Як змінювався центр Вінниці? Розповідаємо історії старих вулиць, будинків і традицій

Вулиця Соборна у 1920-х. Пізніше алею знесли, щоб розширити дорогу і побудувати нові будівлі

• Колись центром міста вважалася не Соборна, а площа, де зараз розташований готель «Франція». Тут виступали політичні діячі, проходили мітинги, а сам простір виглядав зовсім інакше.
• Але як змінювалася центральна частина міста? Чому радянська влада знищила бульвар на Соборній? І що відбулося з головними будівлями старої Вінниці?

До революції центр міста розташовувався на перетині вулиць Соборної та Оводова. Саме тут знаходилися два найбільші та найкрасивіші будинки Вінниці — готелі «Савой» і «Бель-Вю». Про це пише у своїх мемуарах Ніл Крас — вінницький лікар Соломон Вайнштейн, який мігрував до Німеччини.

«У ті часи не було жодного бульвару чи широких тротуарів, тому саме ця площа була основним місцем для міських подій. Пізніше тут стояла трибуна, з якої радянська влада вітала народ на Першотравень або річницю революції», — розповідає Ніл Крас.

Усе змінилося, коли радянська влада вирішила збудувати на Соборній будівлю обкому партії. Бульвар знесли, і вже у 1930-х центр міста змістився на перетин нинішньої Соборної та Артинова.

«Стометрівка» — місце для прогулянок і знайомств

З другої половини XX століття головним місцем для прогулянок вінничан став відрізок Соборної від Оводова до Артинова.

«Це був короткий відрізок вулиці, де люди просто гуляли, спілкувалися, знайомилися. Особливо людно тут було у суботу ввечері. Це була традиція, яку знали всі вінничани», — каже Ніл Крас.

Проте після появи телевізорів і розширення парку культури ця традиція почала зникати.

Навпроти «стометрівки» стояло біле монументальне приміщення «Сахаротресту» (нині це будівля Вінницької ОВА).

До радянської влади тут знаходилася міська управа. Проте мало хто знав, що буквально навпроти цієї будівлі колись стояла велика хоральна синагога, яка після Другої світової війни стала спочатку театром, а потім філармонією.

«Я дізнався про те, що це була синагога, зовсім випадково. Вивчаючи старі архіви, знайшов її назву — хоральна синагога Лівшиця. Про це не нагадувало майже нічого», — ділиться Крас.

Ще однією цікавою будівлею був будинок відомого єврейського підприємця Бродського, збудований у 1910 році. Тут після війни розмістили пекарню, а згодом — продуктовий склад.

«Я добре пам’ятаю цей будинок, тому що після війни там розміщувався популярний магазин «Пиво-води». Там продавали знамениту газовану воду з сиропом, лимонади та навіть крем-соду, яка зникла з прилавків назавжди», — згадує Крас.

Вінницький «Рошен» 1950-х років

Цікаво, що вже у 1940-1950-х роках у Вінниці існували підприємливі люди, які виготовляли власні солодощі.

«Звали їх Євгенія Кац і Мойсей Подгур. Це була невелика сім’я, яка продавала карамельних «півників» на паличці, пастилу та макові трикутники. Вони жили в підвалі будинку біля філармонії та виготовляли солодощі власноруч», — розповідає Крас.

Окремої уваги заслуговує єдиний у місті ювелірний магазин, який розташовувався на розі Соборної та Оводова.

«Уявіть собі, що у 1950-х тут можна було купити золоті прикраси, фарфор і навіть чоловічі масивні годинники. Проте купівельна спроможність вінничан була настільки низькою, що в магазині рідко бувало більше ніж два-три клієнти одночасно», — зазначає Крас.

Поруч із ювелірним магазином знаходився «Воєнторг» — єдине місце у Вінниці, де можна було купити якісний одяг, взуття та навіть знамениті латвійські радіоприймачі «ВЕФ» (Valsts Elektrotehnisk Fabrika), які ловили хвилі «Голосу Америки», «Вільної Європи», «BBC».

Як змінювалися гроші та зарплати вінничан

Окремою подією для міста стала грошова реформа 1947 року, коли всі старі гроші були анульовані, а купюри з військовою тематикою — знищені.

«Це була операція, проведена в повній секретності. Люди дізналися про реформу тільки вночі перед початком обміну. Всі, хто мав гроші не на ощадних книжках, втратили їх», — розповідає Крас.

За його словами, одночасно скасували карткову систему та знизили ціни на харчі. У кінці грудня 1947 року, при зарплатах більшості мешканців міста у 500-1000 рублів, кілограм хлібу коштував 3 рублі, гречки — 12 рублів, цукру — 15, вершкового масла — 64 рублі, судака — 12 рублів, кави — 75 рублів, літр молока — 3-4 рублі, десяток яєць — 12-16 рублів, пляшка пива «Жигулівське» — 7 рублів, горілки — 60 рублів.

Після наступної грошової реформи 1961 року офіційні ціни змінилися у 10 разів, а от на базарі продукти тільки дорожчали. Мінімальна зарплата на той час була 300-350 рублів.

«Бабусі на ринку просто не могли змусити себе продати пучок укропу за три копійки. Для них це були «мідяки», які не мали жодної цінності», — додає автор мемуарів.

Тож історія вінницького центру — це не лише зміна назв вулиць чи будівництво нових будівель. Це ще й традиції, побут, а також особливі місця, які знали всі вінничани. І хоча зараз центр міста виглядає зовсім інакше, історія «стометрівки», ювелірного магазину та перших солодощів залишається важливою частиною міського життя.

Читайте також:

Штраф 17 тисяч гривень від ТЦК: як це скасовують у вінницьких судах?

На одну квартиру у Вінниці — 16 потенційних покупців. Аналітика ринку нерухомості

Автобусом з Вінниці до Європи: куди доїхати та скільки коштує поїздка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.