«Борщ, у якому ложка стоїть»: як дегустатори з ЮНЕСКО просили добавки вінницького борщику

 

• Уже четвертий рік український борщ значиться у Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
• Згадуємо, як презентували нашу національну страву для ЮНЕСКО.
• Хто представляв нашу область? Розповімо, як дегустатори просили добавки вінницького борщу.
• Про все це — у розповіді журналіста RIA.

Український борщ визнаний ЮНЕСКО елементом світової нематеріальної культурної спадщини. Нагадаємо, сталося це 1 липня 2022 році. Українці зуміли відстояти свою традиційну національну страву у «борщовій війні» з росіянами.  Наші агресивні сусіди намагалися довести, що борщ це елемент їхньої ідентичності. Такою була ще одна російська брехня. Але українські кулінари не дали обдурити себе. Зробили все, аби борщ отримав реєстрацію і «паспорт» у світовій організації.

Ось як згадує про ті події Вікторія Гуменюк, це вона готувала вінницький борщ на презентації у Києві для представників ЮНЕСКО. На той час очолювала обласний осередок ГО «Клуб Успішних Жінок».

Навіть борщ хотіли вкрасти

Приводом для розмови журналіста «20 хвилин» з Вікторією Гуменюк став її допис у Фейсбуці. Написала його після недавнього повернення з Києва, де зустрічалася з  українським кулінаром Євгеном Клопотенком. Під час зустрічі згадували, як п’ять років тому нашим кулінарам довелося стати на захист традиційної страви і, зрештою, перемогти москалів у «борщовій війні».

—Росіяни навіть борщ хотіли у нас вкрасти, — каже співрозмовниця. — Пригадуєте їхню акцію з поширення інформації, нібито борщ це їхній винахід, притаманний їхній ідентичності? Щоб це заперечити, треба було діяти швидко. Нашим завданням було переконати світову спільноту кулінарів, що росіяни брешуть. Борщ не їхній винахід. Це елемент давньої гастрономічної культури українців. На щастя, нам це вдалося зробити.

За словами співрозмовниці, українці діяли настільки переконливо, що ЮНЕСКО ухвалила рішення у надзвичайно короткі терміни. У 2021 році для представників цієї організації організували презентацію нашої традиційної страви, а вже у наступному, 2022-му, український борщ отримав міжнародний  «паспорт» — страву внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

—Нам говорили, що це рідкісний випадок, коли ЮНЕСКО так швидко ухвалила рішення, — продовжує розповідь пані Вікторія. — Зазвичай, час від подання документів і прийняття рішення становить 3-5 років.

Пані Вікторія згадує, що участь у презентації брали кулінари усіх 25 регіонів нашої держави, навіть з Криму і тимчасово окупованих Донецької і Луганської областей.

—Пишаюся тим, що стала частинкою ініціативної групи у цьому важливому досягненні — збереженні символу української ідентичності та наших традицій його величності Борщу! — каже пані Вікторія. — Під час презентації все документувалося і було долучено до списку рецептів з усіх регіонів України для подання заявки у ЮНЕСКО. Весь процес фіксували на камери.

Вона уточнила, що готувала на презентації родинний борщ. Каже, це був збірний рецепт її мами, бабусі і навіть прабабусі.

Про маму, бабусь і рецепт від прабабусі

—Запрошення взяти участь у презентації борщу, який готують у нашій області, надійшло до вінницького осередку ГО «Успішні жінки України», — згадує Вікторія Гуменюк. — Я борщ готую ще з дитинства. Бабуся навчила. Казала, ходімо, дівчата, будемо борщ варити. Дівчата, це я і моя двоюрідна сестричка. Бабусю звали Земфіра. Вона давала нам ніж у руки, не боялася це робити. Казала, як саме поріжите капусту, таку і  їсти. Ми дуже старалися. Хотілося, щоб усе вийшло смачно. Бо це ж усі будуть їсти — тато, дід, і всі будуть знати, що це ми готували.

Бабця любила борщ з грибами, бо він більш пісний, а їй не можна було жирного їсти. Гриби заміняли смак м’яса. Ще вона додавала для аромату чорнослив. Оцей підкопчений аромат робив смак борщу особливим.

Уроки бабці Земфіри пам’ятаю дотепер.

Коли поверталася від бабусі, то вже вдома на кухні інколи підглядала одним оком, як мама Лариса готує борщ. Хотілося бути помічницею. Я старша сестра двох менших братів. Мама з татом на роботі, нам доводилося якось справлятися. От я й старалася.

Мій борщик з’їли за 10 хвилин

Презентацію борщів для представників ЮНЕСКО проводили у Києві 5 березня 2021 року. Зібралися кулінари з усіх регіонів нашої держави, навіть з Криму і тимчасово окупованих областей. Організували захід Мінкультури та інформаційної політики разом з ГО «Інститут культури України» за шефства Євгена Клопотенка. Трансляцію приготування борщів вели у прямому ефірі. Кожна учасниця працювала за окремим столиком у великій залі.

—Ви їхали до Києва зі своїми продуктами? — запитую співрозмовницю.

—Ні, попередньо узгодили перелік інгредієнтів, — каже Вікторія. — У нашому розпорядженні була каструля, пательня, ножі, набір продуктів, які замовили завчасно, словом, все необхідне. Каструлі видали на три літри, я просила більшу, бо не звикла готувати у такій невеликій посуді. Але умовами це не було передбачено.

Готувала борщ на свинячих ребрах, з двох видів буряків, столового і цукрового, затирала салом з часником і кропом. Додавала чорнослив.

У моєму борщі ложка стояла. Багатьох це дивувало, навіть Євгена Клопотенка. Якщо борщ не густий, то вже не борщ, а суп.  

Коли відбувалася дегустація, мою страву з’їли за десять хвилин. Дехто з дегустаторів підходив попросити добавки, але…

Просила ж дати більшу каструлю.

Всі види борщів фіксували представники ЮНЕСКО. А їх, борщів, було багато: на м’ясі і без м’яса, на рибі, зокрема, на сушених карасях. Це один із старовинних рецептів. Словом, було що фіксувати і дегустувати.

Спробувати борщ на смак можна  у «Реберні»

—Борщ на свинячих ребрах ми готуємо у «Реберні», — розповідає Вікторія Гуменюк. — Я особисто це роблю, бо, повторюю, люблю готувати борщ.

Співрозмовниця поділилася рецептом борщу на ребрах: ребра свинячі – 700 грам; буряки столовий і цукровий; квасоля біла – 1 склянка; чорнослив – 150 грам.

Коли ребра закиплять, додати нарізану цибулю, капусту і буряк. Через 30 хвилин столовий буряк дістати, додати картоплю. Одночасно окремо готуємо квасолю. Затирку робимо з цибулі, моркви і червоного буряка. Наприкінці додаємо чорнослив.

Читайте також:

«Цей поїзд мав їхати без нас»: продовження історії про 13 хвилин людяності у Жмеринці на вокзалі

«Не заплатив жодної гривні — ні за операцію, ні за лікування»: як живе чоловік з жіночим серцем

«За сукнею для Софії Ротару їздив Василь Зінкевич»: як вінничанка одягала «зірок» естради

«Я взагалі не готувалася»: як Аліна Голошивець написала диктант без жодної помилки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.