Ні дня без добра: що хорошого цьогоріч сталося у Вінницькому притулку для тварин

Дарина ДІДИК

У притулку відкрили центр адопції, аби люди могли познайомитися із тваринами до того, як забрати їх до себе.
Понад 70 собак отримали новий дім у 2020 році.
Директор закладу розповів цьогорічні історії зі щасливим фіналом, які найбільше запам’ятались.

Рік, що минає, виявився складним і насиченим на негативні події. Труднощі, здається, торкнулись геть усіх, і ще вразливішими стали ті, хто не може сам про себе подбати. Чимало тварин опинилися на дворі, коли господарі через проблеми зі здоров’ям або фінансами більше не змогли за ними доглядати. Проте із 2020 роком ще не все втрачено.

Журналістка «20 хвилин» поспілкувалася із директором Вінницького муніципального притулку для тварин і дізналась хороші новини, які доводять, що навіть у найскладніші часи місце для добра залишається.

Від початку року понад 70 собак з притулку, що на Гонти 26 Е, знайшли новий дім і люблячу сім’ю, дехто з чотирилапих повернувся до господарів після тривалої розлуки, а когось вдалось врятувати від неминучої смерті.

Відео дня

Загублена з Фастова

Директор муніципального притулку для тварин Микола Похолюк розповів, що за цей рік вони знайшли багато породистих собак, німецьких і кавказьких вівчарок, лабрадорів та йоркширських тер’єрів, але найбільше йому запам’яталась історія алабая Басі.

— Ми не лише шукаємо нових господарів для тварин, але й повертаємо додому, коли вони губляться, — зазначає Микола Похолюк. — Влітку до нас потрапила дівчинка-алабай. Як виявилось, вона жила з господарями у Фастові Київської області, але якимось дивним чином опинилась на території Вінницької області. Ми досі не знаємо, як так сталось, можливо, собака заблукала, можливо, її викрали.

Алабая помітили на Хмельницькій трасі й передали до притулку.

— Нам її привіз небайдужий водій, він побачив її на трасі зовсім одну. Сам чоловік не місцевий, просто проїжджав там, але зупинився, забрав собаку й віддав нам, — пригадує директор притулку. — Тварина була у незадовільному, стресовому стані, дуже виснажена, худа, необроблена від паразитів. Поки вона була у нас, а це близько півтора місяця, ми її покупали, відгодували й полікували. З часом вона стала більше довіряти людям, йшла швидше на контакт із працівниками притулку та лікарями, які її доглядали.

Господарі, виявляється, весь цей час шукали свого друга, приєднались тоді до пошуків і різні ЗМІ.

— Ця історія завершилась «хепіендом», коли власники дізнались, що алабай у нас, одразу ж приїхали. Пам’ятаю, вони були дуже щасливі, що тварина знайшлась і назад у Фастів вони поїдуть разом, — каже Микола Похолюк.

Новини Вінниці - фото з Ні дня без добра: що хорошого цьогоріч сталося у Вінницькому притулку для тварин — Алабай Бася з Фастова у Вінницькому притулку

Рятувальна операція у Демидівці

На початку жовтня у Демидівці, нагадаємо, алабай допоміг врятувати свою подругу, яка впала у гранітний кар’єр.

— Коли самка впала вниз, самець побіг до людей, гавкав, намагався привернути їхню увагу. Він всіляко показував свою присутність, показував, що його подруга в небезпеці, — розповідає пан Микола. — Тоді був дощ, глину розмивало, було зрозуміло, що з глибокого кар’єру собака сама вибратись не зможе. Ставало дуже слизько, але самець все одно не відходив від неї.

Працівники Вінницького муніципального притулку організували справжню рятувальну операцію, аби допомогти одній тварині й не провокувати іншу.

— Керівництво гранітного кар’єру надало нам машину з підіймачем, завдяки цьому ми з колегою змогли піднятись до собаки, дали їй снодійне, повантажили в люльку й опустили спокійно до низу, — каже співрозмовник. — Самець у той час дуже нервувався, бо не розумів, куди ми забираємо його подружку. Але коли ми її до нього привезли, то дуже радів, заспокоював її і дякував нам. Ми оглянули тварин і повернули цілими й неушкодженими власникам, яких зрештою вдалось знайти.

За словами Миколи Похолюка, ця ситуація була досить неординарною.

— Добре, що тоді все так закінчилось, і тварини залишились здоровими, без жодних травм. Бо, знаєте, якби не та собача вірність, то люди могли б і не одразу зрозуміти, що щось трапилось, могли помітити собаку в кар’єрі надто пізно, — переконаний він.

Від жорстокості до любові

Якщо з тваринами поводяться не належним чином, то працівники муніципального притулку можуть їх забрати від господарів. Микола Похолюк каже, що такі випадки не рідкість, іноді собак тримають весь час на міцних ланцюгах, погано годують і ображають.

— Ми забрали собаку, стаффордширського тер’єра, який був дуже худим і виснаженим, мав певні пошкодження на шкірі. У нього не було повноцінного раціону, що кидали, те й мусив їсти, — говорить чоловік. — У собаки був сильний стрес, він боявся, проявляв агресію, яка насправді була захисним механізмом. Якщо до людини весь час ставитись погано, кричати, лаяти, то вона теж почне агресувати і не одразу сприйме нормальне ставлення.

Директор притулку зауважує, що тваринам потрібен час, аби знову довіряти людям.

— Ми почали правильно годувати його, лікарі зайнялись лікуванням, і згодом собака знов став таким дружелюбним, активним, грайливим. Лікарі, до речі, назвали його Пейдж, ім’я прижилось, — пригадує Микола Похолюк. — Ми знайшли йому нову хорошу сім’ю, яка дбає і любить його. Тепер Пейдж живе у приватному секторі й радіє, що його забрали.

Перед тим, як нові господарі забирають тварину, їм у притулку розповідають її історію, розказують, як тварина потрапила сюди і у якому стані була.

— Ми показуємо фото тварини до лікування. Розповідаємо, що їй довелось пережити раніше. Важливо, аби люди знали, як не можна себе поводити з тваринами, — наголошує Микола Похолюк. — Звичайно, є люди, які дуже люблять тварин. Але є й такі, які беруть їх до себе, щоб познущатися і морально, і фізично. Ми маємо нарешті зрозуміти, що тварини — це такі ж жителі нашого міста, вони мають право на таке ж безпечне і комфортне проживання, як і люди. Я вам чесно скажу, нам багато чого можна у них навчитись. Вони значно краще ставляться один до одного і до свого простору, ніж ми.

Що таке центр адопції і чому потрібний

На базі Вінницького муніципального притулку для тварин нещодавно з’явився центр адопції. Його побудували завдяки ТОВ «Чотири лапи», українському представництву міжнародної організації із захисту тварин «FOUR PAWS International».

Взяти до себе друга з притулку — це серйозне рішення, потрібно бути впевненими у своїх можливостях і силах.

— Наскільки мені відомо, такі центри є лише у Львові й ось у нас, у Вінниці. У зону адопції можуть прийти люди, щоб провести час із тваринкою, до того як її забрати до себе, — пояснює Микола Похолюк. — Іноді люди не можуть оцінити свої можливості, не можуть остаточно вирішити, потрібна їм собака чи ні, чи хочуть вони конкретно цю тварину, чи підходить вона їм за темпераментом. Саме у центрі адопції можна комфортно провести час із чотирилапими, поспілкуватися, подружитися, погодувати, спробувати вигуляти і таке інше.

Також такий центр стане у пригоді тим, хто не може забрати тварину додому, але хоче їй якось допомогти.

— У центрі адопції собаки відновлюються після пережитого стресу. Все індивідуально, комусь може вистачити дня, а комусь — місяця, — розмірковує Микола Похолюк. — Скажімо, тварина опинилась на вулиці, жила там певний час, потім її відловили, посадили в клітку, перевезли транспортом до притулку, помістили у карантинну зону, змінили корм, певним чином обмежили її рухливість. Декому потрібен час, аби знову йти на контакт з людьми й довіряти їм. Люди, що приходять у центр, можуть допомогти собачкам швидше від цього стресу відновитись.

Попри складний рік, волонтери й просто не байдужі містяни продовжують допомагати притулку та його мешканцям.

— Вінничани приходять і допомагають, чим можуть. Матеріальна підтримка справді важлива, але не менш важливий безпосередній контакт з тваринами, — зазначає директор. — Їм дуже потрібне живе спілкування, щоб їх гладили, вигулювати, гралися і просто приділяли увагу. Волонтером може бути кожен, головне мати трохи вільного часу і бажання.

Микола Похолюк зізнається, що у роботі з тваринами може бути різне. Йому і працівникам притулку доводиться ледь не щодня бачити наслідки людської жорстокості й приймати важливі, але зовсім непрості рішення.

— Взагалі я ветеринарний лікар, ще з раннього дитинства працюю з тваринами. Дуже їх люблю і отримую велике задоволення, коли можу допомогти, — говорить він. — Щодня йду на роботу й знаю, що на мене чекає щось неординарне. Так, бувають погані дні, бувають ситуації, пов’язані зі смертю, іноді ми вимушені усипляти тварин, щоб вони не страждали, або робити їм десь неприємно чи боляче, щоб врятувати. Але у роботі з тваринами щодня відбувається щось справді хороше. Ми приймаємо пологи, проводимо рятувальні операції, повертаємо загублених тварин власникам або знаходимо для них нову люблячу сім’ю.