«Не знаю, як це можна пробачити!» Оля Полякова про мовчання друзів і концерти після нашої перемоги

«Не знаю, як це можна пробачити!» Оля Полякова про мовчання друзів і концерти після нашої перемоги
  • Наша зіркова землячка розказала, як ніхто із сотень колишніх російських друзів з початку війни не написав їй жодного слова.
  • Натомість — абсолютно незнайомі люди прихистили, коли співачка з дітьми була змушена покинути свій дім, розташований у центрі Києва.

«Мовчання — це співучасть», — переконана Оля Полякова, тому щодня на свої мільйонні аудиторії на власних сторінках у соцмережах та у прямих ефірах на українському і російському незалежному телебаченні співачка ділиться правдою про війну в Україні, зі словами подяки звертається до наших героїв та постійно записує відеозвернення до росіян і білорусів, прагнучи пробитися крізь путінську пропаганду.

Як у перший же день війни вона була змушена покинути рідну домівку, яку безмежну гордість за Україну і всіх українців відчуває нині і чи готова співачка після нашої перемоги гастролювати у росії?

«Росіяни — незрілий народ, що звик виправдовуватися»

— Дуже багато моїх підписників з України говорять: «Не звертайтеся до росіян! Вони не чують, не бачать. Вони сліпі». Але я рахую, що якщо я навіть 10 людей переконаю, вони розкажуть своїм родичам, а ті — далі і далі.

На жаль, роки антиукраїнської пропаганди зробили з них просто зомбі. Навіть ті, хто бачать відео й фото того жаху, що відбувається в Україні, все виправдовують. Їм страшно… Вони бояться автозаків, бояться 15 діб ув’язнення. Вони не розуміють, що це ніщо у порівнянні з тим, коли на тебе летять бомби, коли ти сидиш з дитиною між несучими стінами у квартирі і не знаєш: виживеш чи ні…

Росіяни загалом не звикли вибачатися. Вони звикли виправдовуватися, тому що це дуже незрілий народ, який завжди мав вождів, завжди пристосовувався, служив. І тому такі люди з незрілою, з несвідомою психікою не беруть на себе відповідальність, перекладають її на сильних світу цього.

І тому навіть якщо вони розуміють, що тут гинуть люди, гине мирне населення, що тут справжня війна, вони виправдовують це якимись нісенітницями про те, що це ми на них хотіли напасти або це ми самі себе бомбимо. Або це американці тут воюють. Ну якусь таку нісенітницю несуть, що це ніяк не можна на голову натягнути!

«З російських друзів ніхто не подзвонив»

— Друзів у росії у мене було багато, тому що я деякий час навіть жила у росії — ще дуже задовго до війни. Але зараз ніхто з тих «друзів» і російських артистів навіть не подзвонив і не запитав, як ми. Нічого мені не пишуть. Взагалі! Для мене це величезний шок.

Я розумію, що, напевно, їм соромно, страшно, напевно, вони не знають, що сказати, чи не готові почути і прийняти правду або вже настільки промиті, що вважають, що ми тут — вороги і що нас треба стерти з землі.

Мені подзвонили і написали буквально декілька людей, які живуть за кордоном. Саме вони запитали, як у моєї сім’ї справи і навіть запропонували житло, якщо ми вирішимо виїхати з України.

Для мене це відкриття і дике розчарування, що всі, хто в росії, мовчать. Я розцінюю це мовчання, як співучасть. Всі ці страшні злочини, які відбуваються зараз із моєю країною — а це справжній геноцид українського народу! — вся ця кров і на їхніх руках. З їхньої мовчазної згоди. І їм із цим жити.

«Точка неповернення пройдена»

— Я не знаю, як це все можна буде пробачити. Точка неповернення пройдена у перший же день.

Російська армія прийшла реально вбивати, знищувати нас. Вони стріляють не тільки по військових об'єктах — це знають всі. У них є наказ не щадити нікого.

У моєї 17-річної дочки Маші кілька днів тому розстріляли її подружку, яка у машині їхала з мамою і з маленькою 7-річною сестричкою. Це вже біль близького кола: розстріляли однолітку моєї старшої дочки. Я не розумію, як можна це пробачити?!

Тому зараз я навіть не хочу думати про те, як ми будемо спілкуватися з росіянами після війни.

«У коментарях ллється справжня диванна війна»

— Під моїми відео у соцмережах в коментарях завжди дуже великі баталії розгортаються. Там ллється справжня диванна війна. Ті зомбовані, хто вірять в «іншу» правду, біснуються, кричать про «8 років війни з Донбасом», не знаючи і не розуміючи ситуації. Про те, що це не ми прийшли на Донбас, це до нас на Донбас прийшли. Вони шалено біснуються, пишуть усяку гидоту, радіють…

Я не розумію, чому ці люди, які мають доступ до сторінок українських артистів, які бачать всі ці відео, чому вони ще сумніваються, виправдовують, не вірять?! Ну не може ж стільки бути фейків! Що ми всі зійшли з розуму? І взагалі, що весь світ збожеволів? Чому вводять санкції? Чому з росії йдуть всі поважаючі себе бренди і торговельні марки?

От уже мої «подруги» викладають відео про те, як вони бідні журяться, що в них тепер немає Гуччі і Діора. Господи Боже мій, та у мене будинку немає! Я, як проклятий кінь, все життя на нього працювала, а тепер у мене немає дому!

У мене діти і мені не можна було залишатися у Києві, тому що наша квартира у центрі міста, а дача знаходиться біля воєнної бази. Ми не могли залишатися ніде, тому що і там, і там могли летіти бомби. І нам дали притулок абсолютно незнайомі до цього люди. Вони дали дах над головою, поселили у себе.

Зараз ми всі допомагаємо один одному, а люди, які не бачать війни, які не розуміють, що насправді відбувається, живуть у ілюзорному світі. Але найголовніше, що вони мають зрозуміти — що ця війна може прийти і до них!

Напевно, коли шлунок захоче їсти, тоді у росіян прокинеться самозбереження. Тому що гуманізм не прокидається. Й, напевно, саме самозбереження допоможе скинути ту жахливу гідру, що присмокталася до тіла їхньої країни у вигляді володимира путіна.

Їм треба виходити на мітинги всім разом в один момент. Так, їм страшно, вони бояться кийків і автозаків, але на нас летять гради, касетні бомби, балістичні ракети — все, що заборонено конвенціями, летить на Україну.

«Все колишнє зараз втратило зміст»

— Проекти, кар'єра, пісні — це все зараз втратило колишній зміст і форму. Розумію, що тепер себе прийдеться шукати у новому світі. Але найголовніше, що ми повинні зараз зробити — це обов'язково вистояти й перемогти. Тому що дороги назад немає. Ті жертви, якою ціною все це досягається — це страшно. Ми насправді ще самі не усвідомлюємо весь жах того, що з нами відбувається…

Зараз я дивлюся на нашу країну із превеликим захопленням. Як вся країна об’єдналася на всіх фронтах, як наша армія воює — це круто! Росіяни збиралися зайняти Київ за два дні, та вже за понад 10 днів не можуть до нього підступитися.

Захоплює, як всі чоловіки пішли у тероборону захищати свої домівки, міста і мирних жителів.

А як круто люди згуртувалися там, де зараз немає війни! На Західній Україні дають прихисток і їжу, розміщають людей з дітьми, дають свої домівки. Це так надихає!

Всі хочуть щось робити, чимось допомагати. Якщо ти знаходишся хоч у якійсь безпеці, зразу хочеш поринути в якусь роботу.

Я з превеликою подякою ставлюся до людей, які залишилися у Києві. Це мої подружки Даша Астафьєва, Соня Плакидюк, телепродюсер Світлана Легка, яка у своєму офісі, бувшому бомбосховищі, щодня приймає на 70 метрах по 200—250 людей. І вона не може виїхати, говорить: «Не можу покинути. Я потрібна цим людям».

Спочатку коли все це почалося, було дуже страшно, але я просто із захопленням дивлюся, як Україна швидко втратила страх, зібралася й почала оборонятися. Ми так сильно згуртувалися, так сильно хочемо перемогти і будемо захищатися всі. Українці виходять і кидаються під машини окупантів, йдуть на кулемети, на автомати. Жінки і діти, старі і малі — всі будуть захищати нашу землю.  Ми всі налаштовані на тотальний опір. Тому що це наша земля!

І ми обов’язково переможемо. Бо ми — переможний народ! І те, як себе показує наш народ, говорить про те, що ми — доросла, красива, сильна, смілива, потужна нація. Я ніколи не бачила такої відданості і такої любові до своєї країни.

Я пишаюся, що я — українка, я пишаюся, що живу на одній землі, в одній країні з вами, українці! Ми обов’язково переможемо! Ми відбудуємо наші міста і об’єднані заживемо щасливо і мирно у нашій прекрасній Україні. Я дуже хочу подякувати українській армії: ви — абсолютні герої! Ми дуже вам вдячні за те, що ми маємо змогу прокидатися і жити. Ми обов’язково переможемо!

«путін завжди залишиться дрібним, а український народ — великим»

— Бути людиною — значить мати віру. У Бога або в себе. Віру в любов, віру в дружбу, віру у своїх дітей і у своїх коханих. Кожний з нас вибирає ту віру, яка його підтримує і рятує.

Сьогодні всіх нас, українців, об’єднує одна віра, яка з кожним днем переростає у впевненість. Це віра у єдність всіх українців, нашої армії, нашої тероборони, наших волонтерів, наших простих громадян у тилу, які перераховують свої іноді останні гроші на потреби наших військових і на допомогу тим, хто покинув свої зруйновані війною міста і села.

Розв'язавши війну, московський карлик не вірив, що ми на таке здатні. Він не вірив, що ми маємо право самі розпоряджатися своїм майбутнім. Він навіть не вірив, що ми — це взагалі окремий народ.

Але наша віра перемагає його невір'я. Тому що скільки б у нього не було танків і бомб, путін завжди залишиться дрібним, а український народ — великим.

Бути людиною — це мати віру. А путінська росія — нелюдська.

У що вірять ті, хто бомбить пологовий будинок? У що вірять ті, хто розстрілює людей, що біжать від війни? У що вірить сумний кінь, коли бреше, що росія ні на кого не нападала? У що вірять гади—пропагандисти, що розповідають матерям російських солдатів, що у них немає втрат? Чи взагалі здатні у щось вірити ті, хто не дає зробити гуманітарні коридори і від чиїх дій в окупованому місті від зневоднення помирає дитина?!

Напевно, вони вірять тільки в силу. І цю силу вони зустріли в особі озброєних вірою українців. Вірою в себе, вірою у наших військових, вірою у наших волонтерів і тих, хто в тилу або за кордоном переказує гроші на армію.

Я не просто вірю, я знаю: слідом за темною ніччю завжди приходить світанок! І він буде українським. Тому що у цієї росії немає майбутнього, а в України — є! У нас все попереду. Слава Україні!

 

Читайте також:

У перемозі над росією впевнені 92% українців. На думку більшості, це станеться у найближчі тижні

«Не здаємося і допомагаємо далі!». Як працюють невтомні волонтери у «Квадраті»

Замість модних шоу — балаклави та броники. Вінницькі дизайнери взялися шити для військових

Книжки, кіно та інтернет: які онлайн-сервіси та послуги стали безоплатними через війну

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (1035)
  • Bulavinets Liuba

    Повна україна твоїх друзів.чи тобі мало?
  • Марія Куфедчук

    Друзі пізнаються в біді ,це стара істина ...значить у вас їх не було ,тільки видимість дружби ....
  • Михайло Іванович

    А що вже без кацапської корони?
  • Irina Shibaeva

    Тю, можно подумать, что она одна такая, которой никто из России не написал...
    Тут даже родственники не спрашивают, как мы там?
    Все надются, что нас тут спасут, блять, асвабадители!

13:29 Вінницькі акробати та сумоїст полетіли до США на Всесвітні ігри 12:49 Евакуація до Фінляндії, заборона на виїзд, наслідки деколонізації та інше важливе за 5 липня у Вінниці 11:24 Дощі з грозами та сильна спека. Якої погоди очікувати вінничанам найближчими днями? 10:19 Гемінгвей and Мелвілл. ТОП-5 книг про морські пригоди, які варто прочитати Від читача 18:19 Лохотрон на продуктовом рынке Лесопарк на Вишенке. 09:09 Інформацію про полоненого захисника не давайте неперевіреним людям. Попередження розвідки 08:15 У цей день вітайте Софію та Антона. Історія, заборони і прикмети 6 липня 21:15 Якби став мером Вінниці бодай на день, то щоб робив? Вінничани розгубилися від такого питання play_circle_filled photo_camera 20:53 П’янка на катері та гулянка на Коріатовичів. Розповіли про порушників комендантської години 20:17 Вимкни кондиціонер в авто — соплі дитині надуєш! Ще одна порада від бабусі, яку не варто слухати 20:05 Чому вода з-під крана пожовтіла і чи це небезпечно? Пояснили у «Водоканалі» 19:19 «Повернемося після перемоги»: як вінничанка з сімома безпритульними тваринами переїхала до Фінляндії 18:54 Учора — під обстрілом, сьогодні — в обіймах нареченої. Історія кохання прикордонника з Павлівки 18:27 Не Московська, а Маріупольська. Що вінничанам робити з документами після перейменування вулиць 18:14 Одружилися — розлучилися: коли на Вінниччині найчастіше створювалися сім'ї та коли розпадалися 18:08 На виїзд з області та району чоловікам треба буде дозвіл з військкомату. Роз’яснення від ЗСУ 17:50 Мінус 10 кілограмів в місяць — легко. Клуб «Юрсана» відновив роботу в Вінниці (новини компаній) 17:22 Азовець не встиг побачити первістка. Загинув корабельний старшина Пантелеймон Собко photo_camera 17:05 Вибираємо подарунки для дітей (партнерський проєкт) 17:03 У Вінниці два дні будуть святкувати Івана Купала. Програма заходів
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up