Мала співати, але в голові раптом «перемкнулося» — хочу у військо! Аня-ППОшниця «веде» ракети
- Аня — оператор радіолокаційної станції підрозділe радіотехнічних військ. Її «поле бою» — монітор, де відображається уся повітряна обстановка з десятками цілей на сотні кілометрів навколо.
- Як працює солдат Анна Коломійчук? Інтерв'ю з дівчиною опублікували на сторінці Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
Анна Коломійчук «на валізах» після кількамісячної, м’яко кажучи, інтенсивної ротації в одному із прифронтових регіонів… Прибрала в апаратній, винесла речі, проінструктувала «прибульців» що до чого, розповідають на сторінці Командування Повітряних Сил.
Аня — оператор радіолокаційної станції одного із підрозділів радіотехнічних військ. Її «поле бою» – монітор, де відображається уся повітряна обстановка з десятками цілей на сотні кілометрів навколо.
— Ледь не захрипла за ці місяці! — жартома пояснює колегам, що приїхали її замінити. — А колись «лякали», що на РЛСці занадто тиха, нудна робота…
Сама — аж світиться. І не тільки тому, що скоро буде вдома. А й через заплановане перше побачення. Хоч і зарікалась не будувати стосунки до закінчення війни, та, вочевидь, оператор «Bayraktar TB2» із безліччю крутих бойових історій — виняток.
Радісні думки перервав противний сигнал оповіщення. «Ань, посидь, за монітором крайній раз. Хай нові люди адаптуються…», — «порадував» командир.
— Одразу ж фіксую перші ракети, що увійшли в зону дії РЛС. «Бляха, тільки не сьогодні, будь ласка», — встигаю подумати… Присвоюю цілям номери, вводжу інформацію про координати у «Віраж», передаю на командний пункт… Бачу наступні ракети — той же алгоритм дій, плюс — оновлюю інформацію про попередні… За ними ще ракети, і ще… Із шаленою швидкістю фіксую — друкую — передаю, а вони все летять і летять… З-поміж того безперервного ланцюжка виділяю групу ракет, що мчить чітко на нас. Вимкнути станцію і залишити позицію — неможливо, від цієї РЛС-ки залежала робота багатьох підрозділів ППО. А ракети ближче і ближче! Вже чую їх акустично! В голові промайнуло: «А день так гарно починався»… Гуркіт! РЛС-ку аж колихнуло. «Жива! Продовжую роботу…». А за кількасот метрів від станції дві ракети, одну за одною знищує мій хороший друг, ПЗРК-шник, із яким ми разом приїхали у ротацію. Паралельно «працюють» зенітники, знищуючи вже шосту чи сьому ціль. Радію, піт від страху стікає, але далі «веду» цілі…Того разу ворог випустив загалом більше півсотні ракет, за монітором я просиділа аж до вечора…
— А на побачення хоч встигла? — перепитує дівчину журналістка Анастасія Олехнович.
— Та ось сьогодні — річниця. Хоч тоді і дісталась до рідного містечка майже опівночі, та хіба це когось зупиняло? — згадує Аня. — Живемо разом, щоправда бачимось дуже рідко. Іноді здається, що на моніторі РЛС-ки я його «бачу» частіше, ніж вдома. От, до прикладу, на цьому тижні перетнулись лише раз. У кожного із нас, як не чергування, то ротація…
Анна — із багатодітної родини, де більшість, або вже служать, або планують. Старший брат — у зенітних ракетних військах, зараз на Донеччині. Тато, у минулому теж «ППОшник», — нині у піхоті. Від початку війни практично не буває вдома. Молодший брат нещодавно заявив рідним, що піде у РТВ. Найменша ж сестричка у свої 11 років мріє про десантно-штурмові війська. Тож наречений чудово «вписався» у колектив.
Анна жартує, що її оточують представники усіх основних родів військ Повітряних Сил.
— Я в армії відносно недавно, п'ять років. Та й шлях мій до служби трохи нетиповий. Мама мріяла, аби я була вокалісткою, адже всі шкільні роки співала, виступала... Пройшла прослуховування, склала вступний іспит до столичного університету культури, але вчасно зрозуміла: «Де я — а де музика».
Вступила до Київського економічного. Можливо, і закінчила б його. Але навчання було платним, недешевим…
— Було соромно та ніяково, що батьки «тягнуть» мене з усіх сил, а я навіть не впевнена,ким хочу бути у житті. А вдома ще троє діток. Тож перевелась в рідний райцентр, де вчитись значно дешевше, паралельно пішла працювати на АЗС, аби самостійно оплачувати навчання, Аж тут 2014-й, війна, тато іде служити, періодично показує фотографії з навчань-полігонів-ротацій… В голові раптом щось «перемикається» — хочу у військо, в десант! Нікому не кажучи, іду до військкомату. Я, будемо відвертими, не виглядаю, як відважний воїн. Тож скептичне: «Ти що в армію хочеш?» не здивувало. Але слово за слово і відношення до десантного підрозділу майже у руках.
Прийшла додому із кіпою паперів, та розмова із батьками на цю тему якось «не пішла». Після тривалих дискусій досягли компромісу: «Хочеш служити? Добре! Але поближче до дому!».
— Ближчим виявився підрозділ РТВ. А далі — навчальний центр, курс молодого бійця, рідний батальйон, прекрасний колектив, ротації, багато нового та цікавого… Жодного дня не пошкодувала! — каже Аня.
Дівчина розповідає, що протягом війни працювала і за новітніми станціями, і за модернізованими старенькими зразками, і за зовсім «допотопними» радянськими…
— Найважче було у перші дні. Ні для кого не секрет, що чимало підрозділів радіотехнічних військ були атаковані одними із перших, були і втрати у техніці, відповідно ефективність роботи на початку війни похитнулась… Після 24-го лютого я сиділа за старенькою, майже «сліпою» станцією, що заледве бачила ракети, які летіли повз, або на нас... Відчувала себе максимально безпорадною.
Та підрозділи швидко відновлювались, реанімовували техніку, повертали до строю станції, отримували нові РЛС від виробників, як від вітчизняних, так і західних. І життя, як то кажуть, налагодилось, побачила реальний результат своєї роботи!..
5 грудня 2023-го. Анна — традиційно на своєму «полі бою» — за монітором РЛС. Щоправда, цього разу у центральному регіоні України. Втому після чергової безсонної ночі, як рукою зняло, коли побачила на екрані «Bayraktar TB2»...
— Знову наївно вірю, що встигну на побачення, — посміхнулась дівчина. — Як і рівно рік тому…
P.S. У свої 24 солдат Анна Коломійчук, яка ще кілька років тому проходила прослуховування в університеті культури, працювала на заправці, чула у військкоматі скептичне: «Ти що в армію хочеш?», зафіксувала й «супроводила» сотні російських ракет та дронів.
Тож, коли ви чуєте сигнал «Повітряна тривога!», знайте, що в цей час, десь за монітором РЛС-ки сидить Анна або її колеги і заради вашої безпеки ризикують життям…
Розмовляла Анастасія Олехнович
Читайте також:
Командир, друг і приклад. Сержанти бригади «Червона Калина» про свою роль під час війни
Якщо ви знаєте, що ваш знайомий лежить в лікарні, допомагайте йому. Що нести пораненому?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
