Бунтарі на двоколісних змінили місто. Як зароджувався велорух у Вінниці

Валерій ЧУДНОВСЬКИЙ

Міла Поворознюк у штанах-блумерах, які в минулому носили велосипедистки. Дівчина захоплюється історичною реконструкцією останні 11 років.

Нині Вінниця має 70 кілометрів велодоріжок, більше 20-ти станцій прокату «Nextbike» та певні плани на майбутній розвиток.
А сто років тому велосипед був принадою багатіїв та поступово захоплював міський простір, через що влада створила для двоколісних правила дорожнього руху.

Всесвітній день велосипедиста — «молоде» свято. Його ухвалила Генасамблея ООН у 2018 році, а ініціатором був колишній велогонщик Лешек Сібільський.

У Вінниці велосипед користується попитом серед містян, і для цього є 70 кілометрів велодоріжок, станції прокату «НекстБайк» та навіть власні вело-СТО.

За словами міського голови Сергія Моргунова є певні плани на майбутнє. Зокрема, додали ще 10 станцій велопрокату вже в 2020 році. До того ж, громадські активісти зараз активно рахують вінницьких велосипедистів, щоб якісно планувати велоінфраструктуру та покращити безпеку руху.

Відео дня

У цей день пропонуємо вам прочитати якими були перші велосипеди у Вінниці, хто на них їздив і як двоколісні змінювали моду серед жінок та чоловіків.

Цей матеріал був вперше опублікований у 2019 році

Коли велосипед з’явився у Вінниці?

Вінниця на рубежі 19-20 сторіччя переживає стрімке зростання: прокладають залізницю Київ-Балта через наше місто, міський голова Микола Оводов збільшує бюджет міста вдвічі та вкладає кошти у його розбудову, чим займається головний архітектор Григорій Артинов. Вінниця стає «золотою провінцією».

Анастасія Стовпець, співробітниця «Центру історії Вінниці»

Сюди з’їжджаються представники інтелігенції, що привносять нове у побут вінничан. Зокрема, й велосипед. Його зовуть «біциклом» (від англ. слова «cycle»), а людей, що їздять на велосипеді — «циклістами».

Перша фотографія велосипеду у Вінниці була зроблена між 1910 та 1917 роками. На знімку, де зображена купальня і сходи Артинова помітили велосипед, приставлений до стінки купальні.

Найбільш поширені моделі

Зі спогадів вінничанина Георгія Бриллінга ми знаємо, що у Вінниці побутували дві моделі біциклів — це «Дукс» та «Свіфт». Велосипеди дорогі, по 160 рублів кожен. Для прикладу, «жалование» міського лікаря було 600 рублів на рік. Тож купити собі двоколісного могли тільки заможні вінничани.

Поблизу Літнього театру їдуть два велосипедисти

Велосипед, який на сцені, ще потребує дослідження. Його унікальність беззаперечна: дерев'яні колеса і шпиці, решта деталей металева. Щоправда, біцикл дуже пошкоджений. Цілком ймовірно міг бути зроблений на початку 20 століття і на ньому міг їздити хтось з вінничан.

Велосипед змінив моду та сприйняття жінок

Сторіччя тому велосипед був символом бунтарства: чоловіків – циклістів називали диваками, а жінок – велосипедисток взагалі звинувачували в розпусництві. Причиною став одяг, який був схожий на спідню білизну.

Тодішня мода полягала у багатошарових сукнях, в яких було незручно їздити на велосипеді. Рішення запропонувала американка Амелія Блумер — вона їздила в штанах, схожих на турецькі шаровари з манжетами, які щільно прилягали до кісточок.

Надалі такі жіночі штани називають «блумерами», на честь винахідниці.

Як казали суфражистки у 19-20 столітті велосипед зробив для емансипації жінки більше, ніж будь-що інше у світі. Велосипед впливав на моду, змінив уявлення про життя, про своє тіло, про використання міського простору для жінки.

Конфлікт за міський простір

У 1902 році в київській газеті публікують обурливу статтю про вінничан. Автор статті пише, що вінницька інтелігенція, яка повинна давати приклад дотримання законів, порушує громадський спокій, їздячи на велосипеді та розлякуючі «дам і прочих».

Антигероєм статті був лікар-окуліст Зозулинський. Він обожнював їздити по тротуару затишної вулиці Пушкіна, на що скаржилися панянки, яким ніде було прогулюватися.

Реконструкторка історії Міла Поворознюк в образі велосипедистки початку 20 століття.

Стаття у київській газеті отримала відгук у вінницької влади: того ж року видає постанову, яка впорядковує вуличний рух. З’являються правила дорожнього руху:

Кожен хто їде вулицями міста Вінниці — верхи, на підводі, в екіпажі, на велосипеді і так далі — має триматися правої сторони вулиці.
На вулицях, які мають дві проїжджі частини з бульваром між ними, кожен має триматися правої сторони шляху.
Суворо забороняється їздити на тротуарах.
Аби запобігти перешкодам вуличного руху кожен хто їде та має необхідність зупинитися, то потрібно це зробити якомога ближче до тротуару.
На мостах, вузьких вулицях потрібно зупинятися там, де не заважає проїзду однієї або декілька підвод, які їдуть за ними позаду.

Наступна постанова, прийнята у 1910 році, буде регулювати рух і автомобілів у Вінниці.

Прообраз «Nextbike»

З часом, велосипеди стали заповнювати вулиці міста. Частково, це сталося і через велопрокат, який діяв на початку 20 сторіччя. За 25 копійок можна було поїздити на дерев'яних «костотрясах». Вони отримали таку назву, оскільки сильно тарахкотіли по бруківці, та були без педалей — на них бігли.

Якими були «костотряси» можна побачити на відео з 00:10

Зі спогадів вінничанина Георгія Бриллінга велопрокат був біля купалень Піпікова. Територіально, вони знаходилися там, де зараз перехрестя вулиць Оводова-Коріатовичів і Староміський міст.

Підсумки лекції

Велосипеди є на світлинах нашого міста. Ними їздили біля Літнього театру, по бульварах. Вони були коштовними, але міська інтелігенція мала можливість на них їздити. Також ми можемо зробити висновок, що молодь, яка не могла собі цього дозволити — могла за 25 копійок взяти «костотряс» у велопрокаті.

Через велосипедистів міська влада почала впорядковувати вуличний рух. І знаємо, що тиха вулиця Пушкіна у давнину була місцем порушень, бунтарства. І на сьогодні велосипед залишається символом свободи самовираження.