Двох синів батько назвав однаковими іменами

Молодший Геннадій Бацальов вінничанин.  Йому виповнилося 70 років. Пан Геннадій кадровий військовий. Служив у  підрозділах 43-ї ракетної армії, штаб якої знаходився у Вінниці. Про їхню з братом історію журналіст RIA дізнався, коли почув по радіо, як один брата вітав з днем народження іншого. Звернув увагу, що Геннадій з Москви вітає Геннадія з Вінниці. Подумалося, що автори передачі переплутали імена. Втім, це не помилка. Братів дійсно назвали однаково. Ось як розповідає про це Геннадій-молодший.

- Наш батько Григорій Архипович родом з Білорусії, - каже співрозмовник. – Перед війною у нього народився син. Батько розповідав, що сам придумав йому ім’я. Геннадій для нього звучало, як щось величне. На жаль, бути поруч з дитиною довелося недовго. Через три роки після народження сина на нашу землю прийшли фашисти і батька забрали на війну. З перших днів минулої війни тато був в діючій армії. Пригадую, він розповідав, що зупиняв наступ ворога на підступах до Москви. Під час одного з боїв його тяжко поранило і він втратив свідомість. Разом з іншими пораненими батька доставили літаком в госпіталь, що знаходився за Волгою. 

Саме там відбулася подія, що повністю змінила життя фронтовика. Лікували його довго, він переніс не одну операцію. Коли нарешті став помалу ходити і знайомитися з іншими фронтовиками, зустрів земляка, односельчанина. Безмежно зрадів такій зустрічі, бо дуже сподівався дізнатися хоча б щось про дружину й сина. Радість змінилася смутком. Коли радянській війська відступали з села, земляк попросив у бійців залишити декілька гранат. Хотів помститися фашистам, які мали прийти в село. Добився свого. Дізнався, в якому з будинків залишилися ночувати найбільше фашистів, підкрався вночі до оселі і закидав її гранатами. А на ранок німецькі загарбники зібрали майже всіх жителів і влаштували показовий розстріл. 

- Чи були серед розстріляних дружина й малолітній син мого батька, його земляк не знав, - продовжує розповідь пан Геннадій. – Батько вважав, що він не хотів про це говорити, щоб не ятрити йому душу. Тому для себе зробив висновок, що фашисти знищили його двох найрідніших людей. З цією думкою продовжував лікування у шпиталі. Він писав листи, але відповіді на них не отримував. 

Одну з медсестер, яка доглядала пораненого фронтовика Григорія Буцальова, звали Олександра Ножкіна. З нею фронтовик пов’язав свою подальшу долю. Згодом у них народився син. У пам'ять про першого сина, якого батько вважав загиблим, назвав немовля таким само ім’ям – Геннадій.

На фронт Григорій Буцальов уже не повернувся. Не дозволяв стан здоров’я. Працював у народному господарстві у Пензенській області, потім переїхали на Донбас, відновлював шахти. Про це Геннадій-молодший дізнався пізніше. Його старший брат, коли підріс, не припиняв шукати батька. Зрештою, йому це вдалося. 

- Коли Геннадій приїжджав на Донбас, мене не було дома, на той час служив в армії, - продовжує розповідь Геннадій-молодший. – Про брата дізнався з листа від батьків. Мені теж захотілося зустрітися. Така зустріч відбулася. Дотепер підтримуємо зв’язки. Торік їздив до нього у гості у Москву, вітав з днем народження. П’ятого липня моєму старшому брату, та ще й повному тезку, виповнилося 75 років.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google