Герої тилу: про патріота з Німеччини, вчительок із Ямполя і надзвичайних вінничан

Герої тилу: про патріота з Німеччини, вчительок із Ямполя і надзвичайних вінничан
  • Вісім років тому Ірина Анпольська відчула, як важливо, коли у важку хвилину тебе підтримують: коли новонароджена дочка 6 тижнів лежала у реанімації, рідні об’єдналися, аби допомогти коштами.
  • З початку повномасштабної війни вінничанка створила волонтерський центр на Старому місті, своїм прикладом надихнувши сотні людей із Вінниці, України і закордону: до добрих справ долучився кожен переселенець, якому вона допомогла, місцевий хлопець покинув пити і навіть затримав диверсанта, вчительки із Ямполя приготували та передали на фронт більше 10 тисяч банок тушонки і щотижня надсилають гуманітарні й медичні вантажі щирий патріот із Німеччини й медична спільнота Румунії та Великобританії.

Година розмови з відомою вінницькою волонтеркою Іриною Анпольською — щемливе знайомство із сотнями доль. Таких різних і схожих, понівечених і врятованих, зворушливих і особливих… Тих самих, які доводять, що незламні герої дійсно серед нас.

Дива від жителів Старого міста

Ірині Анпольській 34 роки, позаду — робота у сервісному центрі МВС та у приватній автофірмі, а нині — сотні щоденних прохань про допомогу, нескінченні розвантажування і подяки з найгарячіших точок фронту.

З початку повномасштабної  війни її донечки украй рідко бачать маму поруч, але ні на краплю не ображаються — у свої 8 і 10 років розуміють, що під час війни інші потребують допомоги тут і зараз.

— Світанок 24 лютого перевернув життя кожного з нас. Як і більшість, у той ранок я з батьками зібрала тривожні валізки і обговорила план подальших дій. А вже на наступний день після дзвінка куми, що працює у поліції, пішла готувати обіди для вінницьких захисників, які тоді хоч і перебували у рідній Вінниці, та через цілодобові чергування не мали змоги приходити додому, — згадує Ірина Анпольська. — У перші дні всі зібрані продукти та закрутки, які мали вдома, ми з друзями відвозили у центр міста, а потім я зрозуміла, що було би значно зручніше, якби волонтерські пункти були у кожному мікрорайоні. Адже не всі люди, особливо старенькі, можуть довезти з Тяжилова чи Старого міста їжу та одяг у центр міста. Так і зародилася ідея нашого центру на Старому місті по вулиці Шкільній. Ми звернулися до власника місцевого магазину, який одразу безкоштовно віддав своє приміщення під склад, куди всі жителі нашого мікрорайону тут же почали приносити продукти, одяг, побутову хімію, каремати, лопати, сокири, ліхтарики, зварені з ланцюгів та арматури «їжаки» — все, що могло стати у нагоді переселенцям та нашим захисникам. Це було проймаюче до сліз відчуття, коли приходили бабусі, готові віддати свої останні 200 гривень, а щоранку біля складу була ціла черга автівок — всі приїжджали з єдиним питанням: «Чим допомогти?» У найважчий час люди проявили вражаючу єдність і небайдужість! Кожен хотів хоч щось передати чи зробити. Хто не мав коштів, долучався своєю працею і часом: всі сусідки ліпили вареники, інші — селили у себе переселенців та з ранку до ночі працювали на складі, фасуючи речі, видаючи і розвантажуючи допомогу, яку ми згодом почали отримувати від благодійників з-за кордону. Я щиро вдячна найміцнішій команді, яка швидко за цей час утворилася! Навіть мій сусід, який до цього мав проблеми з алкоголем, у перші ж дні прийшов із запитанням: «Чим можу бути корисний?» Це справжнє диво, як добрі справи і волонтерство його змінили: Сергій покинув пити, щодня приходить розвантажувати вантажі, прихистив у своїй хаті родину з Херсона і навіть зловив одного диверсанта. Побачив, як незнайомець ходить фотографує, і, на відміну від інших перехожих, не побоявся вчасно зреагувати, його «заламати» і тримати до приїзду поліції.

Підтримка патріота з Німеччини

Ірина Анпольська зі своєю командою волонтерів головним напрямком відразу обрали саме гуманітарну допомогу — продукти харчування та побутову хімію, хоча точково за запитами родин воїнів, що йдуть на війну, допомагають усім необхідним: і придбанням форми й зручного військового взуття, і забезпеченням турнікетами й аптечками.

Координуючись із водіями-волонтерами з інших міст, зібрану допомогу постійно передають на передові позиції та у найгарячіші міста Донецької, Луганської, Миколаївської, Запорізької, Харківської та Чернігівської областей.

— Коли вичерпалися ресурси у людей, які віддавали останнє, що мали, справжнім порятунком стала допомога, яку почав надсилати із Мюнхена Дмитро Містецький — людина із дійсно золотим серцем! Він родом із Харкова, дружина — з Вінниці. Вже 22 роки вони живуть у Німеччині, маючи фірму MIFCOM, що займається комп’ютерним устаткуванням. І хоч ми жодного разу не бачилися наживо, за рекомендацією спільних друзів у кінці лютого Дмитро подзвонив і сказав, що хоче допомагати. Відтоді допоміг із поселенням у Німеччині незліченній кількості українців, а достатньо йому написати про нагальні потреби, як він тут же все закупляє і передає, — говорить Ірина Анпольська. — Він не представляє якийсь офіційний фонд, не збирається у політику і не потребує постійних відміток у соцмережах — все робить без пафосу, дійсно щиро і від душі. З абсолютною вірою у перемогу України!

— На сьогодні із Німеччини Дмитро вже передав гуманітарної допомоги на понад 50 тисяч євро. А для зручності воїнів, які знаходяться на нульових позиціях навіть без права запалити вогонь, та жителів прифронтових міст, яким ми часто передаємо допомогу під обстрілами, коли дорога кожна хвилина, він передає не окремі харчі, а спеціальні бокси, які вечорами після роботи укомплектовують працівники його фірми і друзі-німці. У цих боксах є все необхідне для, як ми кажемо, «підвального життя»: тушонки, сосиски, запакований німецький хліб, кілька видів круп і макарони, мед, солодощі, чай, кава, консервовані персики й ананаси, одноразовий посуд, антисептики, вологі серветки, свічки, сірники, а ще — лист, який Дмитро написав для наших. Читати ці слова без сліз неможливо! Від воїнів водії нам постійно передають найщиріші слова подяки, а особливо закарбувався у пам’яті випадок, коли ці бокси у Миколаєві забирав воїн «Азова». Він відкрив коробку, пересипав все у рюкзак, а коли побачив лист, почав читати…і потекли сльози. Дочитавши, витер їх і складений лист поклав у кишеню біля серця, сказавши: «Він тепер завжди буде зі мною!»

Медики об’єдналися, а вчительки після уроків роблять тушонку

Щира турбота людей у час війни звела Ірину Анпольську з багатьма неймовірними людьми.

— Зокрема, медикаменти, які приносять люди і передають із-за кордону благодійники, перевіряють по термінам придатності, перекладають з англійської, прописуючи на кожній коробці правильні дозування, і передають пораненим героям та переселенцям медики вінницької «Пироговки»: старша медична сестра Центру ревматології Тетяна Донець та доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб Лариса Станіславчук. А професор і завідуючий кафедри внутрішньої медицини № 1 Микола Станіславчук долучив професорську медичну спільноту — з початку війни написав колегам із Румунії та Великобританії, які миттю відреагували і зараз майже щотижня не лише передають необхідну допомогу, а й у своїх містах започаткували благодійні аукціони для збору коштів на допомогу українцям, — розповідає Ірина Анпольська.

— Це дивовижні історії щирої людяності, які не можуть не надихати! Ще один приклад — коли на початку березня небайдужі підприємці мали змогу передати велику партію м’яса, просто неймовірні вчительки і весь технічний персонал Ямпільської школи № 2 тут же організували виробництво тушонки і каші з м’ясом. Після онлайн-уроків вони всі щоденно безупинно трудилися і загалом передали на фронт понад 10 тисяч банок, кожну з яких ще й розписували зворушливими побажаннями для військових. І хоч м'ясо тепер закінчилося, директор Валентина Вергелес і вчитель Анна Найко дзвонять і кажуть: «Іро, що робимо далі? Без діла ніхто з нас сидіти не буде!» Уявляєте цю самовідданість — вчительки вже ліплять вареники і печуть печиво для воїнів. Ну як з такими героїнями тилу наші можуть програти війну?! Однозначно виграємо!

Допомагати починають всі переселенці

Аби мати змогу долучати до допомоги більше іноземних благодійників, які воліють мати справу з офіційними благодійними фондами, Ірина Анпольська у квітні зареєструвала благодійну організацію «БлагоДій». Говорить, саме таку назву обрала зі своєю командою, аби надихнути на добрі справи кожного.

— Адже насправді кожен може щось робити! Коли у Вінниці люди приносять гроші, я зазвичай прошу їх зачекати конкретний запит, а потім самим поїхати і купити те, що зараз потрібно, або, наприклад, закріпляю за ними родину переселенців, яким вони вже далі постійно допомагають. Так люди найкраще відчувають цінність своєї допомоги, надихаються нею і вже ніколи не зупиняться, — розповідає Ірина Анпольська. — Сама я маю традицію щотижня обдзвонювати всіх «своїх» переселенців, перепитуючи, як у них справи, чи щось потрібно. І щоразу радію, що всі вони, коли хоч трохи відходять від пекла, яке пережили, також починають так чи інакше допомагати. Наприклад, Кирило із Харкова, якого я поселила у квартирі своїх друзів, а потім у Вінниці допомогла поновити отримання необхідних ліків, бо він має пожиттєву інвалідність — живе з однією ниркою, яку 12 років тому йому пересадили від мами — зі мною їздив як водій-волонтер — допоміг привезти вантаж із Румунії. А переселенки із Мелітополя, які знайшли прихисток у Лукашівці Ладижинського району, на перші отримані від держави кошти купили насіннєву картоплю та засадили город. Я запитала їх: «Не могли гроші інакше витратити?» А вони: «Іро, якщо ми не викопаємо, то ви приїдете і викопаєте!»

«Думала, найстрашніше, коли вмирала моя дитина, та під час війни вмирають сотні»

Те, що ланцюжок добра і допомоги працює безвідмовно, Ірина Анпольська ще вісім років тому відчула на собі.

— Коли була вагітна меншою донечкою, мені діагностували великі проблеми із серцем. Вінниця мене не брала виношувати і народжувати. А у Києві коли Віра народилася, виявилося, що має жахливу патологію. На наступний день після народження її прооперували. Шість тижнів реанімації, три клінічні смерті… Це був суцільний жах, у якому допомогли вистояти рідні. Саме тоді я відчула цінність, коли люди навіть потрошку допомагають. Відтоді я завжди хоча б невелику суму щомісяця перераховувала на допомогу діткам, а коли познайомилася з Діаною Мороз, разом ми почали їздити у дитбудинки та у дім пристарілих у Браїлові, — ділиться Ірина Анпольська. — Весь цей час мені здавалося, що найжахливіший час мого життя — весна 2014-го, коли моя дитина помирала у реанімації. Та зараз я усвідомила, що помилилася. Тоді вмирала тільки одна дитина, а нині, під час війни, помирають сотні… Із вторгненням рф мені багато знайомих говорили, що я маю вивезти дітей за кордон, починати жити там, та я вдячна за розуміння всім своїм рідним, які мене підтримали у рішенні залишитись і максимально допомагати тут. Якось ввечері тато позвав мене, аби я побачила малюнок, який намалювала і скотчем приклеїла до столу, як найзаповітнішу мрію, моя донечка. Там написано: «Моя мрія — Я хочу мир». Заради здобуття перемоги і здійснення мрій наших дітей всі ми і маємо працювати, допомагаючи всім, чим можемо, нашим воїнам та один одному!

Як підтримати фонд?

Якщо бажаєте долучитись до допомоги, пишіть у Facebook та Instagram Ірині Анпольській.

Гривнева карта благодійного фонду «БлагоДій»:  4246001003156381

У призначенні платежу вказуйте: Благодійна допомога військовим.

 

Читайте також:

Сучасний Мамай і партизани-«Росомахи»: гурт «ТІК» презентував новий кліп на трек-маніфест «Люби ти Україну!»

Герої тилу. Як у Вінниці позашляховики переробляють на бандеромобілі та передають на фронт

«Будемо робити сєтки для бєсєдки, коли настане мир». Про вінничан, що вісім років плетуть для армії

«Не я сина привела у волонтерство, а він мене». Про 15-річного хлопця, що не сидить без діла

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (2)
  • Читач72

    Дякую, що Ви є. Україна переможе!!!

    Евгений Малюк reply Читач72

    СЛАВА УКРАИНЕ!

21:07 Вінничани передали розвідникам коліматорні приціли, які вже допомагають нищити ворога 20:20 На вулиці Шепеля зроблять нову дорогу та облаштують тротуари для пішоходів 20:01 Нарколабораторія в СТО: хто фігуранти справи і за кого внесли по 200 тисяч застави? 19:45 Як відновити пошкоджені, втрачені чи викрадені номерні знаки? Від читача 14:46 Наслідком застосування фізичного примусу завжди є шкода, завдана правам, свободам та інтересам людини і громадянина! 19:00 «Покращуємо емоційний стан людей». Як переселенки проводять йогу просто неба у Вінниці play_circle_filled photo_camera 18:30 Поліція затримала чоловіка, який зберігав близько двох кілограмів коноплі 18:07 «Коли фотографували військового, ми плакали». Кошти для армії збирали на полі лаванди 18:00 На Вінниччині прогнозують зменшення урожаю зернових на 20%. Якою буде ціна на хліб? 17:33 План дій під час хімічної загрози. Вінницькі рятувальники та медики провели спільні навчання photo_camera 16:31 Режисер Олександр Ковшун: «Маємо пройти через вогонь і вистояти» play_circle_filled photo_camera 16:28 Не вистачає сезонного одягу та взуття: у Вінниці продовжують збір літніх речей для переселенців 15:52 У Генеральному штабі скасували попереднє рішення про виїзд за межі місця проживання за дозволами 15:02 Як вінничани рятуються від спеки: «Обприскую себе водою та обдуваю лопаткою» photo_camera 14:45 На Привокзальній запрацював світлофор. Як він регулюється? 14:13 Що ви знаєте про традиції святкування Івана Купала? Тест 13:29 Вінницькі акробати та сумоїст полетіли до США на Всесвітні ігри 12:49 Евакуація до Фінляндії, заборона на виїзд, наслідки деколонізації та інше важливе за 5 липня у Вінниці 11:24 Дощі з грозами та сильна спека. Якої погоди очікувати вінничанам найближчими днями? 10:19 Гемінгвей and Мелвілл. ТОП-5 книг про морські пригоди, які варто прочитати
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up