Повістку в царську армію дістали зі старого вулика. Документу майже 150 років

Сергій Шибінський розповідає, що царську повістку знайшов у селі Бернашівка на горищі найстарішої хати, в якій давно ніхто не живе

Сергій Шибінський, історик за фахом, вражений, по-перше, несподіваною знахідкою; по-друге, тим, що папір, якому майже 150 років, не розсипався в нього у руках, як це буває з деякими старими аркушами.

— Другий листок має назву «Ізвлеченіеіз устава о воинской повинности», — розповів журналісту 20minut.ua пан Сергій. — На ньому читаються майже всі слова. На відміну від першого, той аркуш подірявлений. Воно й не дивно, 146 років минуло. Але відбиток печатки чіткий.

Де він натрапив на такий документ? Кому передав на зберігання?

Музей на березі Дністра

Крім історії, у Шибінського є ще одне захоплення, — парапланеризм. Багато років очолює обласну організацію цього виду спорту. До речі, 20 серпня, він проводить чергові змагання — «Кубок Дністра-2020». Вони триватимуть протягом тижня у селі Нагоряни Могилів-Подільського району. Стартуватимуть спортсмени з Дністровських круч.

У цьому селі змагання повітроплавців відбуваються ще з середини 90-х років. Тут Шибінський створив музей. У ньому відобразив історію парапланеризму у нашій області. Доповнив експонатами старовини. Назвали музей «Етноісторичний флай-парк «Нагоряни»». Саме тут тепер зберігається документ, про який йде мова, — повістка на службу в царську армію.

— Знайшов ці аркуші царського паперу у сусідньому селі Бернашівка, — розповідає Сергій. — Їздив туди по роботі. Під час розмови з сільською головою Валентиною Пипик запитав, чи немає у них якихось старовинних речей, які б поповнили експонати нашого музею. Вона запропонувала заглянути до однієї з найстаріших сільських хат.

За словами співрозмовника, хата справді виявилася дуже стара. До того ж, у ній ніхто не проживає уже майже 30 років. Все закидане. Чоловік піднявся на горище. Там побачив вулик-борть. Каже, колись такі видовбували у стовбурі дерева. Називали борть. Звідси й назва «бортництво».

Привіз такий вулику музей в Нагоряни. Його висота приблизно метр. В діаметрі має десь сорок сантиметрів. Зверху відсутня кришка, ніжки теж не збереглися. Залишив у музеї і поїхав додому, чоловік проживає у Могилеві-Подільському.

Після одного з приїздів у Нагоряни нарешті дійшли руки до того, щоб відчистити від пилу новий експонат. Сергій каже, отвір для бджіл був затулений зіжмаканими аркушами паперу. Машинально дістав їх і викинув у корзину для сміття в кутку кімнати. Коли після завершення роботи виходив з будинку, зупинився біля корзини. Ніби щось стримувало його. Побачив на краю паперу друковані старослов’янські літери. Особливо добре виднівся твердий знак. Чоловік дістав аркуші і зрозумів, який документ міг спалити.

Документ про службу 

«Свидетельство о явке к исполнению воинской повинности» виписано на ім’я Миколи Рудя. Видане Могилівським повітовим з військової повинності.

Більше інформації можна почерпнути з іншого документа — «Ізвлеченіе із устава о воинской повинности». Тут текст зберігся краще. Зі змісту стає зрозуміло, що мова йде про виклик на службу в ополчення. Цікаво, що зараховували шляхом… жеребкування.

Ось виклад змісту у перекладі на українську мову.

«Щорічно, після закінчення прийому людей на службу у постійні війська, Повітова, Окружна чи Міська присутність, зараховує в ополчення за жеребкуванням осіб до виконання військової повинності. За винятком тих, хто не здатен тримати зброю (ст.151).

Зараховані в ополчення особи перебувають в ньому до 40-річного віку (ст.36).

Державне ополчення скликається тільки за надзвичайних обставин військового  часу (ст.5). Розпускається після закінчення війни або раніше за його непотрібністю.

Зарахованому в ратники видається безстрокове посвідчення із зазначенням номера жеребкування ,що служить документом про виконання військового обов’язку (ст.160)

Посвідчення про військову повинність пред’являється при одруженні і при вступі на державну службу (ст.100,163)».

Під цим документом є слова, написані від руки чорнилом. Текст не вдається прочитати. Крім слова — Рудь. Схоже, чоловік написав, що з вимогами документа ознайомлений.

Ще одне: текст виконано друкарським способом. Не можна не звернути увагу на грамотне дотримання розділових знаків.

Інші хати розвалилися, а ця стоїть

Голова Бернашівки Валентина Пипик каже, що прізвище Рудь дотепер збереглося в селі. Вона особисто знайома з людьми, які раніше проживали в будинку, де знайшли царську повістку до війська. Від старих людей чула, що землю для будівництва хати тримав чоловік на ім’я Марко. Він служив у попа. Мав четверо дітей. Син Микола служив у війську. У нього теж був син з таким само ім’ям. І теж служив. Додому повернувся після жовтневого перевороту у Петербурзі, тобто десь після 1917 року.

Разом з дружиною Оксаною виховували двох доньок Євдокію і Ганну. У Євдокії з сім’єю не склалося, прожила життя одна, виїхала у Херсон. Ганна народилася у 1932. Мала дочку Ольгу. З нею виїхала на Північ Росії. Приїжджала на літо до мами. Продовжувала це робити й тоді, коли мами не стало.

Останній раз Ганна з дочкою Олею були в селі у 1992 році. 

Сільська голова каже, що після того вони листувалися. Листи писали так: збиралися сусіди, кожен просив щось передати своє, а пані Валентина записувала  про  це на папері. Коли отримували відповідь, так само колективно слухали, що в ній написано.

Знає, що Ганна померла. Яка подальша доля її дочки, тепер не знає. Дівчина мала інвалідність, користувалася візком. Одній їй добиратися до села було непросто.

— Будинок був багатий, як на ті давні часи, — каже сільська голова. — Покрівля жерстяна  збереглася дотепер. Вся почорніла, але ціла, не протікає.  Дубові стовпи по кутках тримають будинок. Завдяки цьому хата дотепер стоїть. Інші будиночки того періоду вже розвалилися, а ця стоїть. У ній стеля незвична: посередині вища, а по краях нижча, так якось спорудили. Не знаю, чим це пояснити.

Вояків ополчення називали ратниками

Знахідку прокоментував, на прохання відомий вінницький історик Максим Царенко:

— Інститут державного ополчення було створено в 1874 р. згідно Статуту про військову повинність (Військова реформа Олександра II).

За статтею п'ятою статуту, збройні сили держави складалися з регулярних військ і ополчення, що скликалося лише в надзвичайних обставинах військового часу.

Ополчення складалося з усього чоловічого населення, здатного носити зброю і, водночас, такого, що не значиться в постійних військах, від призовного віку до 40-45 річного (цей критерій змінювався) включно.

В ополчення зараховувалися: всі фізично здорові молоді люди, які при призові не потрапили в постійні війська (таких молодих людей було щороку близько 200 тис. по всій Російській Імперії);  всі, хто відслужили в постійних військах дійсну службу до закінчення загального терміну дійсної і запасної служби.

З огляду на те, що призовників у тодішній Росії було більш, аніж потребувало військо, встановлювалася процедура офіційного жеребкування. Ті, кому випав жереб,  йшли служити дійсну строкову службу (3-5 років — залежно від роду військ), потім перебували певний час у резерві, потім — в ополченні, яке призивалося на дійсну військову службу лише в масштабних війнах — на кшталт російсько-японської чи Першої Світової. Інші Решта — зараховувалися до ополчення, де перебували до досягнення 40-річного віку. Вояки ополчення йменувалися «ратниками» та мали відмітний знак — хрест на дашку кашкета над кокардою.

Читайте також:

Фермер з Вінниччини продаватиме ягоди європейцям. Вони припали до смаку консулу з Бельгії

Вінничани підтримали білорусів і отримали повідомлення з Мінська: «Дякуємо, Вінниця!» 

Крутить педалі до Говерли. Вінничанин планував побувати у Скандинавії, а поїхав у Карпати

Фанати трамваїв: швейцарець у Вінниці орендував вагон і годину їздив по місту 
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.