Комусь простіше торгувати тілом, комусь просити… Чому у жебрацтва жіноче обличчя

• Церква і вокзал — це топи міста, тут відчиняються двері до віри. В першому випадку — в бога, в другому — на краще життя.
• Напевне тому ці місця люблять люди, які віру втратили, і тепер просять подати її у перехожих.
• Церква і вокзал, також мають двері на узбіччя життя, хоча чути таке — пригнічує, а бачити — жахає, особливо коли в цього узбіччя жіноче обличчя.

Коли людина просить милостиню? Коли в неї щось зламалося? Стрижень, віра, доля… Чи втратила пружність межа, яка контурує і гордість, і гідність, і волає на приниження?

Адже не все втрачено, коли людина оббиває пороги соціальних служб і волонтерських організацій, прагнучи довести свої потреби. Не все втрачено, коли людина одягається виключно в секонді чи гуманітарці і харчується бозна чим. Але коли вона падає на коліна і починає просити гроші — наче привселюдно визнає свою поразку.

Так? Чи не так?

Я відводила сина до школи. Біля магазину, на картонці сиділа молода жінка, вагітна, поруч дитина десь чотирьох років, вони просили милостиню. Готівки не було, я нічого її не дала. В голові: добре, що сьогодні нехолодно, спокійний малюк… Що в неї трапилося? Через скільки їй народжувати? Охайні і чисті. Де її рідні?.. А фоново: навіщо я її побачила, тепер думати, соромитись, що в мене все відносно добре. Психолог пояснив, що ця фонова думка попсова — всі її думають. Але потім прийшла думка контруктивна — цій жінці можна допомогти.

Це було у вересні. Ту жінку я більше не бачила. Не бачили і численні знайомі, яких просила телефонувати, раптом застануть її там.

90% жінок, які потрапили на вулицю, мають дім, сім’ю…

Вінничанці Руслані Кравченко пощастило більше, така жінка прийшла просто до її порогу. Точніше до хати, де живе її старенький батько. Це було взимку, жінка була легко одягнена і просила не грошей, а трішки дров, щоб зігрітися. Батько Руслани запросив її до хати погрітись, Маша, так звати жінку, живе в цій хаті вже другий рік.

— Я приїхала до батька, бачу Машу, розпитую, що сталося, вона каже, що грілася тут неподалік в якійсь хаті, документів немає, куди йти — не знає, — розповідає Руслана, яка залишила жінку в себе і почала з’ясовувати, хто вона і чому опинилась тут. — Випитала, що колись та жила на Старому місті, по вул. Данила Нечая, тож поїхала шукати сусідів.

Сусіди Руслані розповіли, що дійсно така тут жила з мамою і двома братами. Мама померла, брати хату продали, а де поділася Маша, ніхто не знає. Щоб влаштувати людину в притулок чи лікарню, потрібні документи. Тому Руслана Кравченко вирішила ці документи Маші відновити і пересвідчитись, що Дантові кола ніщо проти системи.

— Я зверталась в міграційну службу, в поліцію, соцзахист — нічого, — розповідає Руслана. — Єдиний вихід: відновити документи через суд, але звернутись до суду має Маша, а в неї немає документів, або опікун, або вона дає мені довіреність, але в неї немає документів. А ще це може бути представник соціальної служби.

Прийшла Руслана в соцслужбу просити допомоги і у відповідь почула: «Ой, ви стільки зробили, ми стільки не зможемо, продовжуйте».

— Я кажу: «сама все напишу, складу позов, ви тільки подайте», та де там, — розповідає Руслана. — Але є в кожній структурі особлива людина, до неї мене і направили. Цією людиною виявився Євген Козлов, це людина магія, тому що не знаю як, але він зміг розговорити Машу.

Жінка розказала, хто вона, де жила, де працювала, потім почала згадувати, як водила дітей в садочок через якийсь міст.

— Євген Козлов, каже до неї: «Стоп, у вас є діти?», вона відповідає: «Так», — говорить Руслана. — І починає всіх поіменно перераховувати, з датою народження. З’ясувалося, що в неї було четверо дітей. Два сина живі, одна дочка померла при народженні, інша маленькою втопилася. Було два чоловіка, останній теж помер.

Доки Маша це все розповідала, Євген Козлов десь періодично бігав і щось шукав, потім приходить, показує копію паспорта і питає в жінки: «Це ваш син?».

— Так, це мій Діма, — відповідає Маша.

— Він в Вінниці живе, — каже Євген Козлов. — Є номер телефона, дзвонимо?

Але зателефонувала до нього Руслана, слухавку ніхто не взяв, згодом на вайбер прийшло повідомлення: «Ви хто, що хочете?».

— В мене ваша мама, — пишу відповідь.

— В мене 12 квадратних метрів житла, грошей немає, не турбуйте, — відповідає син.

— Я нічого в вас не прошу, хай ваша мама в мене живе, не треба мені ваших грошей, допоможіть документи відновити, для цього потрібно підтвердити особу, — кажу йому.

А потім цей Діма розповів невеселу історію його сім’ї. Як колись вони з мамою жили в квартирі на Космонавтів, батько помер, старший брат жив окремо зі своїм батьком, першим чоловіком Марії. Як до його мами звернулася по допомогу подружка, в тої син потрапив у біду і потрібні були гроші. Маша заклала квартиру і взяла кредит. Гроші ніхто не повернув, і вони опинилися на вулиці. 

Ніхто з родичів жінку з сином на поріг не пустив. Вони жили в під’їздах, під сходами, харчувалися сміттям. А потім Маша десь загубилася. Її психіка вже була не впорядку після смерті двох дітей і чоловіка, а втрата житла напевне стала крапкою. 

Син Діма, був підлітком, залишився сам, ночував у підвалі компьютерного клубу, потім там підробляв, працює він там і досі. Він вважається сиротою, прописаний в кімнаті на Немирівському шосе, там прописують всіх безпритульних. Це просто місце реєстрації, але без права проживання. Зараз там прописана і Маша. Тому що Руслані вдалось відновити її документи, хоча кудись відправляти цю жінку вона не стала, та так і живе в її батьківській хаті.

«Людина магія»

В Євгена Козлова, заступника директора-начальник відділу «Служба соціальної роботи в громаді» міського центру соціальних служб (це про нього розповідала Руслана Кравченко), телефон під час нашої розмови не замовкав. Основна причина дзвінків — він разом з однією громадською організацією працює над відкриттям у Вінниці шелтеру для людей, які з різних причин опинилися на вулиці. 

Вже є приміщення, там потрібно зробити ремонт, і ще купу всього. Але ідея класна — тому що туди зможе прийти кожен, і навіть без документів — поїсти, помитися, переночувати. Якщо потрібно, отримати медичну допомогу (там буде на постійній роботі медпрацівник) і допомогу з відновленням документів (для цього буде соцпрацівник). Крім того, якщо людина захоче (це можливо лише за її бажання), в центрі допоможуть повернутися з вулиці в соціум.

Щодо жінок, які опиняються на вулиці, основною причиною, на думку Євгена Козлова, є домашнє насилля. Але при центрах соціальних служб існують стаціонарні відділення — кризові кімнати. Якщо жінка не може поїхати в обласний притулок, який знаходиться не в місті, але її зараз і тут загрожує небезпека — приїздить спеціальна бригада і відвозить жінку в безпечне місце. Там підписуються документи про нерозголошення адреси, вимикається геолокация на телефоні, попереджають жінку про правила перебування, надається ключ, і вона може бути там 10 днів сама або з дитиною, і для цього її не обов’язково мати документи.

— Для таких жінок є притулки, один на область (два, якщо місто — мільйонник) і вони достатньо місткі, куди можна потрапити без документів і без довідки про здоров’я. Вже там на місці всі ці питання можна буде вирішувати, — говорить соцпрацівник. —

В поліції також є спеціальна бригада проти домашнього насилля, в народі її кличуть «Поліна». Працює у Вінниці з 2018 року.

Без документів нікуди

Є в нас також притулок для людей, які опинились в складних життєвих обставинах, але, на жаль, там певна процедура, яку регламентує департамент соцполітики: треба зібрати пакет документів. Круто, коли є посвідчення особи. Але, як розповідає соцпрацівник, бувають ситуації, коли фактично є людина, фактично є дитина, а документів взагалі ніяких. 

Правда, з дітьми проблем немає. Їх забирають з вулиці і прилаштовують в лікарню, потім притулок. А служба у справах дітей, вже згодом замовляє свідоцтво про народження. Якщо дитина не знає, як її звати, включається процес пошуку спочатку рідних/знайомих, а якщо дитина знає, як її звати, просто замовляється свідоцтво.

— Цей процес пошуку ім’я та прізвища дитини дуже «творчий», і єдиного алгоритму не має. Добре, що є алгоритм, як цю дитину з вулиці доставити одразу в якесь тепле місце, де її помиють, одягнуть, нагодують, напоять і спати покладуть, — розповідає Євген Козлов. — З дорослими людьми цей процес, на жаль, складніший. Коли в дорослої людини немає документів, її взагалі нікуди не можна прилаштувати. Якщо такій людині потрібна екстрена медична допомога, вона без документів може її отримати, але все інше — ні.

Кожного року +500

Через те, що останній раз населення України рахували в 2002 році, на всеукраїнську статистику по людям, які опинились на вулиці, розраховувати не варто. Не можливо також зорієнтуватися по кількості конкретних цільових груп. 

Хоча у Вінниці соцслужби ведуть власну статистику людей, що опинились в тяжких життєвих умовах. Вона ведеться про тих людей, яких знайшли на рейдах, тих, хто самостійно звертається по допомогу, або ж їх приводять небайдужі люди.

— І щороку цифра стала, десь +500 осіб в рік. Крім того, є так би мовити фан-клуб постійних клієнтів, які щороку звертаються в соцслужбу відновити документи, щоб отримувати допомогу, — розповідає Євген Козлов. — Якщо безпритульний черговий раз втратив документи, процес відновлення простий, тому що в базі є біометрика, і людина може прийти в будь-який паспортний стіл, сказати, що то є він чи вона, за її заявою відкривають обліковий запис, звіряють відповідність з фото, ми оплачуємо витрати, і людина отримує документ.

Насправді за відновлення документів має сплатити сама людина. Але мова про 400 грн, тож часом це покладається на кишеню соцпрацівника. Хоча інколи безхатченки підробляють, особливо, якщо людина більш менш себе доглядає, її можуть взяти на якусь підсобну роботу, і тоді вона сама оплачує відновлення документів.

— Ну і вони жебракують, і гроші в них є, але сказати стовідсотково, що в них будуть гроші в певний час на певну справу — не можна, — говорить пан Євген і додає, що серед безхатченків переважають чоловіки. Хоча біля церкви і на вокзалі жебракують переважно жінки.

У жебрацтва жіноче обличчя

За словами соцпрацівника, жебракувати до Вінниці жінки, як правило, приїздять з районів, є, звісно, невелика кількість місцевих.

— Можливо, це суб’єктивна статистика, але в 99 випадках цим жінкам є куди повернутись, тобто в них є житло, — говорить соцпрацівник. — Наприклад, у Вінницю з Калинівського району приїздила жебракувати жіночка років 40. В неї є будинок, є місце реєстрації, документи, але, як вона казала, здоров’я немає, щоб город обробляти, курей тримати. Простіше було приїхати в місто, посидіти кілька годин і отримати від добрих людей гроші.

В соцслужбі кажуть, що жінка, яка йде жебракувати від безвиході — не часте явище. Багато таких жінок мають квартири, родичів, але чомусь вони їдуть на залізничний вокзал. Там вони їдять (є громадські організації, в тому числі міськрада, які опікуються обідами безпритульних), жебракують, а потім наче з роботи повертаються додому. Якщо мова про звичайне жебракування, такі жінки легко йдуть на контакт, в деяких випадках, коли до них підходять працівники соцслужб, кажуть, яка їм потрібна допомога. Але, коли це кришований бізнес (такі випадки теж є), то вони дуже швидко збираються, йдуть і розмовляти не хочуть.

— До якої категорії тоді можна віднести вагітну жінку, яку я побачила біля магазину? — запитую в пана Євгена. — Хоча, можливо її просто хтось допоміг.

— Знаєте, в нас є одна вагітна, тільки ми бачимо, що вона жебракує, викликаємо поліцію, ведемо її в відділок, а вона там дістає подушку і все — народила, і так вже пару років. Інколи думаєш, це вже напевне в останній раз. Та через тиждень вона на тому ж місці і знову вагітна, — говорить Євген Козлов.

— І не боїться, що люди її пізнають? — запитую.

— Ні, тому що чим далі, тим важче її пізнати, бо вулиця, холод, спека, а ще на колінах стояти на тій картонці, і в 25 років — артрози, проблеми зі шкірою… Ми вже роки два з однією такою жінкою маємо справу, і вона заробляє немало. І дуже велика підозра, що вона не з мафією зв’язалась, а сама на себе працює, — говорить соцпрацівник.

— ФОП, — припущую я.

— Типу того, підприємець, — підтверджує пан Євгеній.

Для когось дно — буденність

Оксана Орищук, голова ГО «Центр громадського здоров’я Незалежність», більше двадцяти років працює в сфері профілактики. З людьми, які вживають ін’єкційні наркотики, з жінками, які пропонують сексуальні послуги за гроші, з безхатченками для раннього виявлення туберкульозу, з колишніми ув’язненими, з чоловіками, які мають секс чоловіками, з людьми на клієнтами замісної підтримувальної терапії.

За словами пані Оксани, жінки по-різному обирають собі модель життя і поведінки, коли опинилися в скрутних умовах. Кожна обирає для себе те, що для неї прийнято в плані заробляння грошей.

— Комусь простіше торгувати своїм тілом, комусь простіше просити на паперті у перехожих, — говорить Оксана Орищук. — Я раніше думала, що людина опиняється на вулиці через складні життєві обставини, немає житла, немає близьких, немає родини. Насправді у багатьох жінок і чоловіків, які зараз на вулиці, є родичі, діти, батьки, є житло. І є купа історій про те, як їх просто вигнали.

Напевне, не одразу потрапляє людина і на щаблину «жебрак». Щось пробує робити, але якщо немає документів, роботу отримати важко, всі процедури займають час та гроші. Спочатку людина потрапляє в коло, а потім починається процес адаптації.

Як це не страшно звучить, але людина може адаптуватися до будь-чого. І коли нам здається, що там дно, для тих, хто на дні — це звичайний спосіб життя, це буденність. І багато хто вже не хоче нічого змінювати. Вони живуть за принципом примітивного задоволення потреб «тут і зараз»: хочу їсти — треба добути їжу, хочу тепла — треба знайти, де зігрітися.

А коли людина просить милостиню, це найпростіший і найкоротший шлях отримання вигоди. Особливо, коли в тебе є маленька дитина або вагітність — на це перехожі дуже реагують, або якесь каліцтво — це дуже швидко, сильно і неприємно лоскоче людське сумління.

— Хоча, коли люди просять на лікування собі чи комусь, я вважаю, що більшість дійсно потребує допомоги і це крик, — говорить Оксана Орищук. — Тому що насправді людського горя дуже багато і багато тих, хто від нього ламається.

В профілактичних та реабілітаційних програмах лише 10% жінок

Чому людина опинилась на вулиці або чому людина почала приймати наркотики? Немає якогось загального алгоритму: я роблю те, те, те — і опиняюсь на вулиці.

Ні. На вулиці може опинитись будь-яка людина — незалежно від соціального статусу і статку.

— Ми звикли думати, що на вулицю потрапляють якісь маргіналізовані люди, але насправді прийти, наприклад, до вживання наркотиків може і благополучна людина, і чоловік, і жінка. Просто жінок не так видно, — говорить Оксана Орищук. — Вони в силу певного відношення до них, не так часто звертаються по допомогу. І мова не завжди про профілактичні чи реабілітаційні програми. Мова навіть про медичну допомогу, тому що осуд суспільства по відношенню до жінок особливо нещадний.

А жінки, навіть перебуваючи в системі, можуть відчувати сором, приниження. Уявіть на хвилинку: ви така жінка, приходите в лікарню, а вам там «йди звітси або приходь завтра», і так кілька раз, і все це зверхньо, з осудом, огидою. Вона раз прийде, другий, на третій — ні.

А наркотик, це дуже гарне знеболювальне. При чому знеболює воно,як тілесні хвороби, так і душевні. Тому така жінка краще знайде собі дозу, чим знову піде випробовувати долю та приниження від суспільства.

І таку реакцію дасть будь-яка людина, тобто не варто знецінювати працю медиків. На вулиці, в транспорті… — всі відсахнуться від жінки, яка виглядає неохайно, хворо.

Місце перепочинку

Тому у Вінниці незабаром відкриється шелтер для таких людей. Вони зможуть прийти — помитися, поїсти, поспати, підлікуватися…

— Центр ми відкриваємо, тому що стикнулися з проблемою, що людина, яка втратила документи (а люди, які потрапляють на вулицю, часто їх втрачають), не може отримати медичну допомогу, — розповідає Оксана. — В зв’язку з медичною реформою, в людини має як мінімум бути документ, який засвідчує особу. Силами громадських організацій, жінки і чоловіки, які опинились на вулиці, отримують можливість їсти, одягатись, лікуватись. А от ночувати їм ніде, тому і виникло питання про шелтер, де вони в холодну пору року зможуть знайти собі прихисток, дах над головою, постіль. Адже сьогодення ставить нам все нові і нові задачі, тому що людей яким немає куди податися, або не має документів збільшується з кожним днем. Це також стосується і переселенців.

Це теж свого роду робота

За словами психіатра Ольги Чайки, серед безхатченків десь четверта частина — це люди з важкими психічними патологіями. Якщо говорити про жінок, то в минулому в них був якийсь абьюз, їх або вигнали з роботи, або покинув чоловік, або сталася ще якась трагедія, і жінка згодом опинилась на вулиці. 

Враховуючи, що наша соцполітика не налаштована на те, щоб таких людей реабілітувати — їх дуже багато. Але не можна говорити про психічні розлади в людини, яка просить милостиню. Психічно хвора людина скоріше буде по смітниках ходити, шукати їжу. А такий складний ланцюг, щоб стати — зіграти роль — отримати гроші — купити їжу — це нереально.

— Є такий термін «вивчена безпорадність» — ось це про жінок, які просять милостиню. Вони вважають, що опинились в даній ситуації через певні обставини, — говорить психіатр. — Вони не розуміють, що можуть в принципі щось змінити. Але є швидкі і легкі гроші і постійно працює підкріплення — тобто яка б не була ситуація, така жінка гроші отримає.

Тому говорити про те, що жінка просить милостиню, тому що в неї проблеми з психікою, не можна. Хоча, як наслідок такого життя, психічні розлади в них можуть виникнути. 

— Варто розуміти, що серед таких жінок дуже багато тих, хто раніше вже мав в житті випробування, умовно кажучи, їм не звикати принижуватись, — говорить психіатр. — Але приниження, коли тебе б’ють, і приниження, коли ти просиш гроші, спектрально різні.

До речі, Ольга Чайка зробила цікаве порівняння жебраків з вуличними музикантами і живими скульптурами.

— Це теж саме, хоча ми собі якось пояснюємо те, що даємо їм гроші: «ну вони ж грають, співають, гарно стоять», тобто ми платимо типу за якусь роботу, а у жебраків роботи немає, ми платимо їм просто по факту існування, — говорить лікарка. — Хоча і там, і там спекуляція. Перша категорія спекулює на наших якихось духовних потребах. Друга — на нашій жалості, і до речі, це не аби яка акторська гра, а значить теж робота.

Ми живемо у вільній країні

Якщо ви не байдужа людина і проходячи повз церкву, вокзал, магазин бачите людину, жінку, яка просить милостиню, особливо жінку з дитиною — можна телефонувати на номер: 15-60.

Одразу створюється мобільна дисциплінарна команда (лікарі, служба захисту дітей, поліція, соцслужба) і виїздять на виклик.

Хоча… За словами адвоката Аліни Шеремет в Україні діє Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Цей закон дозволяє всім особам вільно пересуватися та обирати місце проживання на всій території країни. Навіть якщо це територія тротуару біля магазину, а місце проживання обмежене декількома сантиметрами картону кавового кольору.

Забороняється тільки поява в громадських місцях у п’яному вигляді, тому що це ображає людську гідність і громадську мораль, за що людину можуть притягнути до адміністративної відповідальності за статтею 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

— Стосовно жебракування, воно в цілому законодавством не заборонено, проте заборонено жебракувати з дітьми, за це передбачена кримінальна відповідальність, а також з тваринами, за це передбачена адміністративна відповідальність, — розповідає адвокат.

Стаття 150-1. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

За жебракування з тваринами, (ця діяльність прирівнюється до жорстокості до тварин) загрожує штраф від 3,4 тисячі до 5,1 тисячі гривень (з конфіскацією тварини, якщо перебування у власника становить небезпеку).

 

Читайте також:

«Врятувавши одне життя — ти рятуєш цілий світ». У Вінниці вчать надавати першу домедичну допомогу

Як допомогти країні на енергетичному фронті? Інфографіка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.