«Чоловіки не вмирають, поки працюють»: лікар з Харкова про вінничанина, який дав йому «ляпаса»

• Вони зустрілися о 05:30 у Вінниці на залізничному вокзалі — лікар з Харкова і вінничанин.
• То була перша, але не остання їхня зустріч, після четвертого разу уже віталися, як давні знайомі.
• Що було далі і чому наш земляк дав ляпаса власному его гостя, той розповів у своєму дописі.

Лікар з Харкова Сергій Замчій добре знаний не тільки у своєму рідному місті. Він працює у різних регіонах, зокрема, у тих, які обстрілюють російські варвари. На його шляху зустрічалося бгато різних людей. Один з них вінничанин Михалич. Чим так вразив наш земляк гостя з Харкова, що той розповів про нього у Фейсбуці?

«Я той лікар, якого знудило від системи»

Сергій Замчій говорить про себе дуже відверто: «Я той лікар, якого знудило від системи». Вже цим багато-чого сказано.

На його думку, державна медицина вбиває не тільки пацієнтів, а й лікарів. Нині він — підприємець. Створив декілька медичних проектів з «нуля».

Замчій добре знає психологію пацієнтів.

«На зуби не шкода й 10 тисяч, а на серце — нуль», — це одна з його фраз про тих, хто відвідує лікарів.  

Пан Сергій уважний до людей. Вміє бачити у них те, на що інші, можливо, не звертають увагу або просто не хочуть цього робити.

Його знайомство з вінничанином, до речі, цілком випадкове, наштовхнуло  на роздуми. Ними він вирішив поділитися з іншими.

Далі подаємо допис лікаря Сергія Замчія на його сторінці у Фейсбуці. Точніше, не весь допис, а з деяким скороченнями. Суть від цього не змінилася.

З Михаличем познайомився в пів шостого ранку

Хто читатиме текст далі, зрозуміє, чому автор допису звертає увагу на такий ранковий час зустрічі.

— Цього тижня у Вінниці о пів на шосту ранку я зустрів 70-річного чоловіка, який дав такий ляпас по моєму власному его, що я досі прораховую цю математику, — так починає свій допис лікар з Харкова Сергій Замчій. 

Далі пише таке: «Вінниця. 05.30 ранку. Якщо ніч пройшла відносно тихо і потяг не затримався через нічні обстріли чи евакуацію, вокзал зустрічає тебе пронизливою ранковою прохолодою і незмінним атрибутом будь-якого українського міста — місцевими таксистами.

Коли через перебої зі зв'язком викликати Bolt — той ще квест, ти просто йдеш до тих, хто стоїть «у бровки». Як кажуть, по-старому».

— Так я познайомився з Михаличем (ім'я умовне, але суть не в ньому), — йдеться далі у дописі. — Чоловіку добре за 70. Чистенька, доглянута «Октавія». Що цікаво — нові номери серії «DI». Тобто дід мало того, що за кермом, так ще й машину оформив по-сучасному, через Дію. Він підвіз мене раз, потім другий, потім третій. На четвертий ми вже віталися як старі знайомі. Я завжди залишаю йому подвійний тариф, але справа взагалі не в грошах.

Зацікавила його «бізнес-модель»

— Мені, як лікарю та підприємцю, стала дико цікава його «бізнес-модель», — продовжує пан Замчій.

— Михаличу, — питаю, — а ви о котрій встаєте, щоб о п'ятій ранку вже бути на вокзалі?

— О пів на другу ночі, Сергію, — спокійно відповідає він.

— Ого! А лягаєте коли?

— О восьмій вечора. Сонце ще світить, а я вже в ліжку.

Я прикинув цей графік на себе і тихо офігів. А потім запитав головне: навіщо такий екстрим? І Михалич розклав усе з обеззброюючою чесністю:

— Розумієш, удень я вже не витягую. Транспорту багато, затори, реакція не та, та й зір у моєму віці підводить. А вночі та рано-вранці місто порожнє. Їздити легко, ніхто не заважає. Ось я свій шматок хліба в тиші й заробляю.

Я дивився на нього і думав. Навряд чи Михалич до кінця прораховує маржинальність, амортизацію «Шкоди» та чистий прибуток з урахуванням вартості бензину. Йому це не потрібно. У ньому працює інший, куди більш давній і потужний код.

У таких людях Чоловік не вмирає ніколи.

Ми часто бачимо, як мужики «здуваються». Причому задовго до пенсії. У 45, у 50 років  — сідають на диван, вмикають режим пасивного очікування кінця і починають скиглити: держава не така, податки великі, здоров'я пішло, перспективи туманні.

А тут людина встає о пів на другу ночі просто тому, що вона має принести додому здобич. Заробити копійку. Бути при справі.

«У мене є крутий приклад — вінничанин Михалич»

—Тепер я точно знаю: старість — це не про човгання ногами, не про сивину і не про слабкий голос, — пише далі харків`янин. — Старість починається тоді, коли людина погоджується сидіти вдома і просто чекати.

Михалич не погоджується. Він чинить опір. Усвідомлено чи інтуїтивно, але він воює за свою чоловічу спроможність щодня. Не виє, не скиглить, не просить субсидій і не скаржиться на пенсію. Просто заводить свою «Октавію» і їде в ніч.

Для мене він став крутим прикладом. Дай боже кожному з нас у його роки зберегти цю внутрішню злість і потребу залишатися добувачем, попри затори, вік і все, що летить над головою.

Чоловіки не вмирають, поки вони працюють.
 

Читайте також:

«Юрасик йшов першим, коли група нарвалася на вагнерівців»: збудували храм у пам'ять про сина

Що каже влада і поліція про гуманітарку-2022, знайдену у підвалі у місті Бар: продовження теми

«Не кожен вчитель виховав доктора наук»: як Олесю Стасюк три рази звільняли за правду про Голодомор

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.