Пілота з Луганщини поховали у Вінниці, де він мріяв оселитись з родиною після Перемоги

У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра / Фото у матеріалі Костянтина та Влади Ліберових

• Владислав Риков мав позивний MAGIC, який дали за віртуозний стиль пілотування. Хлопець з Луганщини став одним з найкращих пілотів Су-25, взірцем — для своїх, жахом — для окупантів.
• Він загинув під час виконання завдання 7 лютого. Поховали пілота вчора на Алеї Слави у Вінниці — місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись з родиною після перемоги.

У суботу, 9 лютого, у Вінниці прощалися з пілотом Владиславом Риковим. Він воював у складі 299-ї бригади тактичної авіації на штурмовику Су-25. Мав на своєму рахунку 385 бойових вильотів та статус повного кавалера ордена «За мужність». Загинув під час виконання завдання 7 лютого. 

Сьогодні на сторінці Командування Повітряних Сил ЗСУ опублікували розповідь про загиблого льотчика та розказали, як він загинув у повітряному бою. 

Хлопець з Луганщини

Як розповідає про збитого ворогом пілота Анастасія Олехнович, Владислав — хлопець з Луганщини, який став одним із найкращих пілотів Су-25, взірцем для своїх, жахом для окупантів. 

Коли Владу було шість, його намагались вбити. Луганщина, бандити, перестрілка... Хлопця врятував правоохоронець Юрій Покусаєв… Загинули усі — молодший брат Влада, його мати, колега Юрія… Місцеві реаніматологи були налаштовані скептично. Та Влад вижив!

У свої 28 він зустрів велику війну. Його намагались вбити ледь не щодня! Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги! Рашисти були переконані, що «Авіації в Україні вже не існує!» Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку!

Повний кавалер орденів «За мужність» — один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків 30-річний Владислав Риков, здійснить останній 385-й політ... Його вбила російська ракета.

«Ракета влучила у штурмовик на моїх очах»

— Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання — вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин, — пригадує Герой України підполковник Ростислав Лазаренко, командир Владислава. — Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш... Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ…

Я слідкував за парою наших штурмовиків на пункті управління, бачив винищувач противника. Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі.

Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно «насипали» рашистам. Звісно, до останнього сподівався, що Влад якимось дивом попри низьку висоту, зумів катапультуватись, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом усе обговорюватимемо… Влад був дуже цінний для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатись. Та як вберегти на війні?

Не знає відповіді на це запитання і батько Влада — той самий янгол-охоронець Юрій Покусаєв, який понад 20 років тому врятував хлопчику життя на Луганщині, дізнався, що в малого зовсім немає рідних та оформив опіку.

«Оце малому пощастило!» — жартував тоді голова місцевої ОДА. «Це я везунчик!» — відповів Юрій… А йому і справді пощастило…

«Він так горів небом!»

— Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! — розповідає Юрій Покусаєв. — Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло — тільки ХНУПС. Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й «працювали» поруч, син — у бойовому штурмовику, я — із цивільним повітряним патрулем. Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… «Па, ти там всі ракети зібрав?» — жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина…

Владислав мав цікавий позивний — «MAGIC», що в перекладі із англійської «магія», його дали за віртуозний стиль пілотування. Та усі, хто знав його особисто кажуть, що він насправді був чарівним — і на землі…

«Уже без Влада пересядемо на F-16»

— Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок якщо я загину, — розповідає Ростислав Лазаренко. — Він прикривав мене — і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити «політ честі»… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… Уже без Влада ми пересядемо на F-16. Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога.

У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра. Командир обіцяє — завжди підтримуватиме їх!

— Ми давно домовились із Владом, якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину. Влад дуже любив своїх дівчат, півтора роки від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати…

Владиславу Рикову присвоїли військове звання «полковник» (посмертно), а поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці — місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги…

Побратими твердо вірять, що згодом здійсниться і ще одна мрія Влада — про сильну і мирну Україну! І робитимуть для цього усе можливе!

Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися! 

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.
 

Читайте також:

Мала співати, але в голові раптом «перемкнулося» — хочу у військо! Аня-ППОшниця «веде» ракети

Зеленський подякував Залужному за два роки захисту України і призначив нового командувача

Чи можна отримати відстрочку від мобілізації, якщо близький родич загинув чи зник безвісти?

Командир, друг і приклад. Сержанти бригади «Червона Калина» про свою роль під час війни

Що робити, якщо зникла близька людина? Покрокова інструкція

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.