«У швидкій сказали, що зараз не -25, але як його лишити на вулиці...» Чи допомогли діду на зупинці?

• Уявіть, що ви хороша людина і не можете пройти повз чужу біду.
• Куди звертатися? Хто лише декларує, а хто точно допоможе в цій ситуації?
• І дзвонити на 15-60, в поліцію чи у швидку — це не варіанти...

На лавці біля другої лікарні сидів дід. Це зупинка громадського транспорту, тож поруч сиділи, стояли, йшли повз люди.

Понеділок, вечір, здіймався вітер і все натякало про дощ. Тож на діда, може, хто і звертав увагу, але звернулась до нього лише Люба. Жінка гуляла з онуками, зупинилась запитати у незнайомця, чи все гаразд. Але одразу побачила що ні, не гаразд.

Бо незважаючи на чистий одяг, стрижку і доглянуту бороду, в діда були хворі поранені ноги та катетер з сечоприймачем. І це все, що було у нього. 

Чоловік назвався Миколою Мевхом, йому 70 років. Сказав, що його виписали з лікарні, хоча виписки при собі не мав. Сам він з Погребища, але ні там, ні тут у Вінниці в нього нікого немає. Не було в нього також телефону, документів, грошей. Люба купила чоловіку поїсти.

А що далі робити?

Жінка просто подумала, будь-хто може опинитися в подібній ситуації. І що ніхто нікому не допоможе? Хіба можна от так залишити людину просто неба?

Першим на думку прийшов номер відділу оперативного реагування «Цілодобова варта» 15-60.

Гучна назва, короткий номер і така сама відповідь: «Ми не знаємо що з цим робити, дзвоніть в швидку, в поліцію».

Вона подзвонила і туди і туди. Вони приїхали і поїхали. В поліції сказали: «Не наш клієнт». В швидкій відмовились займатись дідом.

На слова Люби: «Ви ж розумієте, що всім нам колись буде 70 років, його не можна залишати на вулиці, і людина явно потребує медичної допомоги», їй відповіли: «Ну то забирайте його до себе додому. І взагалі на дворі не мінус 25, нічого з ним не буде».

Тоді Люба зателефонувала журналісту. Сказала: «Добре, що номер зберегла». 

Куди йти людині, якій немає куди йти?

Сьома вечора. Кому телефонувати? Добре, що теж зберегла номер Євгена Козлова, з яким у 2023 робила матеріал про безхатченків і жебраків. Тоді він працював начальником відділу «Служба соціальної роботи в громаді» міського центру соціальних служб.

На дзвінок Євген відповів, повідомив, що в соцслужбі вже не працює, але алгоритм дій запропонував. І сказав перш за все дзвонити на 15-60 в «Цілодобову варту», там мають відреагувати, повідомити соцпрацівникам, ну а вони в свою чергу…

— Але такого може і не статися, — продовжив Євген Козлов. — Тож телефонуйте Юлі Дякун, вона допоможе.

І вона допомогла

Юля Дякун — волонтерка, засновниця і керівник кризового центру «Ми поруч» — попросила трошки часу на те, щоб знайти прихисток Миколі Мевху.

Це була вже восьма вечора. Люба віддала онуків дочці, а сама сиділа на зупинці другої лікарні, біля Миколи. На машині мав приїхати її син, щоб завезти діда за адресою, де вже чекали. За тією адресою, яку знайшла Юля Дякун.

Як згодом з’ясувалося, дідусь потрапив до лікарні місяць тому. Забрали його в реанімацію з переохолодженням, потім перевели в хірургічне відділення. Він зовсім не ходив. Дівчата в лікарні тягнули його, скільки могли. Поставили на ноги. А в цю п’ятницю виписали, і він собі пішов.

До речі, Люба забрала з лікарні виписку дідуся і передала її Юлі Дякун, яка зараз займається відновленням його документів.

Немає куди подітись людям в скруті

Повертаючись до матеріалу про жебраків і безхатченків. Тоді в соцслужбі анонсували: от-от буде відкриття притулку. Але, за словами Юлі Дякун, вона про те чує років зо три вже, та досі у Вінниці немає такого місця.

— Сьогодні, якщо людина опинилась в скруті, особливо літня людина, їй немає куди йти, — говорить волонтерка. — В мене є кризовий центр, але всіх ми не можемо прийняти. Особливо, якщо людина потребує медичної допомоги. От цей дідусь, якраз був з такої категорії — в нього сечовий катетер і відкриті рани на ногах.

До поліції в даному випадку ніяких претензій не висунеш, бо сидіти на вулиці — не є правопорушенням. І до лікарні претензій не має: там його не могли тримати вічно, це не притулок. У лікарні також немає функції контролювати, куди далі йде пацієнт, додому чи на вулицю.

— За великим рахунком, в момент потрапляння в лікарню людини без документів і без ознак того, що хтось до неї приходить, я як лікар звернулася б в соцслужбу про те, що коли я долікую людину, їй немає куди йти, — говорить Юля Дякун. — Тоді у соцпрацівників був би час на якісь дії. Але такий алгоритм ніде не прописаний, хоча він абсолютно логічний. Цей дідусь лікувався місяць, за цей час можна було щось зробити, але ж в соцслужбі про нього ні сном, ні духом.

Питання екстреного реагування



Такого поняття, як екстрене кризове реагування, в нас у місті не існує. Терміново влаштувати людину, в якої немає документів (і мова не лише про літню людину, про будь кого) — нікуди.

— Коли мова про домашнє насильство, в нас є кризові кімнати, є комунальний притулок, є наш притулок…, є варіанти, — говорить Юля Дякун. — А якщо це не домашнє насильство, а сидить людина на вулиці, то куди їй іти? Окреме питання: куди влаштувати чоловіків в будь-якій ситуації, тому що їх ніхто не бере. В нас є чоловік 71 рік, він не безпритульний, в нього є документи, пенсія і є син, який скоював домашнє насильство, то людина готова була під забором спати, аби тільки не вдома. От куди його влаштувати? Жоден притулок не хотів, бо він чоловік. Ну да, його привезли до нас, але скільки я можу ще взяти…

Р.S.: Дідуся прихистив приватний центр, бо більше просто нікуди було його забрати з зупинки. Перебування там коштує 10 тисяч гривень на місяць, але до цього центру є питання. Тому що умови там, кажуть, жахливі. Журналіст навідається в гості до Миколи Мевха і подивиться, як центр опікується людьми. І як надає соціальні послуги, тому що він є їх надавачем. Тож слідкуйте за нашим сайтом і чекайте продовження його матеріалу. 
 

Читайте також:

Вінниця будує десять потужних бомбосховищ. Чи будуть вони готові до нового навчального року?

Від фінансистів, інженерів та медиків до дизайнерів: п'ять історій молодих людей, які не бояться змін

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.