Обікрали переселенку, яка жила у Вінниці на залізничному вокзалі. Де ця жінка тепер?

Чому переселенка каже тепер, що не була на вокзалі і що ніхто їй не приносив їсти?

• Чому 72-річна переселенка з Донеччини опинилася на вокзалі?
• Завдяки небайдужості двох вінничанок донеччанка має тепер прихисток.
• За час перебування на вокзалі її пограбували — вкрали не тільки гроші, а й речі.
• Де жінка тепер і що вона розповіла журналісту «20 хвилин»?

Завдяки небайдужості і наполегливості двох вінничанок літня жінка з Донеччини, яка жила на залізничному вокзалі у Вінниці, має тепер прихисток.

У суботу вранці одна з пасажирок, яка вийшла з поїзда у Вінниці, звернула увагу на жінку з трьома сумками у руках. Було видно, що вона не місцева. Не орієнтувалася на території вокзалу. Вінничанка запитала, хто вона, звідки, чи потрібна допомога?

500-гривневі купюри розклала на лавці

Жінка назвала себе. На підтвердження показала паспорт. Звати її Людмила, 6 червня виповнилося 72 роки. Сказала, що вона переселенка з Донеччини. Донедавна перебувала у Кропивницькому. Там не все подобалося, тому  переїхала до Вінниці. Тут нікого не знає. Тому поки що зупинилася на вокзалі. На цьому попрощалися.

Ранкове знайомство не давало спокою вінничанці. Щоб не робила протягом дня, в думках згадувала переселенку з вокзалу. Зателефонувала своїй подрузі  на ім’я Ольга. Розповіла їй про ранкову зустріч з переселенкою. Вирішили поїхати до неї привезти їсти. Заодне ще раз поспілкуватися, щоб зрозуміти, чому жінка живе на вокзалі.

Їй запропонували поїсти і вона не відмовилася.

— Насторожувало те, що навколо весь час крутилися безхатьки, — розповіла 20minut.ua пані Ольга. — Я попросила працівників вокзалу, щоб дозволили переселенці перебувати у платному залі очікування. Пояснила ситуацію. Мені відповіли, що ця жінка уже не перший день тут. Мовляв, зал для тих, у кого є квиток на потяг. Словом, не переконала співрозмовників.

Пані Ольга каже, що запитала у Людмили, чи є в неї можливість поселитися у кімнаті для приїжджих.

У відповідь переселенка дістала конверт, набитий 500-гривневими купюрами. Після цього діставала гроші і розкладати на лавці. Її попросили не робити цього, адже навколо багато чужих людей.

— Мені здалося, що жінка потребує, щоб її оглянули лікарі, — продовжує розповідь пані Ольга. — Насторожило не тільки те, що вона робила з грішми. Здивування викликали деякі інші деталі. Наприклад, взуття вона залишила в іншому кінці залу. На підвіконні лежали недоїдені булочки. Вона сказала, що це їй люди принесли, а вона їм заплатила. Маючи стільки грошей, чому не поселитися в готель, чи хоча б у кімнату відпочинку, а ночувати на лавці в залі очікування?

Вінничанки викликали швидку допомогу. Молоді лікарі і медсестра порозмовляли з переселенкою і сказали, що вона не їх пацієнт.

— Бачили б ви, як я переконувала їх забрати жінку на обстеження, — каже Ольга. — Під час спілкування вона раптом починала говорити не про те, про що її запитували. Звертали увагу деякі інші прояви неадекватної поведінки. Але переконати  медиків не вдалося.

Бригада швидкої поїхала.

Ольга з подругою зателефонували у поліцію. Поліцейські перевірили документи переселенки. Сказали, що у них нема підстав проводити які-небудь дії з цією жінкою.

Спершу нехай пройде медичний огляд

— Не могли ми залишити без нагляду пані Людмилу, хоча вона і чужа для нас, але ж у такому віці ночувати на вокзалі з трьома великими сумками речей, документами, конвертом з грішми, які перед цим виставила напоказ, — говорить пані Ольга. — Тим більше, що безхатьки один за одним періодично проходили поруч. Складалося враження, що вони тільки й чекають, коли ми залишимо жінку наодинці.

У Цілодобовій варті вінничанкам надали декілька номерів телефонів волонтерів.

Після дзвінка на один з номерів Ольга зрозуміла, що волонтери теж бувають різні.

— Спершу проведіть її на медичний огляд, а тоді з довідкою від лікарів приїжджайте до нас, будемо щось вирішувати, почула у слухавці чоловічий голос волонтера. Каже, я пояснила, що переселенці потрібен нічліг, а мені…

За іншим номером телефону жінку готові були прийняти на ніч. Щоправда, спати довелося б не на ліжку, а на підлозі на матраці.

— Мене такі умови не влаштовують, нікуди я не поїду, — категорично заперечила переселенка.

Після цього з нею попрощалися, пообіцяли наступного дня знову принести поїсти. Перед тим, як піти, попросили назвати номер телефону.

— Телефон спьорлі, — відповіла переселенка. Весь час розмовляла російською.

На клаптику паперу написано слово «сусіди»

У неділю бабусю Людмилу вінничанки знову застали на вокзалі. Стомлену на вигляд, з очима, червоними від безсоння.

Вона подякувала за картоплю з м’ясом. Те, що не доїла, поклала в сумку, сказала, що залховає на потім.

Коли вона клала судок з харчами в сумку, дістала звідти файл з документами.

Ольга звернула увагу, що саме з цього файлу вона брала паспорт, коли напередодні приїжджала поліція. Тепер паспорта не було. Замість нього лежала копія. Видно було також купюри різного номіналу. Схоже, п’ятисотенну жінка уже розміняла.

Вінничанки звернули увагу на клаптик паперу з номером телефону, поруч з яким було написано слово «сусіди».

Запитали, чи можна зателефонувати по цьому номеру. Жінка не заперечувала.

Дочка у Москві, син у Львові

У відповідь на телефонний дзвінок вінничанок сусіди говорили, що добре знають пані Людмилу. Щоправда, дивувалися, чому вона у Вінниці. Адже евакуювали її у Кропивницький. Сказали, що повідомили дочку про те, що мама знаходиться на вокзалі. Дочка проживає у Москві.

За словами сусідів, дочка, нібито  когось просила забрати її до себе, але ті, чомусь, не зробили цього.

— Ви відправте її до Львова, посадіть на поїзд, там у неї молодший син, його туди евакуювали, — радили вінничанкам сусіди Людмили.

Вони ж сказали,  що у сина група інвалідності.

— У понеділок вранці перед роботою я знову приїхала на вокзал з харчами для пані Людмили, — каже Ольга. — У залі її не побачила. Обійшла вокзал. Вийшла на перон. Чекала то в одному місці, то в іншому. Її ніде не було.

Протягом дня не раз думала, де могла подітися жінка?

Після закінчення роботи знову подалася на вокзал. На жаль, і цього разу пані Людмили не зустріла.

Гроші й сумку вкрали, а телефон знайшовся

Ольга подзвонила ще раз сусідам переселенки, з якими уже спілкувалася раніше. Запитала, чи нема у них інформації про землячку.

— Вона у Вінниці, її  завезли у будинок-інтернат, — пояснили їй і додали, що вона уже телефонувала їм.

— Але ж у неї нема телефону? — сказала вінничанка.

— Знайшовся, — сказали сусіди. — Кудись запхала у свої речі. Коли почала їх перебирати, побачила, одразу нам подзвонила. А ось одну сумку з речами вкрали, і грошей нема, нічого не залишили, все вкрали.

Після розмови з сусідами Ольга телефонувала пані Людмилі.

Жінка одразу поцікавилася, хто телефонує. Ольга сказала, що це та вінничанка, яка приносила їй харчі на вокзал.

— На який вокзал? — перепитала переселенка. — Не була я ні на якому вокзалі і ніхто мені їсти туди не приносив.

Журналіст 20minut.ua теж телефонував переселенці Людмилі. Вона відповіла, що її привезли в будинок-інтернат. Хто привіз? Каже, швидка допомога.

Жінка підтвердила, що сумку і гроші у неї вкради. Заснула вночі, а коли проснулася, то побачила, що сумки нема, а потім почала шукати гроші, їх теж не знайшла.

На запитання, звідки у неї гроші, каже, що люди дали. Паспорт залишився при ній.

Умовами в інтернаті задоволена і харчі смачні. Сказала, що її невдовзі забере дочка. Пообіцяла це під час розмови по телефону.

Читайте також:

«Він гарно грав на валторні». Мати і дружина полеглого музиканта передали його інструмент оркестру

Десяток рятувальників приборкували пожежу на Синьоводського

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.