Не відкладати життя на потім. Історія переселенки, яка відкрила кав'ярню під час війни

• Діана Максименко двічі за своє життя втікала від війни. Спершу у 2014 з Авдіївки, а після 24 лютого з Києва. Зараз дівчина проживає у Теплику. 
• Саме на Вінниччині вона наважилася здійснити свою давню мрію — відкрити кав'ярню.

«Хотіла б повернутися додому, але наразі не хочу стояти на місці. Хочу розвивати містечка та села нашої країни», — говорить засновниця кав'ярні Milk&Honey у Теплику. 

Кав'ярня переселенки Діани знаходиться у центрі цього селища міського типу на Вінниччині. Це перший такий сучасний заклад у Теплику. Тут можна випити кави з тістечками, попрацювати з ноутбуком, пограти в настільні ігри та навіть придбати картини місцевої художниці. 

— Коли ми переїхали з сім'єю сюди, то з часом я зрозуміла, що тут не вистачає місця, де можна провести час з рідними, друзями. Тоді я і загорілася ідеєю відкрити тут кав'ярню, — розповідає Діана Максименко. — Насправді про власну кав'ярню-кондитерську я мрію вже давно. Після 24 лютого, коли мені вдруге довелося втікати від війни, я усвідомила, що війна забрала в мене велику частину життя. Тому я прийняла рішення не стояти на одному місці в очікуванні завершення війни. Треба жити сьогоднішнім днем. 

Фасад закладу Діани розмальований у патріотичному стилі. На одній зі стін великий надпис: «Я пишаюся тим, що Made in Ukraine». Дівчина каже, що довго обирала, як саме оформити кафе, однак точно знала, що хоче щось патріотичне. 

— Я люблю свою країну, тому вирішила так прикрасити заклад. Розмальовувала фасад місцева жителька, — розповідає Діана. — Ми продовжили з нею співпрацю, її картини можна придбати у нашій кав’ярні. Вони теж патріотичні, і частину коштів від продажу віддаємо на ЗСУ. 

Антикафе працює вже понад місяць, за цей час воно вже стало улюбленим місцем для багатьох місцевих.

— Відкрила заклад я разом зі своїм хлопцем за заощадження, ще трішки довелося позичити грошей, — говорить переселенка. — Ми постійно розвиваємося, наприклад, нещодавно почали співпрацювати з хлібзаводом. Я дала їм власний рецепт крему для трубочок, і тепер продаємо їх у кав'ярні. На осінь плануємо додати в меню солені круасани. Стараємося залучати якомога більше людей, тим самим даємо можливість заробити іншим.

За словами Діани, відкривати бізнес під час війни не складно, варто лише наважитися. 

— Зараз у нас працює двоє місцевих жителів, — каже дівчина. — Ніхто не знає, що на нас чекає завтра. Потрібно розвивати маленькі містечка, селища України. Ми хочемо розвивати Вінницьку область. Показувати людям повсюди хороший сервіс, він має бути не тільки у великих містах. 

Дівчина говорить, що вони не користувалися жодною фінансовою підтримкою від місцевої адміністрації. Однак, каже, що їм швидко та без проблем дали дозвіл на облаштування літнього майданчика. 

Діана не вперше втікає від війни. Вона мріє, щоб кожен українець повернувся у свою домівку. 

— Я дуже сумую за домом. Ми втекли від війни з Авдіївки, коли мені було 12 років. Потім кілька років жили у Щурово, що в Донецькій області, і кілька днів тому мені подзвонили тамтешні сусіди, що від нашого будинку залишилася одна стіна, — розповідає дівчина. — Це важко морально, там залишилася моя душа, але не можна опускати рук. 

Останні роки Діана проживала в Києві, але й звідти 24 лютого їм довелося переїжджати. 

— Ми з моїм хлопцем мали 24 лютого їхати в Краматорськ, але о 06.00 із жахом прокинулися від дзвінка моєї мами, — каже Діана. — Зараз ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. Ніхто не знає, що буде завтра. 

Читайте також:

Почали все з нуля. Історія «солодкого» бізнесу, що переїхав з окупації у Вінницю

«Підтримуємо один одного». Понад 200 переселенців безплатно відвідали сухий басейн у Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.