«Це було зовсім неочікувано»: вінницький саксофоніст зіграв з американським військовим оркестром

У матеріалі використані фото з facebook-сторінки Станіслава Сапожнікова

Вінничанин Станіслав Сапожніков не може уявити себе без музики. Вона його вірна супутниця ще з раннього дитинства й велика мрія дорослого життя. Завдяки постійним тренуванням і зовсім маленькому збігу обставин юнак вже вдруге зіграв разом із американським військовим оркестром, але зупинятись на цьому не готовий…

Днями завершився креативний музичний проєкт «Unique & United Project», який ініціював Оркестр військово-повітряних сил США в Європі й залучив до нього 30 юних музикантів з різних міст України. Хоч і онлайн, та культурна колаборація відбулась вдало, відома джазова композиція «Fascinating Rhythm» зазвучала на увесь світ. Серед музикантів і Станіслав Сапожніков — молодий вінницький саксофоніст. 

— Охочих взяти участь у проєкті «Unique & United Project» було дуже-дуже багато, але журі, переважна більшість з яких — американці, відібрали лише 30 осіб. Вони уважно вивчали заявки музикантів і серед іншого звертали увагу на гру, музичні навички й загалом розуміння джазової музики, — розповідає хлопець і додає, що його шлях трохи інакший. — Знаєте, я ніби заскочив в останній вагон потягу-мрії. На одному фестивалі, де я брав участь, мене випадково помітив Майк Кауфман-Портніков (український піаніст і композитор — авт.). Він запитав, чи хочу приєднатися до проєкту і зіграти з оркестром військово-повітряних сил США. Звичайно, я цього сильно хотів!

Коли пролунала ця пропозиція, прийом заявок уже закрили й тривали останні приготування, а музиканти проводили фінальні репетиції. За словами юнака, він мріяв взяти участь у цій музичній міжнародній співпраці, планував сам подати заявку, але завадили певні обставини. Тому неочікуване питання Майка Кауфман-Портнікова стало ніби знаком.

— Та, на жаль, сталося так, що я не встиг побувати на жодній репетиції, — пригадує Станіслав Сапожніков. — Вже наступного дня я мав записати свою гру на відео. Сподіваюсь, що таки зробив максимально все, що було від мене потрібно. 

Хотів зробити все ідеально

Оскільки на підготовку часу не залишилось, вінницькому саксофоністу довелось проявити всю свою майстерність. Та, як виявилось, головна складність полягала зовсім не в цьому.

— Якщо чесно, я така людина, якій значно простіше грати наживо, ніж записувати відео, — говорить Станіслав Сапожніков. — У мене пішло пів вечора на цей запис. Тобто, без камери я грав абсолютно спокійно, а щойно вмикав її, то відразу ловив себе на думці, що щось не так. Я хотів зробити все ідеально, переглядав відео й розумів, що можу краще, що в грі є недоліки, тому переписував знову й знову. І,зрозуміло, що з кожним разом мені здавалось, що виходить тільки гірше.

Та на допомогу хлопцю прийшли рідні люди.

— Мені дуже пощастило, що батьки, кохана дівчина й усі близькі підтримували мене і мою таку раптову участь у проєкті, — каже з вдячністю він. — Вони відразу сказали, що вірять у мене і все обов’язково вийде. А коли побачили, що не вдається записати так ідеально, як би мені цього хотілось, порадили грати просто як відчуває серце.

Трішки відпочивши і зібравшись з думками, юнак записав остаточне відео і надіслав його організаторам проєкту. 

Імпровізація — це душа

Для такої культурної колаборації оркестр військово-повітряних сил США обрав справді знакову мелодію. «Fascinating Rhythm» вважають джазовою легендою, тому грати її — одне задоволення.

— Це прекрасний твір, такий собі класичний джаз, і його можуть зіграти абсолютно різні музиканти, — пояснює наш співрозмовник. — Мелодія підійде навіть тим, хто лише хоче спробувати себе в джазі. А ще тут можна імпровізувати й добре показати свої навички.

За словами Станіслава, він також не відмовив собі у задоволення трохи «відійти від канону».

— Імпровізація — це душа, — переконаний саксофоніст. — Але і вона не виникає просто так. Перш ніж імпровізувати, потрібно мати чимало знань, добре вивчити свій інструмент, пробувати грати різні композиції на слух, тобто, не маючи перед собою нот… Це все дозволяє тобі змінювати музичний твір, грати так, як ти сам його відчуваєш.

«Це надихає»

Станіслав Сапожніков ділиться, що участь у подібних проєктах дуже важлива для молодих музикантів. Така командна робота, навіть у online-форматі, з професійними музикантами дуже мотивує.

— Це справді надихає, хочеться брати участь у різних заходах, показувати на що ти здатен і досягати ще більшого, — розмірковує хлопець. — Мені б дуже хотілось ще раз ось так зіграти з їхнім оркестром, але вже наживо. 

Додамо, що проєкт «Unique & United Project» це не перше знайомство вінничанина з військовим оркестром США.

— У жовтні 2019 року вони приїжджали з концертом у Вінницю. Тут вони грали з нашим українським президентським оркестром, — пригадує хлопець. — А нам випала нагода зустрітись з ними на репетиції. Ми побували на їхньому майстер-класі, послухали як вони грають і показали, що вміємо ми. Також ми зіграли разом і разом трохи поімпровізували.

Саксофон назавжди в серці

Станіслав Сапожніков грає на саксофоні вже близько шести років, але велику любов і шану до музики має з раннього дитинства. За це хлопець дякує своїм батькам, які цю любов йому і прищепили. 

— У мене взагалі досить музична сім’я, а мій дядько викладає у музичній школі саксофон і кларнет, переважно він і навчав там мене, — розповідає Станіслав. — Спочатку, правда, я співав, а потім захотів навчитись грати на гітарі. Та дядько запропонував спробувати зіграти на саксофоні й мені це дуже сподобалось!

Перед цим музикант також вчився грати на блок-флейті й додатково опанував контрабас.

— Але все одно в серці залишався саксофон, — сміється він. — Оскільки це доволі молодий інструмент, йому ще навіть немає 200 років, то зараз він тільки набирає свою справжню популярність. Щобільше, раніше на ньому переважно грали за кордоном, а у  Радянському Союзі його особливо не використовували, тому у нас попит на саксофон почав з’являтись лише у 90-х або навіть на початку 2000-х. 

Тепер серед саксофоністів конкуренція збільшується з кожним роком, при чому, професійним музикантам наступають на п’яти зовсім маленькі діти, які тільки поринають у світ музики.

— Мені однаково приємно грати на саксофоні як класику, так і джаз. Та на життя наразі я більше заробляю саме виконанням джазу, — зізнається Станіслав. —  Бо як музикант я можу грати на різних подіях, святах чи просто на вулиці, і там людям не хочеться слухати щось класичне. За класикою слухачі йдуть у театр, філармонію або на «Vinnytsia Adolphe Sax Fest», який, до речі, організовує мій викладач… Але мені все ж хотілося б, аби й класична музика приносила гроші й показувала нас всьому світу!

Тренуватись потрібно щодня

Робота музиканта вимагає чимало зусиль і щоденного багатогодинного тренування. 

— Найважче — це почати й потім кожного ранку, щойно прокинувся, братись до свого інструменту, — говорить він. — Це насправді дуже тренує силу волі. Особисто я граю годин п’ять-шість щодня, але бувають дні, коли розумію, що потрібно грати більше...Бути музикантом не так і просто. 

Станіслав Сапожніков наразі навчається у Вінницькому коледжі мистецтв і працює у колективі  «Popel Sax Quartet».

— Ми даємо концерти й виступаємо як з класичною програмою, так і більш джазовою, естрадною, — пояснює музикант. — Крім того, я виступаю з дівчиною, яка грає на бандурі. Ми створили дует «S&B» і разом граємо популярну українську й зарубіжну музику. А взагалі, я хочу й надалі продовжувати працювати у цій сфері й розвиватись у ній. 

— Головне не опускати руки, не зупинятися, а рухатися до своєї цілі, — наостанок говорить Станіслав. — Багато хто може не розуміти музику, яку ви граєте (і це справді дуже збиває зі шляху), але повірте, ваш слухач обов’язково знайдеться, обов'язково будуть ті, кого надихне саме ваша музика!
 

Читайте також:

«Акордеон може звучати по-сучасному»: доводить 10-річний вінничанин Артем Пазюк

«Культурна ідентифікація». Чому вінничанка вирішила заспівати 120 народних пісень і де їх почути?

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google