Жінки отримують безпеку і за два тижні починають «сипатись». Про роботу кризового центру Юлі Дякун

Жінки отримують безпеку і за два тижні починають «сипатись». Про роботу кризового центру Юлі Дякун
Волонтерка Юлія Дякун: «Я не пам’ятаю своє життя звичайної людини, без волонтерства»
  • Коли жінка потрапляє в скруту, в неї є кілька варіантів розвитку ситуації.
  • Повернутись назад і терпіти далі.
  • Тимчасово перепочити в якомусь притулку, повернутись назад і терпіти далі.
  • Або розвернути своє життя на 180 градусів і розпочати його начисто.
  • З цим планом можна звернутися до власниці кризового центру «Ми поруч».

— Ти там збираєшся щось відкривати. Вже? — зателефонували до Юлі Дякун з соціальної служби в двадцятих числах грудня 2020 року.

— Ще ні, — відповіла вона.

— Ну, не знаємо, жінка вже сидить на вокзалі, ми її заберемо, але ночувати їй ніде і вона вагітна, — сказали в слухавці.

— Добре, щось придумаю…

Так почалась робота кризового центру «Ми поруч», який волонтерка Юлія Дякун відкрила два роки тому.

Відео дня

Пів життя на інших

Юля Дякун почала займатися волонтерством 17 років тому. Коли їй було 23, вона побачила в газеті маленьку об’яву, що збирають допомогу онкохворій дитині з Житомира, почала допомагати, це тривало десь пів року. Та дитина, на жаль, померла.

— Подумала, у Вінниці напевне теж є таке відділення, — розповідає Юля Дякун. — Підійшла до головного лікаря, до завідувачки онковідділення, на мене дивились так, наче запитували: «Дитино, що ти тут забула?». А я сказала — хочу допомогти. Мені дали двох найважчих дітей, одну покинула мама, інша напів сирота. Так я пройшла бойове хрещення. Тоді були дуже важкі часи, потрібно було шукати і купувати все, починаючи від шприців з фізрозчином до хіміотерапії, підтримуючої терапії, шукати донорів.

Роботи було багато, і в такому темпі Юля працювала 14 років, згодом навіть купувала обладнання для лікарні, відправляла лікарів за кордон на стажування. Потім стався прикрий випадок, коли завідувача дитячої онкології Олександра Калінчука звинуватили у смерті дівчинки, проводилося розслідування, його зняли з посади. Про цей випадок багато писали.

— Але чомусь ніхто не написав про те, що розслідування довело, вини лікаря в тому немає, — розповідає Юлія. — Я його захищала, склала петицію, ми набрали півтори тисячі підписів на його підтримку, але це не принесло результатів і я пішла звідти.

Є ідея…

— Коли я пішла з дитячої онкології, напевне місяць нічого не робила, потім натрапила на анонімний пост у фейсбуці про те, що жінка і двоє дітей шукають притулку, через насильницькі дії чоловіка. А я свого часу допомагала «Дому мами», тож подумала, чому б не зробити такий центр для жінок, але зі своєю філософією, так, як це бачу я. В мене від задуму до реалізації проходить днів зо два, я зателефонувала сестрі, кажу: «Є ідея». Вона у відповідь: «Супер».

За кілька днів знайшли приміщення, почали робити ремонт, який мав закінчитися в січні 2021 року. Проте наприкінці грудня 2020 Юлі зателефонували з проханням знайти прихисток вагітній жінці. За кілька годин волонтерка знайшла кімнату в гуртожитку, забрала ту жінку туди, доки не закінчиться ремонт у центрі.

— А 30 грудня мені зателефонувала ще одна жінка з дитиною, вона переселенка, знімала в нашому місті квартиру, орендодавець почав проявляти певний інтерес і вона просто боялася повертатись на цю квартиру. Я сказала брати таксі і їхати до мене, — розповідає Юля. — Так на перше січня 2021 року в нашому центрі було вже дві родини, при тому, що центр ще не був відкритий. Потім ми зробили ремонт у тому приміщенні і переїхали туди вже з трьома родинами.

Але виявилось, що умови там не дуже, тож згодом знайшли будинок на Вінницьких Хуторах і за один день знову всі переїхали. А за два тижні центр, який розрахований на 10 родин, був повний.

Жінки до центру потрапляють трьома шляхами. Найбільший відсоток через самозвернення. Юля Дякун пише пости у фейсбуці і її за ключовими словами «кризовий центр» знаходять люди. Другий шлях — поліція. Центр дуже гарно співпрацює з «Поліною», так в народі називають сектор поліції проти домашнього насильства. Третій шлях — центр соціальних служб або служба у справах дітей.

Не так, як всюди

Філософія кризового центру Юлії Дякун відрізняється від інших самим підходом до вирішення проблеми жінок, які через ті чи інші життєві обставини опинились на вулиці.

— Я багато чого бачила і в моєму розумінні, якщо не вирішити проблему комплексно, то, на жаль, жінка повернеться в кризову ситуацію, — розповідає волонтерка. — Мало дати жінці притулок, дах над головою і захист. Потрібно працювати над проблемою, адже чомусь жінка дозволила себе бити, бити своїх дітей, дозволила створити для себе такі умови життя, що згодом вимушена тікати світ за очі.

Тому Юля Дякун склала алгоритм дій — у центрі жінка отримує допомогу, підтримуюче проживання (тобто дах, їжу, одяг, все, що потрібно для нормальної життєдіяльності безкоштовно). Далі з жінкою і дітьми обов’язково працює психолог. Також у центрі обов’язкова медична складова.

— Зазвичай ми спостерігаємо таку ситуацію — жінка потрапляє в центр, проходить два-три тижні і вона починає сипатись, в прямому сенсі цього слова, — розповідає Юлія Дякун. — Тобто перебуваючи в травмуючій ситуації, в постійному стресі всі сили жінки спрямовані на те, щоб вижити. Вона була зібрана, її нічого не боліло (окрім побоїв), нічого не турбувало (крім пошуку шляхів втечі). Раптом жінка потрапила у безпечне місце, тут тепло, тут затишно, тут певне підтримуюче середовище і вона розслабилась.

Перших два тижні, за словами Юлі Дякун, ці жінки ховаються по кімнатах, виходять тільки поїсти, а далі організм починає розслаблятись як на фізичному рівні — тіло перестає захищатися, так і на ментальному рівні — жінка перестає постійно очікувати знущання. І вона починає сипатися на всіх фронтах. Тому жінку в центрі обов’язково обстежує гінеколог, обов’язково вона здає базові аналізи і далі, коли в неї настає період «все сиплеться» — починається робота з вузькими проблемами.

— На жаль, ми вже тут бачили і передракові стани, і рак, і хірургічні втручання, і втрати зору, і багато чого. І сипляться всі без виключення, просто хтось менше, хтось більше, — розповідає Юлія. — От є жінка, яка каже: в мене все добре, а через два тижні спина болить, все болить, посипався хребет, почався гастрит, дала взнаки щитовидка або вибиті зуби. Або в жінки почались сильні головні болі, зробили МРТ, а там наслідки сімейного життя, у вигляді неодноразово битої голови.

Тобто можна дати жінкам притулок, але якщо вона хвора, в неї ніколи не буде ресурсу боротися. Коли в центрі бачать, що здоров’я підлатали, психолог допоміг, жінка прийшла до тями, відправила дітей у садочок чи школу, тоді починаються розмови про те — яким вона бачить своє подальше життя. На жаль, є багато жінок, які повертаються назад до чоловіків. Відсоток негативних кейсів кризового центру до війни складав 70.

Хоча в соціальній службі вважають що 30% успішних кейсів — коли жінка не повертається в травмуючу ситуацію, а починає жити своє нове життя — то успіх.

Тут жінки не витрачають свої гроші

— Для того, щоб почати нове життя — потрібні гроші, і великі, — говорить Юлія. — Жінки, які приходять у центр, не те що без грошей, в них нічого немає, от в чому були і в руках дитина. Їм доводиться починати все з нуля. Звісно, вони обживаються вже тут і одягом, і взуттям, і все, що ми їм даємо, вони потім із собою забирають. Але цим жінкам потрібні гроші, щоб винайняти житло. Тому що 90% жінок його не мають. Тому їм потрібно відкладати гроші, і коли будуть готові вийти з кризового центру, в них має бути капітал на оренду житла і на проживання.

Немає термінів

Ще одна відмінність кризового центру Юлії Дякун — тут немає фіксованого терміну перебування жінки. А це проблема всіх центрів.

— Мені вчора телефонувала жінка, вона з Донбасу, зараз проживає в Хмельницькій області. Через домашнє насильство вона і її троє дітей знаходяться в кризовому центрі. Але термін перебування там три місяці і вони вже спливли, — говорить Юлія Дякун. — І чим цей центр їй допоміг насправді, проблему вирішив? Просто три місяці в неї був дах над головою, але на мою думку, КПД такої допомоги стрімко наближається до нуля. Тому що така жінка потім повертається назад. Тому в мене в центрі ніяких термінів.

Найшвидше з центру «Ми поруч» жінка пішла за місяць, але в неї було не домашнє насильство, а складні життєві обставини. Їй допомогли знайти роботу і вона поїхала. Хоча забрали її з вулиці. Найдовше, майже два роки, в центрі перебуває жінка, яка прийшла сюди вагітна, тут народила, і не готова зараз виходити в життя.

Родом із дитинства

— Більше 90% жінок, які потерпають від домашнього насильства, бачили це в дитинстві, — розповідає Юля Дякун. — Для них це норма, вірніше було нормою, тому що якщо вони пішли, то зрозуміли, що норми там немає. На жаль, жінки досі не розуміють своїх прав, не розуміють, що якщо квартира куплена у шлюбі, то це квартира і чоловіка, і дружини, включаючи дітей, а не лише його.

А ще жінки наївні, або ж просто не хочуть нести відповідальність, або це про незрілість — «він сказав дай гроші, я дала, він купив хату, записав на себе, а зі мною не розписався, бо нащо ці умовності, потім розлюбив, вдарив, вигнав, все нажите спільне майно на ньому, а я на вулиці без нічого, лише по дитині в кожній руці, їду до кризового центру»…

— У нас мешкала жінка з дітьми, вона 10 років терпіла домашнє насильство, у фізичній формі і в різних інших формах, — розповідає Юлія Дякун. — Коли ця жінка приїхала в центр, каже — лише я потерпіла. А діти? Ні, дітей він не чіпав. До речі, сину там було 12 років, а дочці 6.

— Тобто ви вважаєте, що коли ваші діти бачили чи чули, як ваш чоловік вас бив, на них це не діяло? 

— Ні, — каже вона.

Але за кілька місяців її 12 річний син почав розмовляти з нею як батько. Абсолютно тими ж фразами і інтонацією, хіба що не бив. Але якби йому було років 17, міг би і підняти руку. Виникає питання, цей син, коли підросте, буде бити свою жінку? Буде!

— З цим хлопцем психолог провів величезну роботу, і з донькою, про яку мати казала, що та маленька, нічого не розуміє і все в неї добре, — розповідає Юлія. — А на ділі, дитина в 6 років настільки заїкалась, шо майже не говорила. Тобто жінці на пальцях доводилось пояснювати, що насправді відбувається.

Перші півроку було пекло

— Коли я відкривала центр, у мене була думка, що в порівнянні з дитячою онкологією, де суцільний стрес, бо помирають діти, бо ти купуєш дитячі труни, платтячка і квіти, і не дай Боже нікому таке знати і бачити — тут буде не так боляче, — розповідає Юлія Дякун. — Я вам скажу, що перші пів року, то було пекло. Історії, які були почуті, долі, які були побачені, емоції і почуття не справлялися. Тому тут варто було не перейматися, а з холодною головою робити справу — допомагати жінкам. Тому що твоє завдання не поплакати разом із жінкою, а вислухати і чітко відокремити, де тут емоція, а де тут факти. Але як би ти не намагався відокремити роботу і життя, ти людина і це на тебе впливає.

Онкологію можна вилікувати і жити в ремісії, хоча бувають рецидиви, смерті, але це менший відсоток набагато. І хвороба, це не вибір людини. А з цими жінками багато чого виправити вже не можливо. І часто це вибір людини, хоч часом і несвідомий. І осягнути цю думку, що вона сама це терпіла — важко. Я не звинувачую нікого, сама жила в аб’юзивному шлюбі, без фізичного насильства, там було інше, і я знаю, що піти для жінки дуже важко і це не рішення одного дня. Ніхто не йде від чоловіка, коли він перший раз обізвав жінку чи вдарив. Але…

Як не потрапити в кризовий центр

— Не терпіти. Мати власну професію, заробіток, гроші. Колись мені дуже розумна людина сказала, народжуй стільки дітей, або бери їх стільки, бо в мене прийомні діти, — скільки ти можеш прогодувати сама, — розповідає Юлія Дякун. — Чоловік може піти, його може машина збити, він може загинути на війні. Є безліч ситуацій, коли чоловік йде і жінка залишається сама. Буде люблячий чоловік, це гарний бонус, і це дуже добре. Але все своє життя і життя своїх дітей ти маєш розраховувати лише на себе. І тоді ти не станеш жертвою.

Не можу зупинитися

Юля Дякун за фахом банкір і майже 20 років пропрацювала в банку. Волонтерство було паралельно і кризовий центр вона відкрила, коли ще працювала банкіром. Вже потім звільнилася. 

— Моя подруга 24 лютого 2022 року написала пост у фейсбуці, що в нашій військовій частині потрібні добровольці, 25-го я вже була там, — розповідає Юля. — Розумієте, 2014–2015 роки, коли було АТО, я була волонтером у шпиталі. Сиділа біля хворих, доглядала їх, годувала, гуляла з ними, возила… З початку війни позвонила в шпиталь, запитала, чи потрібні волонтери, але там сказали ні. Коли побачила пост подруги, думала, ну яка там потрібна допомога, щось розкладати, розбирати, шукати допомогу. Прийшла — через 10 хвилин я вже сиділа в кабінеті оформлена, мене прийняли дорогою від входу до штабу. Там була цивільна посада, тому що в мене 5 дітей і чоловік служить.

Юлія Дякун спочатку забезпечувала медициною свій батальон, зараз їх напевне вже п’ять. Вона працює напряму з бойовими медиками. Окрім волонтерства на армію, кризового центру, Юля допомагає родинам, які постраждали від русні. А ще вона хоче щось виробляти, наприклад, почала шити ноші.

— Це був експеримент, тут виявилось стільки нюансів, я навіть не думала, що людина з двома освітами може почуватися такою дурепою, — сміється Юлія. — Але це цікаво, і я просто не можу зупинитися, мені потрібно постійно щось робити і я не пам’ятаю своє життя звичайної людини, без волонтерства.

Кризовий центр "Ми поруч" завжди потребує допомоги. 

5168755474088982

Дякун Юлія

 

 

Читайте також:

«Я була на самісінькому дні…» Які різні долі жінок, що живуть у кризовому центрі «Ми поруч»

Комусь простіше торгувати тілом, комусь просити… Чому у жебрацтва жіноче обличчя

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі

13:03 Вінниця планує закупити 20 вживаних тролейбусів з Польщі. Що це за машини? photo_camera 12:50 Як вибрати якісний наповнювач для котячого лотка (Новини компаній) 12:38 На варті з п'ятої ранку. Вінницю від снігу очищає спецтехніка та двірники 12:35 Як обрати кращі слоти FAVBET та почати вигравати (Новини компаній) Від читача 14:03 Актуально для жертв окупаційного режиму: як отримати правовий імунітет? 11:41 У садочку облаштували укриття, де зможуть сховатися понад 300 діток photo_camera 10:53 Як курсує транспорт, де немає світла та води у Вінниці 29 листопада 10:01 Джерело на Вишеньці, яке «віджали» у людей, просять повернути громаді. Петиція 09:07 Звільняючи Херсонщину загинув 54-річний військовий з Вінниччини photo_camera 08:01 Сьогодні вітаємо Матвія та Сергія. Історія, заборони та прикмети 29 листопада 20:53 Ідеальні стрічки для осіннього вечора. Добірка з п'яти фільмів play_circle_filled 19:44 До війни працював водієм трамвая. На фронті загинув військовий Віктор Ляшко з Вінниці photo_camera 19:11 Лобове зіткнення у Хмільницькому районі: машини перетворилися на металолом photo_camera 18:03 На Донеччині загинув військовий Олександр Звізда. Герою був 21 рік photo_camera 17:51 Надзвичайна ситуація у Ладижині: майже 18 тисяч жителів залишаються без тепла photo_camera 17:17 На Вінниччині значно зросла кількість використання генераторів. Як вберегтися від чадного газу? 17:06 До 2 грудня вінничани можуть безкоштовно здати аналіз на ВІЛ/СНІД 16:34 Юні «Вінницькі Вовки» в складі збірних України здобули кубки в Австрії 16:16 Голосування в «Народному бренді» добігає кінця. Розповідаємо про бізнес, що допомагає ЗСУ 16:01 На Київській Skoda збила 77-річну вінничанку. Потерпіла у лікарні photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up