Марко Галаневич із «ДахаБраха» – про репресованого прадіда і дворянську рідню із Гайсина

Валентина КИРИЛЬЧУК

Він – єдиний чоловік у найвідомішому українському етно– хаос гурті «ДахаБраха», з яким став лауреатом Шевченківської премії і об’їздив весь світ.
А для нас, Марко Галаневич – ще й земляк. Народився у селі Крушинівка Бершадського району. Тому зізнається: завжди коли виступає у Вінниці, випробовує особливий трепет.
Сьогодні Марко Галаневич поділився вражаючими фактами про своїх предків, що жили на Вінниччині.

– Може, моя історія когось надихне на бажання поджолобатися в історії свого роду. А там, дивись, і якесь шляхесько-дворянське гніздечко організуємо, – говорить Марко Галаневич.

Детально заглибитися у історію предків, соліста «ДахаБраха» підштовхнуло таємниче зникнення у 1938 році його прадіда – Галаневича Івана Анфімовича.

Тому, коли у Facebook артист натрапив на спільноти, що досліджують генеалогію, вирішив, будь-що докопатися до істини. І завдяки досліднику Сергію Фазульянову зміг дізнатися дійсно багато вражаючих фактів.

– Прізвище маю досить незвичне, як для нашого краю. В родині кажуть, що прадід був поляком, працював на заводі в селі Красносілка Бершадського району Вінницької області, – розповідає Марко Галаневич. – На користь того, що прадід був поляком говорить той факт, що сина свого назвав Бронеславом. Так, принаймні, записано було в метриці. Ми ж дідуся завжди називаємо Борисом. Дід про свого батька особливо нічого не знає, і знати не хоче, бо батько його зник у 38– му році, коли малюку Бронеславові було 3 роки. В родині існувало два пояснення: або він втік до іншої жінки, або його заарештували, бо такі були часи. Нещодавно, мені нарешті вдалося привідкрити завісу таємничості. І обидва варіанти виявилися правдою.

Новини Вінниці - фото з Марко Галаневич із «ДахаБраха» – про репресованого прадіда і дворянську рідню із Гайсина — Марко Галаневич

«Думав, що сталінські репресії – то давня і для мене відсторонена історія. Виявилося, все близько і болісно»

Слід свого прадіда Марку Галаневчиу вдалося знайти у Черкаському архіві СБУ. З протоколу допиту він дізнався, що дід Іван утік до іншої жінки в місто Жашків. Там працював на цукровому заводі, де його й арештували та звинуватили в антирадянській діяльності.

– Навішали всякої «лабуди» у кращих традиціях гебні. Мовляв, брав участь у «польско-галицких повстанческих организациях». І засудили до розстрілу. Реабілітовано у 1961-му році. За відсутністю складу злочину, – розповідає Марко Галаневич. – Коли я прочитав, мене це, м’яко кажучи, вразило. Думалося, що сталінські репресії – то давня і для мене відсторонена історія. А тут, виявилося, все досить близько. І навіть... болісно.

«Батьки прадіда були дворянами і справно платили податки в місті Гайсині»

Завдячуючи подальшій роботі дослідника Сергія Фазульянова, Марку Галаневичу пощастило з’ясувати ще одні цікаві факти з історії своєї родини.

– Заглиблюючись в архіви, вдалося дослідити, що батьки мого репресованого прадіда – Анфім та Марія Галаневичі – були дворянами і справно платили податки в місті Гайсині, де і проживали. І хоч на початку ХХ століття більшість населення містечка складали євреї, мій прапрадід хрестив своїх дітей у православному храмі. Тобто, мало шансів, що маю єврейську кров, як і польську. Принаймні, за цією родинною гілкою, – ділиться Марко Галаневич. – Взагалі, є підстави вважати рід Галаневичів священицьким. Бо досить часто згадується у списку священицьких родин Подільської губернії.

«Брат прадіда загинув через аварійний літак вже після завершення війни»

Коли шукав правду про свого зниклого прадіда, Марко Галаневич також дізнався трагічну історію його старшого брата Костянтина.

– У мого репресованого прадіда було багато братів і сестер. Старший брат Костянтин у 1945 році розбився на літаку, будучи «Начальником автодорожного отдела северной группьі войск» радянської армії на Далекому Сході. Аварія сталася через недбалість тих людей, що відповідали за політ, – розповідає Марко Галаневич. – Літак, щоб перевести трьох офіцерів дали в аварійному стані. Загинули вищі офіцери 20 червня 1945 року. Уже після завершення війни. Коротше кажучи, совок. Який я недаремно не терплю ще зі свого совкового дитинства. Портрет брата прадіда можна побачити на світлині. На жаль, зображення самого прадіда знайти не вдалося. Поки... Вірю, що ще щось знайдеться цікавеньке. Є передумови.