«Перемога України — це також перемога Грузії»: велике інтерв'ю з Герою Луїдзе
- Гера Луїдзе український музикант грузинського походження та лідер рок-н-рольного гурту The Hypnotunez. В інтерв'ю він розповідає, що війна в Україні для грузинів є продовженням їхньої власної історії. Вони не пробачили окупацію Абхазії та Південної Осетії. Для них слабка росія — це вільне Сакартвело.
- Гера також розповідає, що проросійські настрої на його другій Батьківщині властиві лише людям з владних кіл, простим громадянам — гидко від дій уряду.
- Розмовляємо й про музику, як ось про сторінки в історії The Hypnotunez, про які мало хто знає: вуличні концерти, купівля перших музичних інструментів в борг, особливі випадки під час виступів (як щодо страти ляльки російського диктатора через повішання?)
Журналіст та автор цього матеріалу Михайло Курдюков створив YouTube-проєкт «Вони говорять». Під час своїх інтерв'ю він спілкується з помітними вінничанами та вінничанками, яким є що розповісти широкій аудиторії.
Розмова з Герою Луїдзе — це сьомий випуск проєкту. Текстові версії інтерв'ю з іншими гостями виходять на сайті «20 хвилин». Розмови у форматі відео — на каналі «Вони говорять». Підпишіться, щоб нічого не пропустити.
Якщо ти не проти, хочу поговорити трішки про твоє грузинське коріння. Обидвоє твоїх батьків грузини, але ти народився та живеш все життя в Україні. Чому так сталося?
— Так склалися обставини. Усі мої родичі лишилися там, а батьки переїхали в Одесу. Там я і народився. Після Одеси я навіть у Молдові жив, в Кишиневі. Потім переїхали до Вінниці. Чому саме Вінниця, я не знаю.
Ти володієш грузинською мовою?
— Так. Раніше часто нею говорив, але зараз вже ні. Коли в юнацтві жив з батьками, то ми постійно спілкувалися вдома грузинською.
Твоя мама живе в Сакартвело і час від часу я бачу ваші обміни дописами на Фейсбуці. Ти дуже зворушливо називаєш її «Моя Нана», зізнаєшся їй в любові, викладаєш її фотографії. Ти дуже за нею сумуєш?
— Звісно. Мені було 17 років, коли мати поїхала в Грузію. Знову таки, так склалися обставини. Ми одне одного дуже цінуємо, любимо і постійно спілкуємося. На жаль, дистанційно.
У тебе були думки зібрати валізи та переїхати в Сакартвело?
— Були. І неодноразово. І досі вони виникають. Я маю можливість виїхати, але наразі я не можу піти на цей крок. Колись, можливо, я поїду у свої гори й там лишуся.
Пам'ятаю, до великої війни ти якось казав, що після розмов з деякими грузинами виявилося, що вони мають в голові багато ватних наративів. Чи змінилося це після 24 лютого?
— На жаль, ні. Ватні настрої там саме серед влади. Прості люди не розділяють цих поглядів. Коли в росії ловили так званих чмобіків, вони ж всі в Сакартвело від мобілізації проривалися. Люди були дуже проти цього. Вони все пам'ятають.
А що ти відчував, коли бачив, як уряд Сакартвело від початку війни підігравав росіянам?
— Мене переповнювали емоції. Пам'ятаю, на початку війни написав допис грузинською, де позначив прем'єра. Я писав, альо, що ви робите? Не знав, чи спрацює це. Сподіваюся, що влада там зміниться і все буде так, як треба.
Водночас було страшенно приємно спостерігати, як на вуличні акції солідарності з Україною виходили тисячі людей. Сотні добровольців поїхали в Україну мочити русню.
— Вони навіть в аеропортах зустрічали русню. Виходили з плакатами. Повторюся, що люди там максимально проти росіян. Там не забули, що було у дев'яностих та восьмому році. Я, наприклад, не можу ставитися до росіян, як до людей. Вони покидьки.
Грузини сприймають війну в Україні, як продовження своєї історії? Адже була Абхазія, потім Південна Осетія. Тепер схожий сценарій в Україні.
— Так. Є навіть військовий підрозділ «Грузинський національний легіон». Люди поїхали в Україну воювати за Україну. Вони розуміють, що перемога України — це перемога Грузії у тому числі.
Слабка росія дорівнює вільне Сакартвело.
— Саме так.
Ти, до речі, колись давав концерти в Сакартвело?
— На жаль, ще не довелося. Я думав про це, але якось досі не склалося.
Твої перші виступи проходили на вулиці та у підземках. Пам'ятаю, в році так 2015-16-му ти розповідав мені, що перші музичні інструменти ви купували в борг. Можеш нагадати цю історію?
— Мені було приблизно 17 років. Я почав збирати The Hypnotunez. Перший час ми дійсно грали на вулиці. Ми не знали, що буде далі. Просто робили щось вдома, а потім виходили на алейки та грали.
Інструменти до нас потрапляли різними шляхами. Було таке, що знайомі просто віддавали свій саксофон. Були й контрабаси. Я їх постійно ламаю. Зараз вже не пригадають, скільки у мене їх було. Загалом так, у ті часи все доводилося якось знаходити та пробивати.
Ти це вперше, коли я бачу фронтмена з контрабасом. Як у людини взагалі виникає думка стати контрабасистом-самоучкою? При всій моїй повазі до контрабасу та музичної самоосвіти.
— Контрабасистів-вокалістів насправді вистачає. Після свого першого гурту Bandidos Band, я захотів зібрати сайкобілі-банду. Це така суміш рок-н-рольної музики 50-х років і панк-року. Тоді я грав на гітарі, тому потрібно було знайти контрабасиста. Цей інструмент — це одна з фішок такої музики. У підсумку я зрозумів, що легше самому стати контрабасистом, аніж, власне, знайти контрабасиста. Так і навчився.
Я був мінімум двічі на концертах The Hypnotunez. Щоразу відчував потужну енергію з твоїми перекидами на підлозі та жонглюваннями контрабасом. Пам'ятаю навіть, на одному з концертів ви стратили ляльку путіна через повішання. Я не повірю, якщо ти скажеш, що при таких двіжах на виступах ви не мали якихось цікавих ексцесів. Тож розкажи про них.
— Всі мої знають, що під час концерту на сцені я можу робити, що завгодно. Зазвичай через це я травмуюся. Мої ноги постійно страждають. Траплялося різне. Люди можуть підходити та починати облизувати контрабас. Це для мене вже, як музичний професійний побут. Якось давно до нас підійшла бабуся і в кофр поклала хліб. Я тоді ще подумав, блін, невже все так погано.
Навесні ви мали їхати в свій черговий євротур, але вас не випустили, тому що якраз напередодні сталася історія з коміком Щегелем. Він отримав дозвіл на виїзд за кордон, виїхав, але назад не повернувся. При цьому у своїх соцмережах він вихвалявся, типу дивіться, який я молодець, що обійшов систему. Чи мають одні артисти страждати через інших?
— Я думаю, що цей момент мав настати рано чи пізно. Мала б з'явитися людина, яка так вчинить. Він вчинив дуже погано.
З часом ця тема стала для мене неоднозначною. У мене багато друзів та знайомих військових. Вони воюють і від них можна почути: «Альо, ну який культурний фронт? Які ще концерти?» Тому зараз я сам не знаю, як до цього ставитися.
Ми їздили в тур Європою під час повномасштабної війни. Нам дали дозволи і сказали, що ми можемо пробути там таку-то кількість днів. Ми розподілили цей час, відігравши концерти в різних містах. Усе минуло добре, ми всі повернулися. Привезли за зібрані кошти позашляховик для військових.
Як думаєш, артистів треба зараз випускати за кордон?
— The Hypnotunez однозначно треба випускати, тому що ми повертаємося і робимо щось. Наприклад, привозимо корисні для фронту речі. Насправді я не можу судити, скільки серед артистів Щегелів, які хочуть втекти, а скільки The Hypnotunez та Гер Луїдзе, які цього не роблять.
З перших днів великої війни ти почав займатися волонтерством.
— Почали працювати з другом Бодею. Завдяки певній впізнаваності мого імені, виходило досить непогано збирати та допомагати. Потім з'явилися великі благодійні фонди та організації. Я подумав, що вони краще впораються з цією функцією, тому перемкнувся на іншу діяльність. Робимо благодійні концерти, на яких також збираємо кошти для ЗСУ.
Їхав на інтерв'ю та увімкнув The Hypnotunez. Вперше зрозумів, що всі пісні, які мені подобаються мають дуже невеселі назви: Sullen Mood — похмурий настрій, Badass — поганий. Sin Sin Sin — це про гріхи. Azathoth — про божевільного лавкрафтівського бога. Чому все так безрадісно?
— Я сам по собі мінорна людина. Якщо слухати музику та орієнтуватися на сприйняття, то все більш-менш весело, але так, у піснях все одно присутній мінор. Це не задум, просто я такий.
Ти маєш досвід участі у різноманітних телешоу. У чому ще ти хотів би себе спробувати?
— Нещодавно думав про те, що можна займатися продюсуванням. У мене достатньо різного досвіду накопичилося за роки. Треба подивитися, якої музики не вистачає в українському просторі і почали заповнювати цю нішу. Зараз продивляюся до молодих виконавців з Вінниці.
Після початку великої війни стали популярними патріотичні пісні про ЗСУ, байрактари та перемогу. Що думаєш про це?
— Це абсолютно нормально. Чим більше буде таких пісень та інших творів, тим краще. Ми записали антикацапську пісню з британським гуртом The Tiger Lillies. Вона дуже кайфова, іронічна. Там і про лукашенка, і про путіна є слова. Мені цього достатньо. Про байрактари писати не хочу.
В українській музиці зараз ренесанс. Відстежуєш ці процеси?
— Слухаю переважно те, що й слухав. Однак слідкую за багато чим і ким. Є погана музика, є хороша. Розвиток однозначно є. Сподіваюся, що далі він лише посилюватиметься.
Після початку війни в українських виконавців та виконавиць з'явилися реальні можливості записувати спільні пісні з кращими світовими гуртами: «Антитіла» з Едом Шираном та U2, «Бумбокс» і Pink Floyd, Святослав Вакарчук і Coldplay. Ти б з ким хотів записати фіт?
— Насправді фіту з The Tiger Lillies мені достатньо. Хочеться, аби з нами хтось хотів робити фіт.
Розкажи насамкінець про те, чим зараз по музиці займаєшся?
— У нас є традиція, що в кожному нашому альбомі є одна україномовна пісня. На Гелловін ми зробимо презентацію нової такої пісні. Вона вийде як сингл. Сам альбом ми також збираємося писати. Він стане третім у нашій творчості.
На що буде схожою новий трек? Я думаю, що ні на що. Але у ньому однозначно будуть старі-добрі The Hypnotunez.
Читайте також:
«До поранених військових державі немає діла»: велике інтерв'ю з морпіхом Веніаміном Бондарчуком
«Усе моє життя, всі мої професії — готували мене до цієї війни». Велике інтерв'ю з Юлією Приймак
«Я думав, що патріот, а виявилося — націоналіст». Велике інтерв'ю з Олександром Теренчуком
«Для певної категорії людей війни сьогодні вже не існує»: велике інтерв'ю з Віктором Бронюком
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
