«Будемо робити сєтки для бєсєдки, коли настане мир». Про вінничан, що вісім років плетуть для армії

11 серпня 2022 р.
Олексій ШАРАПОВ

З початком повномасштабної війни сотні волонтерів взялися за плетіння маскувальних сіток.
Та є у Вінниці люди, які жодного дня не припиняли це робити з 2014 року.
Вісім років «Вінницькі павучки» безперебійно постачають на фронт необхідні для воїнів речі.
І мова йде не тільки про сітки.

Продовжуємо серію публікацій про Героїв тилу.
Раніше ми писали про 15-річного хлопця, який не сидить без діла й усіляко допомагає в цей складний час, і про вінничанку, яка шиє прапори для військових та гордиться, що стала в нагоді ЗСУ. Тепер читайте про команду «Вінницькі павучки», що трудяться на користь армії вже вісім років.

У молодіжному центрі «Квадрат» ще зовсім недавно збиралися молоді люди, щоб покреативити, послухати лекцію чи майстер клас, записували підкасти, влаштовували виставки тощо. Нині на вході озброєні військові, а всередині — кипить волонтерська робота. У великій залі — розставлені рами з сітками, якісь уже майже готові, в якісь тільки почали вплітати шматочки тканини.

По всій залі — короби з обрізками, біля них жінки та чоловіки і навіть підлітки нарізають смужками текстиль. Найдосвідченіші у цій справі тут — «Вінницькі павучки», які плетуть сітки вже вісім років.

Відео дня

— Ми не громадська організація. У нас була дівчина, яка це все організувала, а ми цю справу підхопили і потягнули далі, — розповідає Валентина Процюк. — Нас усі знають. По всьому фронті цінуються сітки від «вінницьких павучків», але ми не зареєструвалися, бо не вважали, шо від того буде більше користі. Ми собі знаємо що треба робити. А ті всі звіти, писанина нам вона не підходить. У нас не було постійного місця, ми як партизани — де нас прийняли, там тулилися. Бувало, що зимою в неопалювальних приміщеннях працювали, без туалету. Хлопці в бліндажах, а ми в холоді. Та на це не звертали уваги, робили, бо треба було робити.

— Скільки ж ви сіток за ці роки сплели? — запитуємо.

— Приблизно по сто сіток у рік — рахуйте. Як мінімум 800. А зараз, в період війни, то вже й не рахуємо, — відповідає Валентина.

Поряд з Валентиною працює Юля Брилюк. Вона приєдналася до «Павучків» у 2015 році. З тих пір плела сітки на вихідних, а з лютого намагається приходити щодня.

— Ми завжди старалися робити хлопцям дуже якісні сітки. Самі їх возили на передову, я теж особисто там була. Цим сіткам з камуфляжної тканини ціни немає. Вони настільки гарно маскують, що накритий БМП в лісі можна не помітити навіть. Ми свій почерк бачимо завжди, — каже Юля.

Під час розмови жінки не припиняють роботи, роблять надрізи на обрізках, протягують крізь них обрізки і утворюються смужки.

— У нас набита рука. Вже все пройшли, знаємо як воно і що. Спиш і думаєш, де його взяти, коли його привезти і як його зробити, — розповідає Валентина. — Тому що ми чорне-синє-червоне в горошок і всяку всячину не беремо. Тільки комуфляж і зелене. Друзі волонтери привозять з Могилева, Ямполя, хто де звідки може. Тільки віддали, і знову треба плести. Може вже наступить мир, то вже не будемо… Або будемо робити сєтки для бєсєдок.

— Так, і кольорові для дискотек, — усміхаючись додає Юля.

— Вісім років цього чекаємо, але все ніяк цей мир не настане, — зітхає Валентина. — Вже думали не будемо подушок робити, ковдри шити, але воно все продовжується, і продовжується. Не можемо знищити того… хай не кажу кого.

Валентина працює тут щодня, але каже, що тільки до 17 години, бо «ще ж їсти варити треба, чоловік вдома є.»

— Валентина тут завжди є, — не погоджується зі старшою колегою Юля. — Ми її називаємо генерал. Тому що тільки завдяки їй ця справа жива. Без неї все б давно за ці роки розсипалося.

Лаура Смоля плете сітки вже шість років. Вона працює бухгалтером, а після роботи всі роки три рази на тиждень приходила до «павучків».

— Як почалася війна, швиденько стараюсь на роботі все зробити і біжу сюди, — розповідає Лаура. — Це для нас не просто робота, ми всі дружимо. Валентина збирає нас на свята. Кожен рік в кінці року в нас була дошка оголошень і Валентина там писала: «Павучки», ми за цей рік зв'язали стільки шкарпеток, стільки сіток, подушок, килимків.. Наш напрямок текстиль. Ми робили подушечки невеликі. Солдати із задоволенням їх брали. У нас є швея — Ольга Миколаївна, скільки вона цих подушок перешила! І шкарпетки в'язали. Я кожен день приходила з робити ввечері, якщо не йду плести сітку, то вдома в'яжу на спицях перед телевізором. Потім стала килимки в'язати. Такі, як колись в селах бабусі робили приліжкові килимки. Вони теж дуже зручні для солдат: і в автомобіля стають у пригоді, і взимку під ноги в бліндажі.

Тетяна Ковальчук — також давно з «павучками».

— Отам висять прапори з підписами, які хлопці з передової нам передавали в знак подяки. Там є позивні їхні, — розповідає жінка.

— А це — Юрій Іванович Литвинов. Він кандидат економічних наук, закінчив МГУ, був викладачем, завідувачем кафедри в Краматорську. У 2014 році він переїхав сюди та з того часу кожен день приходить і плете сітки, — розповідають жінки. — Жодного дня не пропустив з 14 року. Це наша легенда. Нещодавно, вже тут, у «Квадраті» ми його вітали з 81-річчям.

Пан Юрій пише вірші, один з них він присвятив «павучкам».