Для журналіста державні інтереси понад усе?

Не зважаючи ні на що – на те, що світ кашляє і  космос штормить, Україна одужує, ми розвиваємось, хоч і дуже у великих муках,  незаліковуваних болях  втрат і гордості  перемог.  Ну чим не перемога – викриття у Києві  минулого понеділка (7 квітня) купи  суддів, котрі хотіли на догоду старшому «брату»  нашвидкоруч  склепати конституційний переворот і повернути на трон Януковича.  Напевне,  саме тому так нахабно останніми днями себе вели ті, ще вцілілі при владі,  кого пора давно  люструвати  й  безповоротно.   На  Вінниччині окрім зовнішніх загроз близькості до 14-ої російської армії, що дислокується  у нас під боком у Придністров’ї,  ситуація ускладнюється  продовженням невдоволення Майдану кадровими призначеннями. Окрім попередніх претензій Правого сектору  Вінниччини щодо  кулуарного призначення голови ОДА, додалось свіжіше – вінницький Майдан невдоволений  призначенням прокурора області. «Де відкрите  обговорення?» - лунає праведний гнів активістки вінницького Майдану Ольги Малиновської.
Гостроти цим відчуттям додають розмови про знаходження у Вінниці  вихідців із Чеченської республіки, саме тих, котрі  в свій час провели потайними стежками  російських загарбників на свою землю. Що вони роблять у нас?  І у цього гордого народу гір також достатньо зрадників.
І вже інформація не з розряду чуток.  У результаті проведеної спецоперації служба безпеки України  призупинила розвідувальну акцію Комітету держбезпеки самопроголошеної Придністровської Молдовської  республіки, спрямовану проти України. Капітана КДБ взяли «на гарячому» під час зустрічі з агентом у Піщанці.    
У ці болючі дні й ми, журналісти відчуваємо тягар вини за те, що відбувається.   Це ми давали майданчики людям, котрі працювали проти нашої держави. Це ми «балансували» державну точку зору з антидержавною, тиражуючи брехню.
І єдине вагоме виправдання цьому,  що при  тому позахмарному самолюбуванні самими собою і вірі у власну непогрішність сильними  світу цього – надання їм газетних  площ  та телевізійних  майданчиків – це був єдиний спосіб уникнути, здебільшого вбивчих для ЗМІ,  судових позовів.  Завдяки котрим вони, заручившись підтримкою таких же суддів,  шукали підтвердження своєї честі і гідності, абсолютно не маючи її.  
У такий квазівійськовий час президентські вибори виглядають трохи дикувато — українці тут боротимуться один проти одного, а не всі разом проти агресора. Однак,   президента потрібно обирати. Серед нинішніх кандидатів у президенти є дуже обмежене коло людей, здатних відверто говорити про долю країни або про інші стратегічні питання. Крім того, я не знаю, про долю якої країни буде говорити Добкін або Царьов, щодо яких цілком доречно було б розпочинати слідство. І, водночас, ми не маємо права  дозволяти  кандидатам  займатися популізмом і як на струнах грати на трунах тих людей, які полягли на Майдані.
Сьогодні журналістів не має цікавити брудна білизна кандидатів у президенти — вона є майже в кожного. Ніколи бізнес і політика в Україні не робилися в білих рукавичках, тому компромат знайдеться на всіх. Головне — програми, пріоритети, технології й приблизні терміни досягнення поставленої мети. Ось спільні питання для всіх кандидатів у президенти.
Наголошуючи ще раз про роль журналістики саме сьогодні,  в такий складний період, очевидно, що мірилом балансу між журналістською об’єктивністю й розумінням державних інтересів має бути не що інше, а лише  суспільна важливість інформації. Як приклад, виникає запитання: яку суспільно важливу інформацію можуть повідомити мільйонній аудиторії зрадник Аксьонов, шовініст Жириновський?   Вони вже сказали все своїми діями! Чи можна уявити,  наприклад, щоб під час битви за Англію в 1940 році в ефірі радіо Бі-Бі-Сі транслювали звернення Йозефа Геббельса?

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google