Інтерв'ю з Хортом. Про геїв і суддів, безкоштовних адвокатів і «Міняю жінку» у СІЗО

Зустрітися запропонувала в облраді. Бо це символічно. Там він порвав портрет Петра Порошенка і там став відомим 25 січня 2014 року, коли активісти захопили будівлю вінницької влади. Тоді був комендантом, входив до складу Вінницької народної ради… Знаменитим став за гратами. Як каже сам Хорт: «Дякуючи судді у мене з’явився новий статус – «політичний в’язень»». 

Його відпустили із залу Апеляційного суду у день річниці події, за яку його посадили. Два роки тому, 6  грудня, міг відбутися переворот в обласній владі. Проте активістам вдалося відстояти на посаді тодішнього голову облради Сергія Свитка. Правда, за ці два роки Свитку не вдалося протриматись у владі – його навіть не вибрали депутатом у новий склад обласного парламенту. Проте опонент – тодішній губернатор Анатолій Олійник – у 2015 році сів у його крісло голови облради… А Хорт відсидів. «Я, звісно, не Надя Савченко - вона відсиділа 709 днів, а я 729. У мене немає синдрому, що я не хочу контактувати з людьми». 

8 грудня – на другий день свободи - Юрій Павленко погодився на інтерв’ю.     
«Та мене не пустять в облраду…», - по телефону все сумнівався щодо місця зустрічі. Але погодився. 
Пустили. Він чекав у холі облради - прийшов раніше. «Охоронець зробив вигляд ніби перевіряють документи, яких у мене немає… Я ще без паспорта – після інтерв’ю їду у СІЗО забрати документи, свої речі…» 

Ще позавчора Юрій Павленко був арештованим, а сьогодні його все відволікають дзвінками по мобільному. І чесно зізнається: «Телефон не мій - позичений…» 
За два роки в слідчому ізоляторі Хорт погладшав і полисів.  «Пройшов трохи по вулиці відчуваю втому, страшенна крепатура, хоча вчора пройшов всього лиш кілометрів 4-5, у мне навіть руки болять…» Ні, Хорт справді не уникає людей і не кричить, як Надія Савченко у перший день на волі: «Не дайте мені скурвитися!». Хорт вірить у свою жертовність заради суспільства, і намагається заховати своє особисте життя далеко собі в серце. Хоча саме на сходах перед облрадою він пристрасно цілувався із коханою у день звільнення... А ще він не вживає спиртне. «І не курю – нічого».  
   
Та від щастя Юрій не світиться, але каже, що зі свободою вітати можна:
– Свобода набагато вища цінність. Адже ніхто не хотів би не мати вічне життя, але не неволю. Тому, звичайно, треба вітати. 
– Але справа не закрита. Її знову передають на новий розгляд у міський суд - і знову все спочатку…
–  Мені суд - не новина. Мене безперервно судять з 2012 року – останні чотири роки, тому те, що потрібно з’являтися у суд, в прокуратуру, у поліцію – я з цим звикся і вже добре обізнаний зі своїми правами.
– За що жити будете?
– Побачимо. Як бог дасть… Зараз для мене є певним шоком нинішня економічна ситуація, ціни і те, що я бачу навкруги… Та ще інертність мас у відношенні до своєї власної долі.

– Ви ж розумієте: інертними уже не були. І не раз. Але зміни не ті…
– Бо все треба робити послідовно і до кінця… Революцію робить 1-2% людей, а вибори завжди є реакцією - консервативні маси повертають все назад, тільки ініціативна меншість здатна котити колесо історії вперед і вказувати шлях. У нас ініціативна меншість не взяла на себе таку відповідальність – вона була підмінена, вона була розстріляна… Внутрішня боротьба у Правому секторі закінчилася розстрілом Сашка Білого, вивезенням Карпюка за кордон, я так розумію, його підпоїли…

– Так ще й Булатова можна згадати – теж  незрозуміла історія… 
– Так… Є три типи: ті, кого прибирають, ті, кого підкуповують, і маріонетки – їх підсовують, розкручують, вони вилуплюються і прибирають перших… Таким чином, працюють олігархічні структури, зокрема, медійні, фінансові…
– Після звільнення ви говорили, що будете займатися політикою, озвучували, що їздитимете на суд Віти Завірухи… Але для політики потрібні гроші.
– Політика…. Якось так звучить. 

– А як це назвати? Ви не є аполітичним…
– Слово «політика» настільки зіпсована в українському лексиконі. Я поза ним… Лише був «політичний в’язень»… Ні, це не політика – це громадянський обов’язок. 
–  Добре, де будете брати кошти на вашу громадянську боротьбу? І хто тепер у команді Хорта?
– Хто зі мною?.. Зі мною ніколи не було великої команди. Чим менше людей – тим більше конспірованість інформації, тим більш злагоджена робота. Чим більше людей, тим важче структуру утримувати фінансово. Стосовно коштів не можу сказати, бо третій день на свободі, два дні з яких провів явно не за такими публічними справами. 
– Хто з вами залишився?
– 25 січня 2014 року облраду штурмували одні люди, у другому штурмі – 6 грудня - брали участь інші, хоча є певне ядро. Люди, які приходили до мене в суд, – це уже третя когорта.  
         
«Хліб у СІЗО -  єдине, що там можна їсти із того чим годують»
– Хто до вас приходив на суд  і чиїй появі здивувалися?
– Насправді, я не дуже міг розгледіти останній апеляційний розгляд, бо мене закривали високі охоронці. Звичайно, вдячний усім людям і українській державі, яка так піклувалася за мене – в суд  возить окремий конвой (вісім чоловік за це отримують зарплату), витрачають паливно-мастильні матеріали…

– Вас ще й годували…
– На мене списували, що годували. Комунальні послуги - то взагалі... Мої спостереження по СІЗО: там немає лічильників, труби іржаві, зношені, ніхто не контролює, що вода з крану капає… У перший день завели митися в душеву: одна людина миється - вмикається, якщо не помиляюсь, десять (!) душевих. На одну чи дві людини ллється стільки води!.. Може, з цього потрібно починати економію -  з державного сектору, з пенітенціарної системи?…

Ще момент. Залучення до праці. У СІЗО немає у чому бути задіяним. Так, є певні традиції в тих місцях: якщо ти працюєш, то належиш до нижчої касти. Не розумію цієї традиції, нехай…  Але. Обробка деревини в установах позбавлення волі - це тема багатьох журналістських розслідувань: куди дівається продукція, і за якою ціною? 

Харчування. Практично ніхто у СІЗО не їсть того, чим там годують. Продукти не придатні для споживання, швидше за все, їх мали б викинути, але, думаю, що їх закупили. 

– Але хліб там печуть самі, наскільки мені відомо.
– От, до речі, хліб там -  єдине, що можна їсти. Що цікаво: перебував у другому корпусі – там один хліб, в іншому корпусі  - інший хліб. Перший – був з жучками, темніший, тісто недопечене... 

– Щодо вашого харчування у СІЗО. На одній із прес-конференцій Радикальної партії згадували про вас, говорили, від партії передавали вам передачі в СІЗО.
– Залізно можу сказати, що мені передавали передачі мати і батько – двічі на тиждень. Тому як готувати самому в СІЗО заборонено – і нагрівальні прилади, і крупу теж. Чайник дозволено. От я дивився ту інструкцію, положення, там стільки дурниць прописано… Передали сало, але порізати ти його не можеш. 
– Розповідають, що навіть спиртне в баночках йогурту передають…
– Я цього не схвалюю. В’язниця – це унікальне місце для того, щоб розвиватися. Тиша  - тебе ніхто не потривожить, немає телефонів… Є час, хоча б подумати. Але людина не хоче думати – витрачають енергію на те, щоб знайти щось заборонене і, таким чином, протестувати систему: «От я знайшов спирт і я його випив». Не стільки того спирту, як «я їх обманув».

«Я не готовий цілуватися на людях»
– Газети читали, новини дивилися?
– Фактично без телевізора  – то він був, то він зламався… Новини з газет дізнавався – до грудня 2015. А потім весь час в камері був телевізор і Т2  - зайшов до нас співкамерник, в якого були ці речі… Є такий Даріо Салас – філософ-герметист. Він говорить про те, що люди сучасні перебувають у сомнамбулізму – ніби сновиди і  загіпнотизовані телевізором. Я через то намагаюсь уникати одностороннього впливу телебачення. Новини потрібно обирати, інакше інформація тебе атакує… У співкамерників були свої установки: дивилися «Універ», як одна дівчина переспить з 20 чоловіками за час навчання у вищому навчальному закладі. Там уже всі помінялися місцями - мимоволі  спостерігаю, і все це є таким чужим…

– Але це і є наше суспільство. 
– Це вживлені стандарти, які руйнують здоров’я, дають слабші покоління, просто розхитують дисципліну суспільства. Вони спрямовані на базове розхитування інституту сім’ї, і це видно за статистикою розлучень.
– До речі, Ви збираєтесь одружуватись? Бо уже всі побачили зворушливі фото вашого поцілунку з коханою дівчиною.
– Я зараз скажу «так», то хтось прочитає, і я потім буду зобов’язаний. Це рано. Через газету негарно так говорити. 
– Ви не готові?
– Не готовий.
– Ви готові цілуватися на людях і не готові одружуватись?
– Я не готовий цілуватися на людях… Дивіться, якщо мене хтось хоче поцілувати, якщо не буду проявляти емоції  відповідь, то це буде нещиро до людини, яку я кохаю. І це у порядку виключення. Ми з моєю дівчиною зустрічаємося з 12 лютого 2014 року. До мого звільнення не було статей чи фото, де я з кимось цілуюсь чи щось подібне. 

–  Рік тому, коли ми записували з вами інтерв’ю у суді, ви не були упевнені у своїх стосунках. Але потім, коли ваша дівчина була поруч біля клітки в залі суду, то у вас був зовсім інший погляд. Ви це можете навіть не заперечувати. 
– Час бере своє... Я не афішую своє особисте життя. Але коли людина проявляє до тебе найщиріші свої почуття, заслуговує уже на те, щоб ти не звертав увагу на 50-100 людей у залі. Спілкувалися поглядами…
– То ви відповідаєте чи у вас такі ж самі відчуття?
– Такі самі… Я проти статей про особисте життя. Щастя любить тишу. Насправді, я дуже консервативних поглядів людина… Повертаючись до телебачення: коли я дивлюсь у мене відраза до того, що спостерігаю. Показують шоу «Міняю жінку» (я вже і це побачив у СІЗО). Приїжджає, вдумайтесь(!), арабський емігрант у Канаді одружений з російським трансексуалом – це у них сім’я вважається. І українська нормальна сім’я, де психічно здоровий чоловік, напевно, і фізично, і здорова жінка. Просто нормальні люди, які здатні народжувати людей… І це вважається рівноцінним обміном… 

Мене постійно критикують за радикалізм, старосвітськість, що не прогресивна людина, не люблю геїв… Хай вибачають – цього з мого боку ніколи не буде. Кажуть мені, що геї існували в античному світі. Але якщо подивимось історію, то це був час перед занепадом. Це ознаки гнилі цивілізації… Є така філософія енерговіталізму, згідно неї існування держави пояснюється суспільною організацією  -люди підкоряються авторитету. За цією теорією, до речі, у СІЗО ознайомився.

«Апеляційному суду просто не пощастило слухати мою справу»
– Ким ви себе вважаєте в державі?
– До позавчора у мене був дуже стабільний статус, який мені подарувала суддя Курбатова – система нинішнього правосуддя – статус «політичного в’язня». Сьогодні я - людина, яка вирвана з однієї системи. Я - той атом, який ще не знайшов своє місце.

– Свою молекулу. 
– До речі, я ніколи не був паразитарієм, який присмоктується до когось там.
– Так, я вас називала «паразитом революції».
– От я не солідарний з цією думкою.  Ніколи не паразитував - ні на ідеях, ні на якихось матеріальних ресурсах. 

– Вам подобалось бути в одному списку політичних в’язнів разом із Корбаном?
– Хай буде Корбан політичним в’язнем, хоча він зараз не є ним. Бо Корбан визнав свою вину - пішов на домовленість зі слідством, і йому дали умовний термін. Тепер, оскільки він судимий, не може брати участь у виборах. Я очікував, що теж буду позбавлений цього права… Корбана губить не принциповість.  Він - людина, яка хоче торгуватися. 

– У нього є гроші на це. У вас немає. 
– Так, у нього є що втрачати. Мене, слава Богу, рятує моя бідність (сміється). Потрібно бути ідейним.
Мені від арешту одразу робили очевидну пропозицію, що повинен виступити і сказати, що був неправий в ситуації з портретом Петра Порошенка. Весь 2015 рік я слухав оцю маячню. Причому, ця маячня йшла від активістів, яким в голову це вбивали. Мені писали листи: «Будь ласка, будь розумнішим, тобі ж це нічого не буде коштувати, якщо ти вибачишся… Але ти зекономиш час свого життя». Уявіть, щоб я це зробив… Принциповість мене визволила. 

– А ви думаєте, що вас просто так звільнили в Апеляційному суді? Чи до цього суддя Курбатова сама приймала рішення взяти під варту?
– Звичайно, що Курбатова чітко узгодила в Києві. І я в цьому не сумніваюсь.
– Апеляційний суд так само не самостійно діяв?
–  Апеляційний суд перебував у стані невизначеності, бо їх ніхто не запитував. Цим суддям  просто не пощастило розглядати мою справу. І вони весь цей час очікували, яке рішення прийняти. Тут же своя специфіка: посадовець не завжди на пряму пов'язаний з адміністрацією Президента. 

– Але ви ж могли сидіти й далі. Що стало поштовхом для того, щоб вас відпустили? Лояльність Порошенка до Хорта?
– Зверніть увагу на останні засідання і рік тому - кількість преси. Ця справа йшла до більшого розгоряння. Уявімо, що вибори. От дивіться, Юлія Тимошенко виступала на форумі української молоді і згадувала про мене. Олег Ляшко багато разів згадував. Ряд публічних осіб у політиці згадували мою справу. Вони б її підняли на щит, незалежно від того, хочу я цього чи ні.  
 
– Чому тепер відпустили – саме  на річницю 6 грудня?
– Судді очікували: якщо вони приймуть неправильне рішення, щоб їх не покарали за це. Мені ж дали 4 роки і 6 місяців, випустили після 4 років - майже дотягнули до кінця строку. Якби щось суддям притягнули із виконавчої гілки влади, то вони себе убезпечили. 
– 4 роки  відсиділи за «законом Савченко». 
– Так. Він обов’язково був би до мене застосований. 

«Добиваюсь відкриття впровадження проти Анатолія Олійника – голови облради. НАБУ передало справу у Вінницю»
– До речі, ви читали про себе пост Шевцова на Фейсбуці від 6 грудня?
– Нічого не читав – нічого не вмикав.
– Ось, почитайте… 
– (Читає)  «Малолетний олух»... Волосся на голові скоро не залишиться, з лисиною буду ходити, а він мене ще «малолєтнім» називає… 
Розсмішили… Шевцов - москвофіл… Якщо волонтерка Юлія Вотчер пише, що «Хорт хамовитий. Треба було чекати виборів п’ять років і тоді говорити, що президент поганий…» Тут Шевцов - людина з системи… Всі, хто не причетний до цієї справи, але є публічною особою, часто намагаються на цій справі щось для себе зробити, щось заявити… Шевцов так само вислови свою думку. Вона мені не подобається. 

– Але він написав про що говорили у кабінеті вінницької влади.
– Зрозуміло, що все спонтанно відбулося. 7 грудня відкрили провадження і туди, дивним чином, вписали мене, Сіранчука і Шостака. Ну візьміть Сіранчука – ми в однакових умовах. Нам однакове обвинувачення пред’явлено – однакові громадяни в плані характеристик, єдине, що він удвічі старший. Але прокуратура для нього просить одразу домашній арешт, для мене тримання під вартою і про заставу мова не йде. Досудове розслідування велося 20 слідчими, щоб швидко відправити справу  у суд. 

– Юрію, чому тільки вас посадили? Були 6 грудня під облрадою і Гайда, і Банах…
– Тому що була імпульсивна команда згори. Один чоловічок, який награбував у 90-х, спекулював і створив мережу заводів, а потім дорвався до державних посад і знову спекулював і створив мережу, дуже розізлився. Була команда: «Закрити!». А тепер нарешті вирішили відпустити... Ніхто не був зацікавлений у тому, щоб Гайду арештувати. Шостак у розшуку через те, що активно себе поводив у той день. Напевно, один із найактивніших учасників. А Сіранчуку не пощастило… Можливо, вони хотіли пред’явити обвинувачення ще десятку людей, але побоялися: чим більше людей давить каток репресій, тим більше нових людей включається на їх підтримку. У всіх є родичі. Тільки це уже збільшує негатив до влади.  А ще ж допитали 420 свідків...

Арештований, тому що я тут розірвав портрет, і він на мене розізлився. Але для місцевої псевдополітеліти пов’язано ще із діяльністю народного трибуналу.   
– Вже й забули, що ви тут були комендантом. Народна пам’ять коротка: ви в телевізорі – вас знають. Не згадують у новинах – значить забули.         
– Я вам скажу, що навіть забули, що я сиджу у в’язниці. Після звільнення на таксі додому поїхали. Так от водій про цю справу знає. Знає, що мене арештували, але не знає, що весь час я сидів: «Ого! Це тільки зараз вас звільнили»… Треба бути готовим, що тебе забудують…
У місцевих газетах про мою справу писали, на вінницькому телебаченні, звісно ж, не показували. Можна бути правим за законом, але який з того сенс, якщо ви в Україні?.. 

От я добиваюсь відкриття впровадження проти Анатолія Олійника - тодішнього голови облдержадміністрації, а нині – голова облради.  22 січня 2016 року рішенням Солом’янського райсуду зобов’язано НАБУ відкрити впровадження за статтею зловживання владою. Тобто Олійник вступив в злочинну змову із  очільником поліції Моринцем з метою залучення правоохоронців до блокування будівлі облради з метою тиску на орган місцевого самоврядування  - обласну раду. Він хотів на замовлення (або для себе) усунути з посади Свитка. Я добився відкриття цього впровадження, але прославлена структура НАБУ не виконує рішення суду. Виконує рішення по-своєму: відкривають впровадження за перевищення влади працівником правоохоронних органів. І вже винен не губернатор, а винні правоохоронці, які прибули «за власною ініціативою» і вирішили захопити цю будівлю. А це значить, що це не підслідне НАБУ і передають справу у Вінницю. А тут уже тоне усе -  ніхто не буде цього розслідувати… Тобто оце є закільцованість системи – ти нічого не доб’єшся. Я відкрив 6 кримінальних впроваджень супутніх до цього. Неможливо відкрити провадження проти чиновника чи правоохоронця просто по факту заяви – обов’язково треба через суд. І це стосується не лише щодо державних органів…  
Між іншим, не на правах реклами СІЗО -  там ти можеш написати у будь-яку державну установу і абсолютно безкоштовна(!) відправка кореспонденції. Правда, отримати кореспонденцію із запізненням майже у місяць. Це дивовижно: от  я хочу оскаржити діяльність, але мені приходить лист-відповідь на мою заяву через місяць, тобто я вже порушую строк. Тому треба одночасно писати заяву про злочин і одразу писати скаргу про бездіяльність. Оскільки я не знаю якою буде відповідь, змушений наперед її оскаржувати. У Вінниці це вже знали і одне впровадження відкрили одразу  - за неправдиві звинувачення проти мене свідка сержанта Мостового, який був водієм автомобіля, який я нібито блокував і витягав його із машини. До речі, цікаво, що цей факт послужив юридичною підставою для мого арешту. В суді Мостовий сказав, що він таких показань не давав. Виявилось, що справді він таких показань не давав. Цей факт слідчий Бойко і прокурор Совгира самовільно заявили у клопотанні взяття під варту. І це покочувало-покочувало аж до апеляційного суду. Це видно на відео – я відійшов від автомобіля на вимогу Мостового…
У вироку написано те саме. У судді міського суду Курбатової дуже дивна робота із доказами: пише про відеодоказ у записі, де мене навіть на відео немає. Над цим сміялися навіть судді в Апеляційному суді… Та я все одно не вірив, що вони мене відпустять. Відбуто 4 роки, і логічно було б виправдати моє перебування під вартою тим, що я винен і був засуджений на ці 4 роки.  Плюс ще погашення судимості за тяжкі злочини - 6 років...

«Сподіваюсь, Палій не буде захищати Порошенка»
–  Навіщо вам адвокати, якщо ви настільки юридично грамотні?
–  Бо знання на рівні аматора. А вони все ж таки професіонали. Особливо треба віддати належне київському адвокату Олексію Бонюку.  Колосальну чорнову роботу зробив Палій, до того ж захищаючи безкоштовно, коли іноді засідання тривало з 10 до 18 години.  
– Усі три адвокати безкоштовні?
– Так. 
–  Багато нарікань звучало на адресу Палія, мовляв, якби не його епатаж, то вас відпустили давно.
–  Критикувати Палія – це вже мейнстрім багатьох.
–  Якби його не було, щось би змінилося?
–  Звичайно. Якби не було Палія, у мене було б більше шансів бути засудженим. У вінницькій пресі можна зустріти публікації, де йдеться, що «Хорт – психопат, нездоровий маргінал»… Про мене намагаються створити таку думку і все це поширюють… «Чому він порвав портрет Порошенка? Бо він псих і хам…» Те саме стосується і Палія. Йому створюють такий імідж. 
–  Галасу він наробив під час слухання. Навіть той факт, що викликав поліцію під час засідання суду.
–  На мою вимогу. Бо я не можу зателефонувати  поліцію, а я є свідком вчинення злочину і в порядку ст. 208 КПК повинні затримати суддю, яка вчинила злочин. Ми написали заяву про кримінальне правопорушення.   
–  Імідж неадекватності суповоджували ще й ряжені на вашому процесі. 
–  Я ще раз на захист Палія скажу: він - мій адвокат, а я - його. Київський адвокат приїжджав тільки на найважливіші засідання, а Валерій Максимович (Палій – Авт.) зібрав усі документи, брав участь у всіх засіданнях - якісно виконував свої обов’язки. Так, у нього є свій стиль, досить емоційний.
– До речі, цікавий момент: свого Палій захищав Анатолія Олійника – голову облради, коли той судився в Томашполі із Партією регіонів.
–  Всяке буває. Сподіваюсь, Палій не буде захищати Порошенка, коли його судитимуть. Швидше за все, так і буде. 
–  А чия була ідея на суді рвати портрети Порошенка?
– Не моя. Я навіть про це не знав. 
–  Ви й не рвали, хоча вам тоді в клітку теж передали ксерокопію. 
–  Я навіть не пам’ятаю про це… Щодо розірваного портрету, то на то був свій час, своє місце…  
Рівень Валерія Палія вище середнього… Він - скандальна особистість і він - адвокат №1 у подібних справах, бо решта адвокатів будуть уникати публічності. Наведу приклад мого співкамерника - Міша його звати. У 2015 році йому дали 12 років за рішення Немирівського районного суду – важкі тілесні. Була пиятика і закінчилось все тим, що він дав в голову «собутильнику» – не розрахував удар. Міша подумав, що той втратив свідомість, захопив 200 грн. і вийшов… І ці 200 грн. коштували йому 12 років позбавлення волі… Він заклав свій пай, щоб розрахуватися із адвокатом, який йому навіть не намагався допомогти. 
– Вам особисто подобалось те шоу, яке відбувалося на засіданні?
– Воно було потрібне. Якби люди були німими статистами, це вплинуло б на остаточне рішення, інакше б мене засудили… Деколи воно переходить межі… Я б так ніколи не робив. По-перше - вереск. Всьому свій час, і останнє непорозуміння, коли прокурор попросив мені 7 років в апеляції. Я це знаю, адвокат це знає… Але ефект натовпу спрацював так ніби це щойно виникли 7 років … 
По-друге - непотрібні претензії до конвою. Жоден із конвоїрів не сказав мені, що мене ненавидить і готовий вмерти за Петра Порошенка. Більшість -  адекватні вінничани, які розуміють, що я політичноув’язнений… Але дехто на суді  вкотре проявляв агресію до конвою – це зайве. Не потрібно брудом поливати людей, які призвані на строкову службу… І це дає свої плоди – люди не розуміють один одного, і вони ненавидять  не розуміючи. Чому до мене нейтрально ставився конвой? Бо я не створював із ними конфлікти. Адміністрація СІЗО, конвой не сприймали мене злочинцем, відповідним було й ставлення. Погодьтесь, неприємно навіть якщо сусід вважає тебе злочинцем. І  приємно, коли якісь відсоток тих, хто має докласти зусиль до вашого репресування, усвідомлюють, що ви – не злочинець, лише керуються тим, щоб не стати поряд з вами – не розділити вашу долю. Це і судді Апеляційного суду, які розривалися між совістю і законом…

    «Я піду в революцію. Наступну.»
– Будучи комендантом в облради  у 2014, мабуть, вивчили коридори вінницької влади. Тоді ви себе бачили у владі? 
– Я вже тоді бачив, що немає єдиної структури. Так, я хотів приєднатися до того ж Правого сектору, якби він відповідав моїм запитам - був коліщатком великої системи. Але системи нема. Повернімось до організації українських націоналістів – є боротьба за визволення. Якби вони тоді перемогли, то Україна б стала державою. Бо вони були жертовні люди – їх просто винищили. У 2000-х роках не виникла така структура – носій політичної культури.
–  Між іншим, вдома вже поміряли відзнаку, яку батькам вручив колишній голова облради Свитко – за внесок у розвиток Вінниччини?
–  Не міряв. Дивився в суді. Вдома - ні. Ордени - це всередині.
–  Для вас ця відзнака важлива?
–  Важливо, але важливіше не це. Бо таку ж відзнаку носить якесь «г…», яке ніякого «Вагомого внеску у розвиток Вінниччини» не зробило. Припускаю, що є негідні цієї відзнаки, і я з ними в одному рядку. Не вважаю, що це є визнання того, що я зробив. Визнанням є люди, які приходили до мене на суд, коли про це пише об’єктивний засіб інформації, коли на вулиці впізнають і руку подають…
–  Власне, подобається увага до вашої персони?
–  Дивлячись за яких обставин. Бо якщо пішов собі купити штани, і мене впізнають, то це для мене створює дискомфорт, коли на мене пальцем показують: «Це Хорт…». Але усвідомлюю, що публічність потрібна, щоб не посадили – вона дає громадський імунітет. Окрім того  – інструмент впливу. 
–  Але публічність потрібно постійно чимось підсилювати. Якщо у вас були засідання суду, то це був регулярний інформаційний привід, а тепер що будете робити?
– Відпочив трішки і треба працювати.
–  Підете на вибори – у владу?
–   Я піду в революцію. Наступну. Чи буду я представляти влади це визначить українська історія.     
–  Борщу уже маминого наїлись?
–  «Чревоугодіє» – це не моє… Якби мама приготувала навіть щось неякісне, то все одно воно мало б цінність моральну, бо це мамине. 
–  Ви так розплакалися з мамою, коли у суді вас випустили з клітки...
– Я не розплакався - я зронив сльозу… Емоції передаються. Це була амністія емоцій. 
–  А як батько відреагував? 
–  Потис руку.  І це нормальна реакція. Я би хотів, щоб усі мої наближені люди реагували більш стримано. 
–  Як щодо пророцтва циганки із СІЗО щодо п’ятьох дітей?
– Думаю, справдиться. За результатами цих двох днів бачу, що так і буде. Не певен щодо кількості… Я готовий створити сім’ю… Усвідомлюю, що є в мені людське, що закладено природою – привести нащадків.  
Вважаю, що я суспільству зобов’язаний. Навіть тим людям, які підтримували, хто про мене писав, хто ходив на цей суд… Я не можу отак вийти з суду сказати всім: «До побачення! Я їду вирощувати капусту, рубати дрова, колоти свині на селі і робити п’ятьох дітей».
– Боїтесь розчарувати?
– Боюсь не виконати суспільного призначення... Я себе знайшов і я себе реалізую. Всупереч думці судді Курбатової, прокурорів, які вважають, що не став на шлях виправлення. Це є зовсім не так. Коли я говорю, є ті, хто мене слухають, коли я щось роблю в громадсько—політичному плані, то це приносить свої плоди. І мені це подобається. Очевидно, так задумано. Я вірю в провидіння.  Не можна зраджувати своє призначення. 
– Давайте в облраді сфотографую вас… 
– Ні, то вже не те. Немає того антуражу. Барикад нема… Це вже формалістика.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.