«Щоб жили в комфорті». За гроші німців оновили гуртожиток, де мешкають переселенці

• У Вінниці вдалося відремонтувати 12 кімнат в одному з гуртожитків. Фінансування надала німецька організація GIZ. 
• Тепер в комфортних приміщеннях будуть жити переселенці, яких війна з росією змусила покинути рідні домівки.
• Якими є ці кімнати? Як вінничани підтримують вимушених переселенців? Та чи буде влада й надалі покращувати добробут для усіх мешканців гуртожитку?

У гуртожитку училища на Стрілецькій 19 вересня було велике відкриття. Тут завершили ремонт одного з поверхів.

— Я 45 років чекала на такий ремонт наших кімнат, і нарешті ми його отримали, — не приховуючи захоплення в голосі, каже завідувачка гуртожитку Валентина Крайняк.

На дев’ятому поверсі відремонтували всі 12 кімнат, обладнали новий санвузол з душовою, нову кухню. Вікна, двері — також нові. У кожній кімнаті будуть жити по одній окремій родині: для цього поставили ліжка, столи, за якими діти можуть робити уроки, провели до кожної кімнати Wi-Fi. 

На цей ремонт Вінницька міська рада отримала грант, від німецької організації GIZ. Меблі та постільні комплекти надав Фонд громади «Подільська громада».

Загалом тут тепер є 41 місце для проживання внутрішніх переселенців. Помітили, що самих переселенців в цих кімнатах немає.

— Людей поки не заселяли, ми ще не встигли підготувати всі кімнати. Поселення буде незабаром, — запевнила Валентина Крайняк.

Про умови в гуртожитку та історії переселенців

Переселенців тут загалом 120 людей. Вони живуть на інших поверхах будівлі. Ми поспілкувалися з двома жінками, які переїхали до Вінниці зі східних областей України.

Ірина з Авдіївки. Переїхала з родиною до нашого міста ще навесні. Попри те, що вона вже на пенсії, до початку повномасштабного вторгнення рф, продовжувала працювати на місцевому коксохім заводі.

— Я була машиністкою турбін, і за подібним профілем у Вінниці роботи немає. У Авдіївці зараз неможливо жити, ми там постійно були в підвалах, під обстрілами. Не хочу про це говорити й згадувати, — говорить жінка.

Ірина вдячна вінничанам за гостинність. У гуртожитку, за її словами, мешканцям дають посуд, постіль, засоби гігієни. Також турбуються і про комфорт — нещодавно привезли пічки для обігріву.

— Умовами я задоволена, та й оплати за проживання не вимагають, що беззаперечно є плюсом для нас. Звісно, хотіла б жити в кращих кімнатах, які зробили на верху. Але це для мене зависоко, важко підійматись, — зауважила Ірина.

Людмила з Харківської області. До того, як опинитись у Вінниці, вона ще чимало поїздила по своєму регіону, шукаючи прихистку від російської армії.

Повномасштабна війна застала її родину в Олексіївці. Через близькість села до окружної дороги Харкова, мешканці цієї громади одними з перших відчули, що таке прильоти російських ракет та артснарядів.

— Спочатку ми переїхали до самого Харкова, потім поїхали в бік Ізюма. Але всі дивилися новини, бачили, що росіяни наступають і на цей бік Харківщини, тож поїхали звідти, — говорить Ірина. — А до Вінниці приїхала, не втікаючи від війни. Я сюди приїхала за сином-військовим, якого поклали на лікування в одну з лікарень, після того, як він отримав поранення на передовій.

Син харків'янки отримав необхідну операцію. Частково пройшов реабілітацію, і знову повернувся до лав ЗСУ. Щодо умов в гуртожитку, то Ірина відповідає, що вони цілком її влаштовують.

— Керівництво йде на зустріч з будь-якого питання. Якщо у тебе чогось не вистачає — дадуть. А мені ця допомога була доречною, бо з Харківщини я приїхала до Вінниці без нічого, — продовжує жінка.

Оскільки у військовій частині наполягали, щоб син Ірини пройшов повне відновлення після поранення, то жінка знову вирушає за ним. На цей раз до Польщі, де він отримає необхідне лікування.

— Усе буде добре. Він у мене бойовий хлопець. Бо, як тільки закінчилася реабілітація, то він кожного дня був на службі. Завжди мені говорив, що «у нас і так людей мало, треба допомагати один одному, навіть, якщо я на лікарняному», — сказала харків'янка.

На зекономлені кошти поміняють вікна

Повертаємось назад на дев'ятий поверх, де відремонтовані кімнати. Там зустрічаємо підрядника робіт — директора товариства «Вінницябуд» Карло Гігінеішвілі.

— Ремонтували цей поверх ми два місяці. Повністю перероблювали все. Нові стяжки, тинькування, — каже Карло Гігінеішвілі. — Нам було виділено на ці роботи 2,9 мільйона гривень, з яких ми використали 2,5 мільйона. Залишок коштів, за погодженням із замовником робіт, витратимо на заміну вікон на восьмому поверсі. А також будемо переробляти вхідну групу. 

То як все ж будуть розселяти переселенців? Враховуючи, що на оновленому поверсі є місце під 41 людину, а переселенців у цьому гуртожитку живе втричі більше — 120.

— На думку міської влади, найкомфортніші умови потрібно надати родинам з дітьми. У цьому гуртожитку проживають 15 сімей з дітьми. Кімнат — 12. І щоб був справедливий розподіл цих оновлених приміщень, завтра відбудеться жеребкування. І ті 12 сімей з 15, які пройдуть по жеребкуванню, зможуть вже завтра заселитись в нові кімнати, — зауважила керівниця департаменту освіти Оксана Яценко.

Міський голова Вінниці Сергій Моргунов сказав, що над ремонтом цього гуртожитку працюватимуть і надалі. Зокрема, й для того, щоб обладнати тут ліфт.

— Ми й надалі будемо шукати додаткові ресурси для продовження ремонту у гуртожитку училища. Так зможемо покращити умови для більшої кількості родин переселенців. Потім в оновлених кімнатах житимуть студенти, які навчатимуться у закладі, — сказав під час огляду приміщень Сергій Моргунов.

Раніше, нагадаємо, ми розповідали про те, як харківська компанія перевезла сотню сімей до Вінниці й перезапустила тут своє підприємство.

 

Читайте також:

Допомога вінничанам. Як оформити, що пропонують і кому надають підтримку

Обікрали переселенку, яка жила у Вінниці на залізничному вокзалі. Де ця жінка тепер?

Не відкладати життя на потім: історія переселенки, яка відкрила кав'ярню під час війни

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google