«Врятували б декілька ковтків води»: математичні ралі у Калинівці у пам’ять про гонщика Нестерчука

Віктор СКРИПНИК

Вадим Нестерчук у 2012 році приїжджав у рідну школу на останній дзвінок, а вже через рік після того життя автогонщика обірвалося, він загинув у найбільшій у світі пустелі від теплового удару і зневоднення організму.

Згадуємо автогонщика з Калинівки Вадима Нестерчука у річницю його загибелі — життя відомого спортсмена обірвалося 24 червня 2013-го у пустелі в Об’єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ).
Що розповідають про нього земляки? Як зберігають пам’ять у його рідній школі, дізнався журналіст «20 хвилин».

У той день, понеділок 24 червня 2013-го, Вадим Нестерчук перебував в ОАЕ. У пустелі Руб-ель-Халі готувався до участі у міжнародному ралі «Шовковий шлях-2013». Руб-ель-Халі найбільша у світі піщана пустеля. І — найспектоніша. Температура повітря сягає +50 градусів, а пісок нагрівається ще більше.

Саме там обірвалося життя пілота. Він помер від теплового удару і зневоднення організму.

Як це сталося? Які знаки символізували про майбутню трагедію? Як нинішні учні Калинівського ліцею №1, де навчався майбутній автогонщик, вирахували, скільки ковтків води не вистачило для його порятунку?

Тут наш математичний дакар

У Калинівському ліцеї №1, де навчався Вадим Нестерчук, діє кімната-музей у його пам’ять. Вчителька математики Ірина Мазур «оживила» музейні експонати. Вона розповіла журналісту «20 хвилин», що проводить тут математичні ралі для учнів 5-6 класів. Запропонувала адміністрації школи дещо незвичну форму занять. Її підтримали.

Прошу пані Ірину детальніше розповісти про її уроки у пам'ять про колишнього учня школи.

—Те, чим займався наш колишній учень Вадим Нестерчук, наштовхнуло мене проводити уроки у формі ралі, — розповідає пані Ірина. — На цьому наголошую на початку уроку. Перед тим, як почати роботу, роздаю дітям буклети нашого музею. Вони мають різні кольори. За кольорами створюємо команди. Їх учасники обирають капітанів. Капітани отримують червоні прапорці. Ними сигналізують готовність відповідати.

Завдання вчителька формулює таким чином, що під час правильної відповіді, учні дізнаються дати з життя гонщика. Задача на всі дії зі звичайними дробами вимагає виділити чисельники запропонованих дробів. Якщо виконати правильно, стане відома дата народження — 1 листопада 1970 року.

Або ще задачка: перша вправа — записати запропоновані дроби у порядку зростання, далі виділити чисельники дробів. Правильне розв’язання дає відповідь на питання, коли Нестерчук здобув премію «Людина року». Це сталося 24 березня 2011 року. Вручали її у палаці «Україна» в Києві.

Зверніть увагу на те, як вчителька Ірина Мазур назвала ще один етап математичного ралі: «Гонка за коренем рівняння». Хто правильно вирахує цілу частину отриманого кореня рівняння, дізнається дату створення Нестерчуком повноцінної української команди для участі у найпрестижнішому у світі ралі «Дакар». Така команда у нас з’явилася у 2008 році.

Є ще екологічний етап ралі, де учні визначають, яку кількість кисню «з’їдають» автомобілі і скільки викидають у повітря вуглекислого газу.

Як і гонщики, учні мають час перепочинку. Але чи не найбільш хвилюючим є етап забезпечення учасників гонки водою. Вадим Нестерчук загинув від зневоднення організму. Учні підрахували, скільки ковтків води його могли б врятувати. Відомо, що рятувальники розшукали його через 27 хвилин після отриманого повідомлення. На цей час йому потрібно було не так вже й багато води, щоб врятуватися. Але в нього її не було. Він залишив живильну рідину напарнику, який потерпав від зневоднення.

«Попроси рятувальників поквапитися, я можу не дочекатися»

На тренування у пустелю Руб-ель-Халі Вадим Нестерчук приїжджав, починаючи з 2008 року, відтоді як створив українську команду Sixt Ukraine для участі у ралі «Дакар». Робив це по декілька разів на рік. Місцевість для нього була не нова. Їздив разом з мехханіком команди Віталієм Бутинцем.

Однак у червні 2023-го механік не зміг з ним поїхати. Травмувався, тому залишився у Києві. Та й сам Вадим прибув на тренування ослаблений після хвороби. Там, в Еміратах, українська команда мала три свої автомобілі. Зазвичай на тренування виїжджали на двох з них. Команді допомагав місцевий військовослужбовець на ім’я Алі. Однак у той понеділок він не мав можливості бути разом з Вадимом. Перебував на службі. Порекомендував іншого чоловіка.

Коли автомобіль Нестерчука застряг у піску, він надіслав координати їхнього місця. пакистанець, який був разом з нашим земляком, потерпав від зневоднення. Нестерчук залишив йому воду, а сам вирушив у пошуку допомоги. Уже мав такий досвід раніше. Відстань до дороги становила приблизно 10 кілометрів. Він пройшов їх. Звідти повідомив свої координати. Написав смс-повідомлення своїм у команду. Воно було такого змісту: «Попроси рятувальників поквапитися, я можу не дочекатися».

Так само повідомив по телефону згаданому раніше Алі. Той передав сигнал рятувальникам. Спершу вони знайшли автомобіль Нестерчука і його помічника. той уже був непритомний, але його повернули до життя.

Потім розшукали Нестерчука. На жаль, врятувати його не вдалося. Вадим помер від теплового удару та зневоднення організму. На той час йому виповнилося 42 роки.

Під час похорону Вадима Нестерчука несподівано загорівся мікроавтобус, який стояв поруч з місцем відспівування гонщика. Того ж дня з Еміратів повідомили, що авто Нестерчука так і не вдалося витягти з піску. Воно згоріло. На підтвердження помічник команди Алі надіслав фото згорілої автівки у пустелі. Під час похорону у труну поклали пляшку з водою.

Мама принесла зошити і табель, а дружина передала шолом і костюм

У Калинівці, місті, де народився і виріс Вадим Нестерчук, перейменували вулицю на його честь. Раніше це була вулиця Дзержинського. Тут, у 2-поверховому будинку він проживав з батьками і братом. Батьки працювали вчителями. Батько, пан Володимир, у школі №1 навчав учнів української мови і літератури. Мати, пані Зеля, також була освітянкою, щоправда, трудилася в іншій школі Калинівки на посаді завуча. Згодом і брат Олег обрав батьківську стежку, після педуніверситету прийшов у школу №1 Калинівки разом з дружиною пані Розою.

—Аби зберегти пам’ять про нашого колишнього учня Вадима Нестерчука, вирішили створити кімнату-музей, — розповіла журналісту «20 хвилин» директорка Калинівського ліцею №1Світлана Павлуник. Зібрали спогади. Його мама принесла шкільні зошити і табель успішності сина. Вадим гарно навчався, отримав золоту медаль. Брат Олег передав деякі речі. Допомагала дружина брата пані Роза, на той час вчителювала у нашому колективі. Збирала матеріали вчителька Катерина Заболотна разом з учнями, учасниками гуртка «Юні патріоти». Особливих коштів на створення музею у нас не було. Власними силами старалися.

Колишня вчителька історії Катерина Заболотна під час розмови з журналістом уточнила, що відкривали кімнату-музей у листопаді 2014 року. До участі запросили маму пані Зелю, дружину Наталію, сина (на знімку внизу).

Були присутні представники адміністрації району та міської ради, директори шкіл району, вчителі й учні школи №1. До слова, дружина Вадима передала у подарунок музею шолом і спортивний одяг, в якому він брав участь у змаганнях. Пані Катерина, крім розповіді, поділилася фото з відкриття кімнати-музею.

По завершенні заходу дружина гонщика пані Наталія розмовляла з директоркою школи Світланою Павлуник. Узгодили ще одну справу. Жінка сказала, що оплатить роботи з ремонту кімнати-музею, а також з виготовлення сучасних стендів. Слова дотримала.

Тепер музей знаходиться у гарно облаштованій кімнаті. Нині там навчаються учні 8-А класу. Вдало виконана музейна експозиція. Сучасні інформаційні стенди привертають увагу виразною експозиційною викладкою матеріалів.

Стипендії батька й сина

У 2012 році Вадим Нестерчук приїхав до рідної школи на свято останнього дзвоника. Його приїзд запам’ятався тим, що останній дзвінок тоді лунав з кабіни гоночного автомобіля.

Одна з учениць сиділа в кабіні поруч з гонщиком і здійснила у такий спосіб коло пошани. Оплески і вигуки були такі, що їх чули за межами шкільного подвір’я.

Гонщик вручив іменні стипендії учням, які мали гарні знання, хотіли продовжувати вчитися у виші, але не могли це зробити через відсутність коштів.

—Це була стипендія батька й сина, — говорить Світлана Павлуник. — Вадим запровадив її у пам'ять про свого батька, нашого колишнього вчителя пана Володимира. Після його загибелі стипендію вручала його дружина. Потім ситуація змінилася.

Одним із перших стипендіатів у 2012 році став учень з села Голендри Дмитро Джафаров (другий зліва). Він закінчив академію Національної гвардії України. Про це повідомляв сайт КалинівкаCity. Дмитро ріс сиротою, його виховувала бабуся. Хлопець був наполегливий, навчався на відмінно у школі, так само був кращим курсантом в академії. Гвардієць боронив країну. На жаль, загинув у бою на Донеччині. Сталося це 4 грудня 2022 року. Через десять років після того,я к у пісках пустелі обірвалося життя його мецената.