»!

Ще один надзвичайно цікавий факт, яким поділилась Тіна Пересунько: легендарний диригент «мистецької сотні УНР» Олександр Кошиць у квітні 1914 року був у нашій Вінниці!

— Модерний готель «Савой» із першим в Україні на той час ліфтом та пречудовим краєвидом. Зараз тут розміщено чудову пам’ятну дошку зі згадкою про уряд УНР, що тимчасово розташовувався у цьому будинку у 1919 році. А можна було б додати ще одну дошку зі згадкою — у квітні 1914 році, під час гастролей із Театром Миколи Садовського, тут мешкав видатний український диригент, культурний дипломат УНР, хрещений батько «Щедрика» Олександр Кошиць, — звертає увагу дослідниця.

Далі — спогади самого Кошиця, які віднайшла Тіна Пересунько:

«9 квітня 1914 року у Вінниці в готелі «Савой», Миколаївський проспект. Ця моя подорож припала на Великодні свята. Стояла чудова весна, коли я в’їхав у Вінницю, — якраз цвіли садки. Весь лівий біг Бугу являв собою один цвітучий вишневий садок. А місто теж тонуло в новій чистесенькій молодій зелені. Погода була чудова: ясні, тихі дні, чисте прозоре небо, ласкаве сонце. Я зупинився в готелі «Савой», поверх нижче Вільшанського. Цей готель вразив мене надзвичайно. Такого не можна було знайти навіть у Києві. Чудова нова будова, ліфт, прекрасні просторі кімнати з ваннами й стильовим умеблюванням, чудова тренована прислуга і прекрасний ресторан. А коли я вийшов на балкон з номера Вільшанського на п’ятому поверсі, то просто не міг очей одірвати від тої картини, яка розсідлалась перед мною. Все місто наче на долоні, а кругом його — ясний, світлий Буг в зелених берегах. Через нього міст; дорога в стару Вінницю (так званий Старий Город) — село, що ховається на гористому березі у вишневому, білому цвіті. Там старенька трьохбанна церковця, наче бабуня, гріється на сонці та розказує казки про козаччину і славного Богдана.

Другий свідок старовини майже під самими ногами у нас, — це старий католицький костел, обнесений стіною, з цвинтарем. Він додає романтичностей усьому місту... Я й досі не можу забути тієї весни та тих гарних прогулянок, які ми робили по Бугу на човнах. Наче який ясний сон!

Вразив мене також театр. Він був новесенький, просторий, збудований згідно з останнім словом театрального будівництва. Мені здається, що він далеко кращий, ніж Київський Соловцовський театр. Чудовий резонанс, просторе приміщення для оркестру, гарна обстановка, чула, гаряча публіка — все це зробило те, що від Уманської трупи Гаркуна-Задунайського не зосталось і сліду, а була знов чудова трупа Садовського у Києві. Для опер ми добрали оркестрантів до 30 осіб, до Литвиненкової — виписали баритона Суховольського, я підтягнув хор і усю «братію», — і як залунала «Галька» (це Кошиць пише про оперу «Галька» Станіслава Монюшка, — прим. дослідниці), то у мене душа завмерла від радості. Успіх був неймовірний, а збори «биткові».

Одного гарного ранку я і Коля Вільшанський взяли візника, поїхали до моєї хористки. (По Київському студентському і церковному хору) — Т. Георгієвської, в село Великі Хутори, верст за 6 від міста (це Кошиць пише про свою майбутню дружину, Тетяну Георгієвську-Кошиць, котра заводила соло сопрано «Щедрика» у всіх країнах світу під час гастролей капели, — прим. дослідниці). Там провели весь день у правдивому сільському оточенню: лежали на траві, ходили в ліс, співали, балакали без утоми... і тільки пізнім вечором пішки ледве доплентались до міста... Взагалі цей тиждень чи два пройшли для мене, як щасливий сон. Я його по-іншому й не згадую».