Забиті зали, «Фантомас» і квиток за 25 копійок. Яким був «Коцюба» за часів СРСР?

У спільноті «Старые фото Винницы» містянин Ігор Житанський написав свої спогади про кінотеатр імені Коцюбинського, якому цьогоріч виповнилося 107 років. Далі його текст про «Коцюбу», роботу кіно під час окупації та СРСР й про пошук «туніядців».

«Згадуючи Вінницю мого дитинства і юності, не можу не відзначити масову любов вінничан до кінематографа. Чарівний промінь кіно в нелегкі повоєнні десятиліття відволікав від сірих буднів, дарував надію, захоплював в дивовижні пригоди і далекі країни.

Кінозал до початку Другої світової війни

Центром тяжіння кінолюбителів різного віку був найбільший в місті 50-60 років кінотеатр Коцюбинського. Або як ми його називали — «Коцюба». Побудований в 1912 році. Функціонував під час окупації, і не під ім'ям «Арс», як це було показано у фільмі «Подвиг розвідника». У перекладі з німецького він звався — «Палац гри світла». Вочевидь, німці, просуваючи свою мову, намагалися уникати іноземних слів типу «сінема» тощо.

Вигляд кінотеатру за часів німецько-фашистської окупації

У кінці 50-х років в кінотеатрі діяли два зали «Великий» і «Малий». Після реконструкції в 1960 році частково добудували другий поверх, зали перейменували в «Блакитний» і «Червоний» і ввели в експлуатацію «Зал кінохроніки».

Реконструкція кінозалу в 60-х

Ціни на квитки були такими: на ранкові і денні сеанси 10 копійок – дитячий і 25 копійок – дорослий квиток. На вечірні з 19:00 квитки продавалися по 35, 40 і 50 копійок в залежності від місць. Останній сеанс був продовженим, за додаткових 10 копійок крутили «документальне кіно», яке в ту пору особливого попиту не мало.

Для мене, коли був хлопаком, особливо запам'яталися фільми, які я дивився по багато-багато разів: «Людина - амфібія» (СРСР, 1962), «Сьома подорож Синбада» (США, 1963), Ділові люди (СРСР, 1963). У старшому віці обожнював фільми «Лимонадний Джо», «Містер Піткін», «Фантомас», «Анжеліка», «Паризькі таємниці», «Три мушкетери».

На фото: фрагмент афіші кінотеатру в післявоєнні роки.

Зали були забиті. Кіно в ті часи було головним центром відпочинку вінничан. Сюди прагнули прийти закохані, бо тоді з дівчиною нікуди було йти, особливо взимку. Кінотеатр вабив прогульників школи, нероб та інших нероб.

За часів Андропова (Юрій, генсек СРСР у 1982-84 роках - авт.) влаштовувалися облави на відвідувачів, щоб дізнатися, чи мають право відвідувачі кінотеатру перебувати в залі або повинні бути на роботі, в школі, в інституті».

Пишіть у коментарях свої спогади про кінотеатр Коцюбинського та інші кінозали, які були у Вінниці в минулому сторіччі.

Вас можуть зацікавити матеріали:

• Кінотеатри-сараї, вічний «Амбрось» і сварка з владою. Як у Вінниці з’явилося кіно?
• На місці літаків-кінотеатрів тепер церкви та пустирі. Вінниця, яка є тільки на фото
• Розквіт та занепад «Росії». Яке майбутнє в найбільшого кінозалу Вінниці

Фото: fb.com/groups/altfotovinnica

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.