Журналістська дійсність без купюр: погрози, побиття знарядь праці, погроми приміщень…

Зберегтись=роздержавитись                        

Свій гнів окремі представники нової влади на місцях, громадські активісти змістили на медійників комунальних ЗМІ. Мовляв, ви потурали брехні попередньої влади, тиражували її, значить також несете відповідальність за крах, до якого дійшла наша країна. Як відомо, перші «кулі», одразу після штурму приміщення облдержадміністрації, 25 січня, летіли в керівників обласних комунальних ЗМІ - газети «Вінниччина» Любов Добринську, гендиректора ТРК «Вінтера» Любов Коваленко та начальника інфомаційно–аналітичного управління ОДА Світлану Василюк. Наразі щодо двох перших керівників з’ясувалось те, що й так було зрозуміло: на них тиснули владні мужі, що унеможливило вироблення редакційної політики, згідно цивілізованих світових стандартів. Відомо, що окрім цього оправдовуючого фактора, що дозволив редакторам ЗМІ працювати й далі, за Любов Коваленко  ще й заступився творчий колектив обласної телерадіокомпанії. Щодо Світлани Василюк, питання зависло.    

І вже цими днями під арт-обстріл потрапили журналісти районних газет, що є органами райдержадміністрацій. Події розгортаються від погроз звільнення та закриття ЗМІ до биття фотокамер, редакційних вікон і т.д. Подібне відчули вже в Немирові, Літині, Мурованих Курилівцях, Чернівцях, Липовці та інших районних центрах. 

Ситуація стривожила журналістську спільноту. І, власне, саме з цього приводу була прийнята відповідна заява вінницькою обласною організацією  Спілки журналістів України та громадською організацією «Вінницький прес-клуб». «У період жорсткого контролю за діяльністю комунальних ЗМІ, фінансової, ідеологічної залежності, не всі керівники змогли відстоювати свої позиції, бо ж це загрожувало звільненням із займаної посади. Але це не означає, що треба вчиняти над ними розправу. Тепер маємо обопільно зробити правильні висновки з недавнього минулого. Необхідно розробити такі правила співпраці ЗМІ та влади, коли позиція керівника ЗМІ та журналістів не залежала б від волі чиновників», - йдеться у заяві. 

На масштабне обговорення ситуації та прийняття загального плану вимог координатори згаданих організацій запросили не лише редакторів районних газет, а й нових керівників області: голову ОДА Анатолія Олійника та голову облради Сергія Свитка. 

Це, вочевидь, прецедент на всю Україну, бо Вінниччина єдиний регіон, що ініціювала звернення до Верховної ради та Уряду, аби прискорити роздержавлення комунальних ЗМІ та створити суспільне мовлення. Окрім цього зібрання журналістів, громадських діячів та влади домовились спільно попрацювати над тим, щоб не було розправи над журналістами та морального тиску. А на перехідний період, доки не буде вирішено питання з роздержавленням, має працювати договір, за яким органи влади просто викуповують у згаданих видань певну  площу для висвітлення своєї діяльності, а до редакційної політики та бачення ситуації журналістами їм зась.  

Губернатор: треба мати  честь

Зрештою надзвичайно цікавим був сам процес обговорення. Скажімо, щойно призначений голова Вінницької облдержадміністрації Анатолій Олійник, резонно зауважив, що дійсно є певні обставини, а є ще й гідність. І навів приклад із недавнього минулого керування райрадою в Томашполі, коли в партію влади заганяли всіх погрозами, психологічним тиском та просто вбиваючим криком. Скажімо, працівник апарату місцевої влади, здоровенний  на зріст чолов’яга, Анатолій Дмитрович не називав ні посад, ні імен, не зміг протистояти і написав заяву про вступ. А інша чиновниця, мати неповнолітніх дітей, не висока на зріст, худорлява жіночка, не злякавшись кількаразової «інфарктної агітації»  відмовилась від не гідного, на її думку, кроку. 

Не зважаючи на те, що сама причина зібрання є резонансною, не менше емоцій викликало своєрідне каяття заступника голови ОДА Любові Спірідонової. Любов Михайлівна вибачалась перед редакторами районних газет за той тиск, що його чинила ОДА на районки, аби вони в кінці минулого року, коли країна на Майданах вогнем і мечем «підводила підсумки» діяльності минулої влади, публікувала звіти керівництва про славні здобутки. Це, за словами Спірідонової, спричинило народний гнів ще й на рупори влади – ЗМІ.  Вочевидь, чиновники настільки були відірвані від реальності, що вирішили, що ці нікчемні (сприймати як юридичний термін) звіти врятують їх від народного гніву, а людей від зубожіння.   

Прес-служби чиновників: професійність не в пошані 

У журналістиці дуже рідко в матеріалах застосовується акцентування уваги  на якихось робочих моментах з власного досвіду авторів. Але іноді лише особиста практика найкрасномовніше може донести до громадськості певний, необхідний сигнал. Отже, в продовження зауваження голови ОДА Анатолія Олійника щодо честі. То це поняття - з одного боку, і з іншого – рамки, в які затиснуті працівники медіа під пресом влади, звичайно, рідко знаходять компроміс. І безпосередньо керівникам підконтрольних ЗМІ не позаздриш. Але як бути - розсудити, не помилившись, і з тими, хто покаявся і хто не покаявся з розряду керівників відділів роботи зі ЗМІ адміністрацій? Хто,  відчувши власну велич (і де тільки беруться підстави для такого самовідчуття?), неодноразово, в приступах істеричних погроз і залякувань,  тиснув на незалежні ЗМІ, редакторів, журналістів, аби ті покаялись, віддали анафемі непокірного «писаку», чи ще якось загладили «свою провину»  лише  тому, що їх матеріали – картини реального життя, а не криве дзеркало  генеральної лінії партії. У даному випадку мова йде про Партію регіонів. Чимало з нас знають, що це таке, коли пані керівниця, чи прес-секретар телефонує тобі, заходячись від люті, прискаючи слиною навіть через трубку телефону, «обіцяє всі блага» тобі, відлученому від лона такої «корисної»  для суспільства однобокої державної інформації, або натякає багатозначно: «обережніше на поворотах», або… ще чимало чого, для чого замало площі усієї газети. І ці панове переходять від начальника до начальника як перехідне знамено радянського минулого, і нічого професійно не втямивши, як насправді потрібно працювати з журналістами, як налагоджувати з ними контакти, окрім підкупів поїздками за кордон у складі високоповажної делегації залишаються спокійнісінько працювати далі. І аби краще вислужитись перед кожним наступним начальником, довести свою значимість, здебільшого, самі ж і акцентують увагу перших осіб і проливають власне тьмяне світло на вже опального і набридлого їм журналіста та його матеріали. Усе – тебе внесено в «чорний список». Але в умовах справжнього морального обличчя тієї влади – це і було справжнє визнання  журналіста, крутіше від всіляких грамот з приводу професійного свята. 

То, що значить їхнє запізніле каяття, якщо для них чергова байка про здобутки і покращення просто роль, яку вони звикли грати?  Талановиті актори нашого славного муздрамтеатру імені Садовського нервово палять у куточку. А тому і в цьому сегменті дійсності роботи в нової влади та в тих, хто взяв на себе відповідальність аналізувати її діяльність, маю на увазі «Правий сектор» та Самооборону – не початий край.        

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google