«Зніми хрестик»: спогад про вінничанина, який водив трамвай, служив Богові, похований біля храму

• Згадуємо непросту історію життя водія трамвая, який став служителем церкви.
• За що його переслідували комуністи трамвайно-тролейбусного управління?
• Чому поховали біля храму у середмісті Вінниці?
• Журналіст  «20 хвилин» розмовляв з очевидцями, які знали цю людини.

На стіні Воскресенського храму, що неподалік від Центрального універмагу, є меморіальна дошка з написом на російській: «Инок Илиан (Горобчук), 2.VIII.1933 -19.X.2006». Поруч — могила. Нині вона вкрита барвистими квітами.

Не кожного служителя церкви ховають біля храму. Чим заслужив на це Ілля Горобчук? Що пам’ятають про нього у храмі? Як з’ясувалося, до приходу на службу у храм, чоловік багато років працював водієм трамвая. Є ще факти, які привертають увагу до життя цієї людини. 

«Коли я прийшла в ТТУ, він там уже працював»

У той день, коли журналіст «20 хвилин» зайшов у Воскресенський храм, біля ікони молився чоловік, а у церковній лавці сиділа жінка. Запитав у неї, хто б із служителів храму міг розповісти про Іллю Горобчука, похованого на церковному подвір’ї.

Жінка уважно подивилася на мене, злегка усміхнулася і відповіла: «Я працювала з Горобчуком багато років». І додала: «Тільки не у храмі, а… водієм трамвая».

Пані Надія, так звати співрозмовницю, уточнила, що вона не є лужителькою церкви.  —Касирша захворіла, то я тимчасово замість неї, — каже вона. — Я вірянка і це в мене як допомога. 

Слухав її, а думав про інше: Горобчук працював водієм трамвая, служив у храмі, похований поруч. Оце так доля у людини!

—Я майже 49 років водила трамваї, — розповідає пані Надія. — Тільки недавно звільнилася через хворобу. На всіх трамваях працювала, навіть на швейцарських встигла.

У свій перший рейс виїхала у березні 1976-го, то був п’ятий маршрут. На той час Горобчук уже давно був трамвайником. Добре знала його. З ним товаришував мій майбутній чоловік, теж водій трамвая. На жаль, нема вже його на світі. Коли народилися діти, ми з чоловіком по черзі просили начальство, щоб не ставили нас в одну зміну. Треба було комусь доглядати за дітьми. У радянські часи трамваї ходили допізна. Роботу закінчували о першій годині ночі. Деякі заводи тоді працювали у дві зміни. Як зараз пригадую, що найпізніше заїжджала трамваєм у депо о першій годині 45 хвилин ночі.

Про Горобчука у пані Надії найкращі спогади. Каже, дуже доброю був людиною. Чесною, щирою, справедливою. готовий був допомагати кожному. Вірив у Бога, носив хрестик на шиї. Через той хрестик мав деякі проблеми на роботі.

Жінка сказала, що подробиці тих проблем їй не відомі. Можливо, не захотіла згадувати неприємну сторінку в житті Горобчука.

Після розмови з пані Надією пригадалася розповідь Костянтина Матущака, на жаль, його уже нема з нами. Він також працював водієм трамвая. Пізніше служив у міліції, дописував до обласних газет. Матущак згадував, як у час його роботи в ТТУ, комуністи парторганізації змушували одного з водіїв трамвая зняти хрестик з шиї і не ходити до храму. Прізвище чоловіка забулося, а тепер, під час розмови з пані Надією, зрозумів, що мова про Іллю Горобчука.

Знайшов у салоні вагона

Костянтин Матущак охоче спілкувався з журналістами. Зустрічалися з ним неодноразово. Було це наприкінці 90-х. Він згадував, як після служби в армії починав свою роботу у ТТУ. Уперше виїхав у рейс у 1958 році. За його словами, на той час найдовший трамвайний маршрут був від залізничного вокзалу до медичного інституту. Далі трамвай не йшов. Щоправда, у тому ж році рейки проклали до зупинки «Лікарня Ющенка». Пам’ятаю, як він говорив про перейменування зупинки «Вулиця Дачна». Спершу вона мала назву «Польова». З його розповіді спадає на думку, як працівники ТТУ висаджували тополі уздовж вулиці Пирогова. Одну з них посадив Ілля Горобчук на згаданій уже зупинці «Вулиця Дачна».

Матущак говорив, що добре знав Іллю Горобчука: не тільки разом працювали. а й товаришували. Горобчук був одним з кращих у колективі. Його щоразу відзначали різноманітними відзнаками, фото красувалося на Дошці пошани ТТУ. За ним закріплювали молодих трамвайників, аби передавав їм свій досвід.  

Таких старанних робітників рекомендували до вступу у партію. Ілля погодився. Однак потім про це не раз шкодував. Бо ті ж комуністи влаштували чоловікові нестерпні умови у колективі. А все через звичайний хрестик. Нині мало не кожен носить на грудях такі атрибути Божого захисту, а тоді…

Одного разу після рейсу Ілля Горобчук оглядав салон трамвая і побачив на підлозі хрестик. Підняв знахідку і ще довго брав її з собою у рейс. Сподівався, можливо, хтось з пасажирів шукатиме пропажу.  Минав час — ніхто не відгукувався.

Якось Ілля поїхав додому в село і взяв хрестик з собою. Прийшов з ним у храм до священика, з яким був добре знайомий. Служитель храму взяв до рук знахідку, освятив її, а тоді порадив Іллі носити його і ніколи не знімати. У такому випадку завжди залишатиметься під опікою Всевишнього.

Нагадаю, у радянські часи тодішня влада пропагувала серед людей атеїзм, існувала заборона на відвідування храмів насамперед комуністами. А Горобчук носив партквиток. Після  спекотного дня група робітників після роботи вирішила освіжитися у Південному Бузі. Саме тоді колеги побачили на шиї в Іллі хрестик. Хтось повідомив про це партійному керівництву. Після того його запросив партійний секретар ТТУ. Розмову розпочав здалеку. Очевидно, сподівався, що чоловік дослухається до поради зняти з шиї символ християнської віри. Мовляв, комуністи не повинні вірити в Бога, навпаки, пропагувати атеїзм і подавати в цьому приклад. Горобчук не погодився з цим. Вважав, що нічого не порушує, тому вини своєї не відчуває. Відмовився зняти хрестик. Далі його викликали на партійне бюро. Уже колективно перевиховували. Теж безрезультатно. Закінчилося все тим, що чоловіка виключили з партії.

Комуністи не пробачили своєму колишньому партійцю його вчинок. Пригадую, Матущак в деталях згадував, скільки неприємностей звалилося на голову Горобчука. Його роботу постійно перевіряли. Шукали мотиви, аби позбавити премій, інших доплат. Оголошували догани. У таких нестерпних умовах він закінчив роботу в ТТУ.

Називали кращим церковним старостою України

Служити у храм він пішов, аби зігріти душу після тривалих митарств. Так говорив чоловік Матущаку. Казав, що у Воскресенському храмі йому доручили посаду старости і скарбника. Щоб більше пізнати духовний світ, колишній водій трамвая постави собі за мету побувати у святих місцях в Єрусалимі. І його мрія здійснилася. Він молився і сповідувався у головній святині християнства — Храмі Гробу Господнього, де розіп’яли Ісуса. Прийняв хрещення у річці Йордан. Побував на святій горі Афон, що є центром православного паломництва. Зрештою, пройшов спеціальний обряд чернецтва і прийняв сан ченця Ілліана.

Кожен з нас, хто проходить біля Воскресенського храму, звертає увагу на хрест з розп’яттям. Встановили його з ініціативи Іллі Горобчука. Приурочили до важливої події — Хрещення Київської Русі князем Володимиром. Великий хрест із зображення розп’яття Ісуса з’явився біля храму у 1998 році. Дату називав згаданий Костянтин Матущак.

Запитав у пані Надії, чи правда, що встановлення хреста з розп’яттям ініціював Ілля Горобчук?

— Чула про таке, —  говорить вона, — але коли це було, не пригадаю. Знаю, що криницю на подвір’ї викопали за пропозицією церковного старости.

Жінка каже, що Горобчук настільки був відданим людям і службі Богу, що його називали кращим церковним старостою України.

Неспроста ченця нагородили найпочеснішою церковною нагородою — орденом святого князя Володимира. Він удостоєний також ордена преподобного Нестора-літописця.

Земне життя цього чоловіка з незвичайною долею і звивистим життєвим шляхом обірвалося 19 жовтня 2006 року.

Чи пригадуєте день похорону ченця Горобчука? цікавлюся у своєї співрозмовниці пані Надії.

На жаль, мені не вдалося прийти провести Іллю в останній путь, каже жінка. Обставини завадили. До могили підходжу щоразу, коли буваю у храмі. Як бачите, могила доглянута, гарні квіти ростуть. 

Як ухвалювали рішення про визначення місця поховання ченця біля храму, жінці також не відомо.

—Бачите, яке в нього привітне, доброзичливе обличчя, навіть на фотографії видно, — каже пані Надія. — Отаким Ілля Горобчук був у житті — щирим і правдивим. Думаю, таким його пам’ятаю не тільки я.

Читайте також:

«І без руки можна натягнути тятиву»: ветеран створив клуб стрільби з лука для військових і дітей

«Нас атакують літаками, які ми самі віддали росії»: як Вінниця, столиця авіації, опиралася Києву

«Врятували б декілька ковтків води»: математичні ралі у Калинівці в пам’ять про гонщика Нестерчука

«Чоловіки не вмирають, поки працюють»: лікар з Харкова про вінничанина, який дав йому «ляпаса»

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google