«Сховали Петлюру за парканом…» Чим жила Вінниця, коли була столицею УНР

В армії Петлюри був єврейський полк, але про це воліють мовчати ті, хто звинувачує патріота України, керівника Директорії

Тричі Вінниця перебувала у статусі столиці УНР. Перший раз це сталося у грудні 1918 року, другий — у лютому-березні 1919-го, третій — у травні 1920-го. Мабуть, жодному іншому місту не випадала така нагода три рази приміряти до себе столичний статус. Це ще раз підтверджує той факт, наскільки складні часи переживала тоді молода Українська держава.

На превеликий жаль, українцям не вдалося тоді врятувати свою незалежність.

Проголосили незалежність УНР IV Універсалом (державно-правовим актом). Його прийняла Українська Центральна Рада  22 січня 1918 року.  

Про події тих часів, коли Вінниця була столицею УНР, а також про роль у становленні молодої держави керівника Директорії, Головного Отамана УНР Симона Петлюри йшлося сьогодні під час засідання «круглого столу» за участю вінницьких істориків-науковців, письменників, бібліотечних працівників.

Його проведення організували департамент інформаційної політики ОДА, обласна організації Національної спілки письменників разом з науковою бібліотекою імені Тімірязєва. Саме у залі бібліотеки відбувалася розмова.

Навіть у Москві озвалися

Ольга Каляструк, професор педагогічного університету імені Коцюбинського, говорила про необхідність переосмислювати історію. Для цього, за її словами, необхідно очищати нашу свідомість «від облудливої міфології, зрадництва, імперської колоніалістичності, що продовжує жити у нашій пам’яті».

Науковець згадала про пам’ятник Симону Петлюрі на вулиці Петлюри, 15. За її словами, відкриття пам’ятника стало здвигом у відчутті українськості. Памятник встановили 14 жовтня 2017-го. Однак не обійшлося без неоднозначного резонансу. Було багато болісних реакцій. І в нас, і за межами міста, навіть держави.

— Навіть ворог не змовчав, згадав тоді  про пам’ятник Петлюрі у Вінниці у своїй промові, — зазначила пані Ольга. — Знову почали роздмухувати відомий усім нам міф, аби загострити конфлікт між українцями і євреями. Власника будинку, в якому знаходилася резиденція Петлюри, на той час уже не було серед живих. Однак говорили, що будинок відібрали. Насправді за перебування у ньому сплачували кошти.

Звучали невдоволені закиди, що пам’ятник поставили на Єрусалимці. «Але ж це земля української держави, — говорить Ольга Каляструк. — Маємо перестати ділити нашу історію за етнічною приналежністю».

За словами співрозмовниці, наявність пам’ятника патріоту, відданому борцю за незалежність держави є надзвичайно важливим для нашого міста, де працював Український уряд у непростий для нього час. Нехай і недовго, але це залишиться в історії.

Неоднозначна постать

Історик Володимир Лазаренко з Вінницької академії неперервної освіти (ВАНО), наголосив на тому, що ми не вміємо відповідати на звинувачення навіть тоді, коли вони необґрунтовані, навіть тоді, коли маємо неспростовні факти.

— Чому не поширюється інформація про те, що у війську УНР були підрозділи, сформовані з вояків єврейської національності, — говорить Володимир Лазаренко. — У Петлюри був єврейський полк. Так само відомо про те, що окремі полковники теж були євреями. Це ж історичні факти, вони є в архівах. Про них не воліють згадувати ті, хто звинувачує Петлюру. Бо в них інша мета — загострювати конфлікт між українцями і євреями.

Інформацію доповнив керівник обласної письменницької організації Вадим Вітковський. За його словами, у Другому Зимовому поході серед військових були бійці єврейської національності. Вони становили 1,5 відсотка від загальної чисельності учасників походу.

Володимир Лазарренко зауважив, що мало розповідається про Петлюру, як про публіциста, письменника. Він найбільше цінував творчість Тараса Шевченка. Співрозмовник додав, що постать Петлюри була дуже неоднозначна. Він припускався помилок. Деякі з них завдавали шкоди молодій державі. І пр.о це також треба говорити відверто.

Пан Лазарекно висловив незадоволення тим, що пам’ятник Петлюрі, як він каже, заховали за ворітьми, які у більшості своїй зачинені. На його думку, фото, що слугувало скульпторам для відтворення постаті, вибрано невдале.

Нині, через сто років, знову наступаємо на ті само граблі. Українські патріоти сидять по тюрмах. А такі ненависники держави паплюжать нашу історію, через суди добиваються, аби переписати події, що відбувалися під час Революції Гідності.

— Не чути голосів істориків, які б засудили такі факти, таких ненависників всього українського, — наголосив Володимир Лазаренко.

Найбільше міністрів мали кабінети у готелі «Савой»

В архіві, в одній з газетних публікацій тих часів, зберігається повідомлення про те, де розмістилися міністерства, які прибули до Вінниці.

Найбільше міністрів мали свої робочі кабінети у готелі «Савой». Навіть коли самі міністерства знаходилися в іншій будівлі, їх очільники йли на роботу у згаданий готель.

Наприклад, Міністерство фінансів отримало у користування жіночу гімназію (нині школа №2), а його міністр мав кабінет у готельному №63.

Міністерство культів (саме така була назва) розташовувалося у римо-католицькому костелі, тим часом його очільник у №46.

Для працівників Міністерства народного господарства надали приміщення міської управи (нині тут Торгово-промислова палата). Міністр йшов на службу у №46 готелю «Савой». Там же були робочі місця Міністра військових справ, Народного здоров’я, Морських справ, Народної освіти, Внутрішніх справ, Пошти і телеграфу, Єврейських справ, і таке значиться міністерство.  

В тодішньому уряді були наші земляки вінничани. Серед них — Юхим Щириця, викладач Вчительського інституту, Дмитро Маркович, Петро Відибіда.

У Вінниці урядовці прийняли низку важливих документів, зокрема, оборонного характеру. Тут сформували нову Раду міністрів УНР, яку очолив Сергій Остапенко. У Вінниці залишив посаду перший керівник Директорії Володимир Винниченко, замість нього став Симон Петлюра.

Як писала одна з газет того часу, на вулицях міста зявилося значно більше людей. Особливо пожвавлення відчувалося у центральній частині міста. Чиновників егко було відрізнити від звичайних містян. А в готелі «Савой» вранці вхідні двері, здається, не зачинялися. Тільки тривога не полишала нікого — ні місцевих, ні приїжджих з Києва чиновників...

Місто переходило з рук в руки

Українська влада залишила Вінницю у березні того ж 1919 року. Місто покинули, бо до нього наближалися численні сили більшовицьких військ. Вони окупували Вінницю і залишалися в ній до початку серпня.

10 серпня їх вибили військові Дієвої Армії УНР разом Українською Галицькою Армією.

У грудні 1919 влада знову змінилася. На вулицях міста з’явилися більшовицькі війська.

У травні 1920 їх знову вибила армія УНР. Проте довго утримувати Вінницю не вдалося. Через місяць сюди повернулися солдати з червоними зірками на кашкетах. Як пишуть історики, таким чином на Поділлі, у 1920-му, остаточно закріпилася більшовицька влада. До 1991-го, відновлення нашої Незалежності, залишалося ще багато років.

Читайте також:

Ловися, рибко, велика і маленька... Хочете взяти в оренду ставок? Ми дізнались, як це зробити

«Інколи й сто кілометрів за день проїжджаю». Лікар зі Жмеринки не носить верхнього одягу

Середня зарплата не відображає реальну ситуацію. Як змінилася оплата праці вінничан за 20 років

Синій зошит смерті. Рафаловські зберегли прізвища 200 розстріляних євреїв

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.