Чиновницький резерв: хто в армії служив – той областю керує?

Якось була присутня при розмові одного кандидата у мери Вінниці та його піар-технолога. Другий першого намагався навчити як правильно виходити із непростих ситуаціях на зустрічах із електоратом. А кандидат характер має різкий, але спокійно запитав:

– А ти в армії служив?

– Ні.

– Так це я тебе буду вчити як виходити із складних ситуацій…

Тему одразу закрили. Кандидат тоді мером не став, але сьогодні працює в команді нинішнього мера Вінниці… Все це підводка не стільки до воєнного стану, а до людей, які керують областю: чи знають вони, що таке армія?

Усі четверо депутатів сиділи на своїх місцях у президії під час засідання останньої сесії Вінницької облради 4 грудня. Голова облдержадміністрації – Валерій Коровій, голова облради – Анатолій Олійник та його заступники – Ігор Хміль і Михайло Кременюк.

– Так, я служив, - коротко і ясно відповів Валерій Коровій.

– Під мобілізацію підпадаєте?

– Є певний резерв для посадовців. Але сьогодні я - голова ради оборони Вінницької області.

Анатолій Олійник здивований запитанням: «Чи служили?», відповів питанням:

– А що не видно?

Татуїровку з ініціалами на руці у нього видно, але вона із сьомого класу, «коли вчився не відчувати біль».

– Служив-служив – війська радіоелектронної боротьби (РЕБ).

– Під мобілізацію не підпадаєте?

– Мені 60 років! Яка вже армія…

– А вам де краще – в армії чи в обласній раді?

– Я промовчу (сміється).

Заступники «воюють» за мільйони з бюджету

Ігор Хміль в армії не служив, але пройшов військову кафедру в інституту.

– Коли розпочалася війна, я особисто прийшов в Тростянецький військкомат, дав номер свого телефону. Думав, що у них немає: прописаний в Тростянці, а проживаю в Києві. Залишив всі свої координати.

– Не дзвонили?

– Ще не дзвонили.

– А якщо раптом подзвонять?

– Піду. Повірте, я з самого початку війни у 2014 році був в АТО 38 разів як волонтер. Всі мої друзі пішли. Пішли із задоволенням – не скажеш. Але якщо треба – піду.

– На посаді заступника голови облради більше допомагаєте український армії?

– Волонтерською роботою займаюсь менше. У мене є два проекти рішень. Перший -  через «Обласний Фонд сприяння інвестиціям та будівництву» АТОвцям надати п’ять мільйонів гривень для пільгового кредитування. Другий - для 59-ї Гайсинської бригади, яка воює з перших днів війни, у рамках оборонної програми виділили близько чотирьох мільйонів виділили. Це із моєї допомоги, як депутата.

– Воєнний стан якось змінив ваше життя?

– Ні. Він має бути або воєнний, або не воєнний. А цей якійсь воєнний наполовину – лайт версія.

Михайло Кременюк має військовий квиток і готовий піти воювати, коли буде загальна мобілізація:

– Я піду, і всі підуть… А в армії я не служив:  в 13 років мені зробили серйозну операцію на нирках, була група інвалідності...

Один в раді воїн

Саме під час останньої сесії в секретаріат до президії від «Батьківщини» вибрали Василя Сколотяного. Це один депутат-АТОвець. Людмила Щербаківська не втомлюється нагадувати усім, що саме у їхній фракції єдиний воїн в облраді. Час від часу говорить, що саме він має бути заступником голови облради. Проте Василь Андрійович своїх владних амбіцій публічно не проявляв. Військове звання – сержант, а за декларацією – мільйонер. За 2017 рік дохід від підприємницької діяльності Василя Сколотяного – дев’ять мільйонів плюс зарплата у військовій частині 72 тис. грн. І землі в їхній родині - 83 гектари.

– Василю Андрійовичу, ви насправді мільйонер, чи то нуль зайвий дописали?

– Буде сміятися, але я попросив допомогти заповнити декларацію. Потім мені почали дзвонити і казати, що я – мільйонер. Коли схаменувся, то минули ті десять днів, коли можна виправити декларацію. Тричі писав листи з проханням дозволити виправити помилку, але пізно. Є відповіді НАЗК, поки що прокуратура не питала за мої «мільйони».

А гектарів справді 83. У нас сади, вирощуємо яблука -  ПП «Сколотяний» - це моє.          

– Ви єдиний депутат облради, який пройшов АТО. Якби АТОвців було більше, обласна рада працювала б по-іншому?

– Думаю, що так. Було б по-іншому, якби одну сесію провести десь там, приблизно на передовій, зовсім інакше думали б. Або пожили тиждень, навіть не воювали. Сьогодні навіть питання АТО відійшло як другорядне.

Я хочу змін - я за це борюсь. Але в обласній раді чітко зрозумів, що один тут нічого не зробиш. Потрібна команда. Водночас – з чогось (і з когось) слід починати...

Ті, хто працював для війни, то той втратив. Хтось гроші, хтось здоров’я, хтось друзів, рідних… Відверто, то в душі мені неприємно. Мене тут більше «накрило», ніж на війні. Тут маніпулюють тобою… Бігають до мікрофону, замість того, щоб зібратися і вирішити всі питання, а ще питання з чиїмсь інтересами…

До речі, коли постійні депутатські комісії лише формували, то в бюджетну, комунальну стільки бажаючих було, а в нашу – з питань АТО, Революції гідності та волонтерства ледь троє знайшлося…

Все це посміховисько. От коли реально залетять до нас гради, тоді лише зрозуміють. А в нас ніби війна в Сирії, тут вона нікого не стосується.       

– А воєнний стан…

- Ні, це не воєнний стан. Чесно, не можу сказати, що там вище робиться, але дивлячись тут, внизу, що відбувається, то це неправильний воєнний стан. Це моя думка.

– Чи прислухаються до вашої думки, і чи, взагалі, вважаєте за потрібне щось говорити тим, хто не був на війні?

- Є ті, хто чують... Є багато людей, які своїми діями роблять все, а ті, хто не хоче чути, то ти йому говори чи не  говори, вважають, що це війна політиків…. Ми вже так думали – втратили Крим, дві області… Яким чином повернемо? Не знаю.

Сьогодні не настільки страшна силова війна, як гуманітарна – нас, українців, століттями знищували… Суспільство не дозріло. Ми стали раніше на шлях незалежності. На рівні ДНК ці процеси пішли – Майдан зробили. Та втратили момент – не ту еліту пустили до влади. Був гоп-стоп, а тепер…

А люди ще такі… Чекають, що депутат приїде і дасть. Особливо, коли це народний депутат. Кіло гречки дасть і потім п’ять років вони його хаять, бо він вже не дає… Треба самим будувати державу, сильну, з якою рахуються…

Я став депутатом облради заочно – півроку ще був в АТО. А коли вже будучи депутатом, повернувся в АТО, то мене там не зрозуміли: навіщо тобі це? Військової кар’єри я не роблю – ворога намагався зупинити,  боюсь втратити Україну. І там я став чужий, бо депутат, і тут – не свій…

Приходиш сюди, а з тебе сміються. Ще почув на свою адресу: «Я тебе туди не посилав!». Але ж це не Афганістан – це наша Україна!      

– Ви підпадаєте сьогодні під мобілізацію?

- Я в оперативному резерві першої черги  третього окремого полку спеціального призначення. У мене речі зібрані - подзвонили на другий день після того, що відбулося у Керченській затоці. Я готовий завжди.

– Скільки загалом пробули в АТО?

– Ой, я ще з анексії Криму. Спочатку як волонтер, потім добровольцем пішов, згодом був призваний… Приблизно до двох років. Півтора роки чистих плюс їздили на навчання, збори… Весна, осінь – постійні збори й після того,  як звільнився.   

– Ваші прогнози, що буде далі - воєнний стан скоро відмінять?

– Воєнний стан… Може я когось ображу, але воєнний стан треба було ввести, коли був «Іловайський котел», Дебальцеве… У першу чергу – Крим. Спочатку ми ще думали, що це якісь незрозумілі речі, а коли побачили загиблих – дуже багато наших бійців, оттоді треба було вводити. Могли виграти час, щоб трішки озброїтись, привести армію у належний стан. А виходить вже п’ятий рік війна, а армія навпаки –  застигла на рівні 2016 року. Поранена армія…   
Тут вже стомилися від війни, а там воювати ще важче. Так, людям не треба всього знати. Але хтось воює, а хтось має підносити снаряди. Хоч іноді треба показувати, що там насправді відбувається, бо не так там все спокійно, як думають тут.  

– Вас Людмила Щербаківська запросила до «Батьківщини»?

– Ні, це були волонтери. Я очолюю «Народну самооборону» у Теплицькому районі, місцевий осередок Українського об’єднання учасників бойових дій і волонтерів…

Мені реально важкувато. Морально непросто. Можливо, хтось грається в політику на гроші, повірте, якщо ми розслабимось, сусід піде далі по нашій землі… Знаєте, у мене таке зараз бачення: горить хата, а ми продаємо корову. Вибачте, може не зовсім вдалий вислів, але приблизно так виглядає. Якщо навколо хати ходить ведмідь, то ви його не нагодуєте і не проженете… А в нас салюти, все добре… Коли повернувся після першої ротації, ще якось питали, руку подавали, а після другої  прийшов, то ніби «аватарився», чогось отак…

– Що значить «аватарився»? Знаю, що «аватарами» називали учасників АТО, хто спився - «сині» стали…

– Так. Чогось ми всі під одну гребінку пішли. У нас в підрозділі були в основному багаті люди, спортсмені… Тому такі стереотипи дуже нехороші.

–​​​​​​​ А у вас в голові змінилось щось, період «аватарства» був?

– Ні. Це створили суспільну думку, що в АТО йдуть люди без грошей, ті, кого забрали, не можуть відкупитися… Звісно, не всі можуть із собою справитися – є таке. Це війна, ніхто не знає як він себе поведе. Реально важко…

–​​​​​​​ А в облраді?

– Часом кричати хочеться… Я так стараюсь себе стримувати, щоб не підвищити голос, чесно кажу...

–​​​​​​​ У вас тут ще й командир – жінка… Вважаєте Людмилу Щербаківську своїм командиром, наскільки самостійні в облраді у прийняті рішень?

– Я завжди озвучую свою думку, навіть якщо це проти думки фракції, і пояснюю – чому так, а не так. Ніхто мені нічого не вказує.

–​​​​​​​ Бояться?

– Не знаю. Може поважають. На сесіях видно, де є чиїсь інтереси і коли є байдужість до питань.

– Або ж некомпетентність, не всі завжди розуміють за що голосують.

– Якщо комусь щось треба протягнути, то воно  йде в загальному списку.

– Чому ви не підходите до мікрофонів у залі засідань?

– Бо зрозумів, що чим більше ти будеш виступати, тим більше знатимуть як з тобою боротися. Поки що я «в розвідці»...

Василь Андрійович зробив паузу для голосування натиснув кнопку. І наостанок додав:

– Треба в дітей вкладати. Вони ростуть вже іншими. Дорослі ще бояться. А в дітей вроджений патріотизм… Дітки малюнки воїнам передають, сітки в школах плетуть… У мене самого є листи, які без сліз читати не можу…

P. S. За народними повір’ями, якщо частіше народжуються хлопчики, то це до війни. У 2018 - вперше за 27 років незалежності України - у Вінниці зафіксований негативний природній приріст населення. За інформацією Департаменту охорони здоров’я міської ради, якщо у 2010-му році коефіцієнт природнього приросту населення у Вінниці складав +1,8, у 2013 +0,8, у 2015 – +0,4, у 2017 – +0.2. Цього року коефіцієнт став негативним і становив -0,33. На 23 особи померло більше, а народилося – на 223 менше дітей… Така цивільна статистика під час війни...

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google