Кінотеатр «Родина» на вулиці Оводова, є прямим нащадком першого кінозалу міста — «Амбрось», який відкрили в 1911 році.

Цей матеріал не є історичним дослідженням, а переказ фрагментів історико-документального нарису «Ілюзіон у Вінниці», який написали вчитель історії у школі №31 Микола Мудраченко та студентка історичного факультету Вінницького педуніверситету Катерина Горячкун.

Достовірно відомо дата народження кіно — 28 грудня 1895 року. Брати Луї та Орест  Люм’єри в паризькому «Гран кафе» показали перші фільми. Найвідоміший курйоз пов’язаний з їхнім фільмом «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота» (1896). Його демонстрація викликала паніку у глядачів: вони тікали із залу, боячись, що поїзд, який наближається на екрані, розчавить їх.

Вінниця на ті часи вважається курортним містом: влітку приїжджали тисячі гостей-«дачників» з усієї Російської імперії. А з розваг — тільки один театр, тож через 15 років ділові люди взялися опановувати ілюзіон (застаріла назва кінематографа).

Перші ластівки

Перший кінозал був відкритий в 1911 році дворянкою Єфімією Добржанською та Костянтином Ловицьким, у садибі міського лікаря Миколи Недєльського. Назвали ілюзіон «Амбрось» — на честь «амброзії», що в грецькій міфології давала смертним вічне життя.

Але безсмертя отримав сам ілюзіон: влада змінювалася, а кінотеатр залишався на своєму місці. Тільки міняв назви — «Амбрось», «Театр мініатюр», «Ампір», «Червоні крила». Кінотеатр «Родина» на вулиці Оводова, є прямим нащадком першого кінозалу міста.

«Амбрось» не довго був єдиним кінозалом міста: у кінці 1911 року відкривають «Електро-Біограф», що належить інженеру-механіку Гавриїлу Ізвєкову. Своєї нерухомості Ізвєков не мав, тож домігся відкрити ілюзіон у садибі Нафтула Люфтманова — на Поштовій (нині Соборна).

Один з одним відкривали нові кінотеатри:

У 1912 році Абрам Кирик відкриває свій кінозал на Замості (на території сучасного Центрального ринку).

У 1913 році відкрив ілюзіон на 150 місць Янкель Співак. Його кінотеатр був розташований на території гімназії №17. Є свідчення, що чоловік спалив свій кінозал під час націоналізації, 1919 року.

У 1913 році вінницький купець першої гільдії Абрам Фігман відкрив ілюзіон під назвою «Експрес». Будівля знаходиться на розі Театральної-Соборної і вже не один десяток років є на реконструкції.

у 1913 році Тетяна Лентовська-Едуадсь відкрила ілюзіон «Антрепренер» у саду ротмістра С.П. Толстого (на місці сучасного Літнього театру в Центральному парку)

Прибутки та заборони від влади

Протягом 1911-1913 років у місті відкрили п’ять ілюзіонів і один літній театр, бо кіно у Вінниці приносило гарні прибутки. Для прикладу, «Амбрось» приносив господарям не менше 100 рублів на день.

Тоді як на ті часи зарплата служниці складала 3-4 рублів на місяць, робітника — 20-80 копійок за 10-годинний робочий день. Інженер з вищою освітою отримував 75 рублів щомісяця, а директор заводу — 300 рублів, а також помешкання, сад, опалення, світло, коней, прислугу, інші річні доплати.

Кінотеатри відкривали в сараях, приватних квартирах, часто у надвірних будовах. І міська управа постійно вказувала, що це є порушенням законів. До кінотеатрів були певні вимоги: не більше 6 місць в ряду, 4 виходи з театру, широкий двір, під’їзд та крани для пожежної машини, кам’яний паркан ілюзіону від сусідніх будинків, освітлення тощо.

Але ці норми не виконували, і міський архітектор Григорій Артинов часто писав скарги на ілюзіони до влади, вказуючи, що «при малейшей панике может произойти большое несчастье с посетителями». Нещасних випадків не було, а от паніка ставалася:

У листопаді 1911 року згоріло машинне приміщення «Амброся». Пожежа була вночі, тому ніхто не постраждав. У ілюзіоні «Електро-Біограф» якийсь тріск в апаратній будці викликав небачену паніку: всі кинулися до виходу.

У результаті міська управа та дума створили постанову, якою нові вимоги до ілюзіонів. Зокрема, заборонили кінотеатрам проводити будь-які розважальні заходи, серед яких і танці. Це викликало опір від власників ілюзіонів, бо зменшувало їх прибутки.

Дворянка Єфімія Добржанська та Костянтин Ловицький (власники «Амброся») оскаржили постанову думи. Подільський губернатор прямо вказав міському голові Миколі Оводову, що «городская дума вышла из пределов предоставленного ей круга ведения».

Сам Оводов називав кінематограф «балаганщиною атракционных номеров», а театр — «серьезной постановкой драматического искусства».

Афіша ілюзіонів

Демонстрували фільми у тогочасних ілюзіонах, переважно, з-за кордону. Але з 1909 року в Україні стали знімати власне кіно — спочатку в Харкові, а з 1911 року в Катеринославі (Дніпро).

Репертуар вінницьких кінотеатрів складав художні, документальні та науково-популярні фільми. Свою афішу кінозали давали рекламою на перших шпальтах місцевої газети «Юго-Западный край».

Так у розкладі на 12 липня 1915 року театр-ілюзіон «Кіса» показував глядачам «Вандализм германских варваров», «Лебединая песня пропета или Трагедия артиста», «Чудо Брамина».

У театрі «Патеграф» на ту ж дату були кіноповість «Гуттаперчевый мальчик», хроніка «Похороньї Великого князя Константина Константиновича» і комедія «Сбежавший жених».

У революційні 1917-1920 роки у Вінниці «виживають» три кінотеатри — «Патеграф», «Експресс», «Ампір» (нова назва ілюзіону «Амбрось»). 18 березня 1919 року більшовики захопили Вінницю. Радянська влада розгорнула в місті кампанію націоналізації приватних підприємств: кінозали були передані під контроль кінокомітетів, створених при комісаріатах освіти.

Нарис «Ілюзіон у Вінниці» повністю можна прочитати за посиланням.

Читайте також:

• Вінниця - місто фонтанів! Водограї, які є тільки на фото
• У кінотеатрі «Родина» показуватимуть 3D-фільми. Які ціни на квитки?
• Острів з яхтами, купелями та боулінгом існував у Вінниці 100 років тому