«Нас атакують літаками, які ми самі віддали росії»: як Вінниця, столиця авіації, опиралася Києву

• Продовжуємо згадувати, як роззброювали державу.
• Раніше розповідали про утилізацію ракет під Калинівкою, тепер мова про те, як армію залишили без бойових літаків.
• За що звільнили керівництво Повітряних сил, штаб яких був і залишається у Вінниці?
• Чи справді росіяни атакують нашу землю ракетоносіями, які ми добровільно віддали їм?

Півтори тисячі літаків (!) вивели з бойового складу Військово-Повітряних сил (ВПС) України з часу їх створення у 1992 році і протягом наступних шести років. У запас звільнили десятки тисяч офіцерів і прапорщиків. У народне господарство передали 66 військових аеродромів і 10 полігонів.

Таку інформацію автор публікації дізнався від тодішнього командувача ВПС генерал-полковника Володимира Антонця.

Неспроста згадую про ту розмову. Якби командувач виграв той двобій з Міноборони і військову авіацію вдалося зберегти, нині могли б ефективніше захищатися від ворога. Це визнають ті з військових авіаторів, які боронять країну. Вони, як ніхто, знають: «Сьогодні нашу землю атакують літаки-ракетоносці, які ми самі віддали росії».

Як Вінниця, столиця авіації, протистояла ліквідації боєздатних повітряних сил? Хто з офіцерів втратив посаду через протистояння з керівництвом тодішнього Міноборони?

Льотчики запитували: «Невже нічого не можна зробити?»

Зустріч автора цієї статті з командувачем ВПС відбувалася у 1998 році. У кабінеті командувача звернув увагу на невелику картину на стіні зі словами: «Ніколи не здавайся». Схоже, таким був девіз досвідченого авіатора.

Антонець шукав підтримки. Намагався через ЗМІ донести свою позицію у збереженні авіації. Розумів, що сам ризикує втратити посаду.

Його письмові й усні звернення до Міноборони, міністра, тоді ним був Кузьмук, не дали бажаного результату. Військову авіацію продовжували знищувати. Генерал вирішив оприлюднити такі факти у ЗМІ.

— Льотчики з жахом сприймають те, що робиться, — пригадую слова командувача. — Одні літаки ріжуть, інші продають. Дехто з них запитує: «Генерале, невже нічого не можна вдіяти?».

Антонець дістав з папки документ. То була копія договору. У ньому йшлося про продаж за кордон чотирьох бойових винищувачів. Він не підписав документ.

— Думаєте, це врятувало? — запитав співрозмовник. — Чиновники з міністерства все одно зробили те, що задумали. Чотири бойові літаки уже за кордоном. Так, ми відмовилися від ядерної зброї, говорив Антонець, але ж можемо зберегти літаки-ракетоносці, вони б стримували потенційну агресію. На жаль, до цієї думки, яку висловлює командування ВПС, Міноборони не дослуховується. Кажуть. у держави нема коштів, аби утримувати такі літаки. Найбільш дивно чути ще одну фразу від міністерських чиновників: «Хто з нами буде воювати?».   

Врешті-решт командувач ВПС програв протистояння з міністром оборони. «Приструнити» незговірливого генерала не вдалося. У 1999 році його звільнили з посади. Перед тим генералу недвозначно натякнули, що його може чекати.

Своїх посад позбулися перший заступник командувача, він же начальник штабу ВПС генерал-лейтенант Віктор Ляшенко та заступник командувача генерал-майор Віктор Павленко. Так воно й сталося: у травні 1999-го тодішній глава держави Леонід Кучма підписав указ про звільнення Антонця. Зрозуміло, що подання на його звільнення зробив міністр оборони Олександр Кузьмук.

Після його звільнення частину ракетоносців передали  росії в рахунок газових боргів, решту утилізували.

Чому у тодішньому Міноборони так легковажно поставилися до військової авіації?

Це розгром, а не скорочення

Автор статті розмовляв з цього приводу з одним із звільнених генералів — Віктором Ляшенком. Він служив на посаді начальника штабу ВПС, одночасно обіймав посаду першого заступника командувача. Як ніхто, добре був обізнаний із ситуацією. Про неї генерал доповідав у рапорті не тільки міністру оборони, а й керівнику держави. Якщо коротко, суть звернення зводилася до одного: треба зберегти ВПС. Бо їх так зване скорочення насправді є розгромом!

На превеликий жаль, керівництво держави проігнорувало доповідь генерала. Так  само, як не взяло до уваги те, що говорив командувач ВПС.

Запитав Віктора Ляшенка, чим це можна пояснити?

Генштаб, який є «мозковим центром», на 4/5 укомплектований представниками сухопутних видів військ, тому це не дає йому можливості однаково компетентно здійснювати керівництво усіма видами ЗСУ. Приблизно такою була відповідь генерала.

Співрозмовник звернув увагу, що наша держава розпрощалася з ядерною зброєю, ракетні  війська ліквідовано. Постає питання: хто у випадку агресії зупинить ворога у повітрі? Хто зможе завдати удару відплати? Такою силою залишається авіація. А їй підрізають крила.

За словами генерала, ВПС на той час скоротили у два рази! Такого показника не мав жоден інший вид військ. Це розгром, а не скорочення, зауважив генерал.

У росії половина наших ракетоносіїв Ту-160 

Частину літаків Україна порізала, а інші віддали росії. Росіяни все зробили для того, аби в нас не залишився жоден літак стратегічної авіації, здатний нести ракети.

Отож, нинішнім ворогам передали 11 нових стратегічних бомбардувальників з мінімальним нальотом годин: з них вісім важких Ту-160 (1989-1991 років випуску), це надзвуковий ракетоносій, та три Ту-95 МС (1990-1991 років випуску), турбогвинтовий стратегічний бомбардувальник. Саме ці літаки нині атакують нашу землю. Так стверджують авіаційні експерти.

За їхньою інформацією, «наші» Ту-160 становлять половину літаків такого класу в росії. Разом з крилатими машинами росіяни отримали 12 турбореактивних та стільки ж турбогвинтових двигунів до названих типів літаків, запчастини та авіаційне озброєння, електроніку — загалом все «добро» вмістилося у 124 залізничні вагони.

Нашим ворогам дісталося також 575 крилатих ракет повітряного базування великої дальності Х-55. Їх використовували під час перших атака на Київ. Також ракети з порожньою бойовою частиною запускають для відволікання наших систем ППО.

Загалом держава демонтувала, чи утилізувала 60 важких бомбардувальників Ту-22м2 та Ту-22мЗ. Робили це під наглядом американців.

Хто на нас має нападати?

Названі типи літаків відправили «під ніж», як це передбачено у тристоронньому договорі між Україно, США та росією.

А що змушувало знищувати та продавати літаки-винищувачі, такі як Су-27, МіГ-29, чи літаки-штурмовики Су-25? На металобрухт відправили також частину транспортної військової авіації. Про це розповідав журналісту командувач ВПС Володимир Антонець.

Слово «зрада» на той час ще не використовували у контексті так званого роззброєння. Але воно найбільш точно відповідає діям тодішнього політичного керівництва держави. Якби думали про оборону держави і її громадян, то нині Повітряні сили мали б на озброєнні бодай декілька літаків-ракетоносців.

Автору можуть зауважити, мовляв, утримувати літаки стратегічної авіації надто дорога розкіш. експерти підтверджують цей факт. Втім, логічно виникає запитання: невже у держави не знайшлося б коштів на утримання бодай 2-3 таких типів літаків?

Сумно говорити, що тоді, під час вирішення питання утримання війська, гору взяла думка, яку озвучував у розмові з журналістом командувач ВПС. У Міноброни його запитували: «Хто на нас має нападати?».

Віддати або знищити потужну зброю це була страшна помилка тодішнього політичного керівництва держави. Нині Україна розплачується за це життями своїх синів і доньок. Це гіркий урок для майбутніх керівників держави.

Почесний громадянин Вінниці

Ще декілька слів про колишнього командувача ВПС Володимира Антонця. Він серед тих, кому присвоїли звання «Почесний громадянин Вінниці». Після звільнення з війська він працював на посаді заступника Міністра з надзвичайних ситуацій. На жаль, його уже нема серед нас. Помер у листопаді 2020-го у віці 75 років. Поховагний на Байковому цвинтарі у Києві.

 

Читайте також:

«Врятували б декілька ковтків води»: математичні ралі у Калинівці в пам’ять про гонщика Нестерчука

«Трипільці кохалися в полі»: пам’ятник Богині МА — праматері людського роду встановили в Ольгополі

Кузов прошили 300 осколків: як вінничанка організувала показ у Португалії розстріляної швидкої

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google