«За сукнею для Софії Ротару їздив Василь Зінкевич»: як вінничанка одягала «зірок» естради

• «Іконою стилю 1970-х» назвав її американський журнал про моду і життя.
• У її сценічних костюмах виступали Софія, Ауріка і Лідія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Іво Бобул, Павло Дворський, а найперше вона одягнула ансамбль «Смерічка».
• Усе це — про нашу землячку, талановиту модельєрку. Хто вона? Що пам’ятаємо про неї?

Алла Дутковська, дівоче прізвище Дехтяр, народилася і виросла у Вінниці. Навчалася у школи №1. З дитинства любила малювати і вишивати. Не дивно, що по закінченні навчання поступила в училище прикладного мистецтва у містечку Вижниця на Буковині. Навчалася художньо  моделювати і конструювати одяг. Їй подобалося створювати вбрання в етностилі. Він був незвичний, але дуже привабливий. Саме у такому стилі пані Алла підготувала дипломну роботу. Назвала її — «Сценічна сукня для артистки естради».

Кому з відомих співачок дісталася та сукня, як професіонали назвали її новаторкою у створенні сценічних костюмів в етностилі, а американський журнал присвоїв їй титул «Ікона стилю 70-х», хто зняв фільм про талановиту  модельєрку — про це і не тільки журналіст «20 хвилин» дізнався від тих, хто знав і працював з Аллою Дутковською. Дякую кожному з тих, хто допоміг віднайти інформацію про людину незвичного таланту.

Свою музу зустрів у новорічну ніч

Найбільше інформації про Аллу Дехтяр повідав колега, журналіст із Бершаді, Анатолій Фартушняк. Це від нього почув про вінничанку. Він казав, що Алла одягла українську естрадну пісню у розкішне вбрання. Неабияк гордився землячкою. Пан Анатолій навчався у тому ж Вижницькому училищі прикладного мистецтва, що й пані Алла, і в той само час. На жаль, про наше спілкування з ним залишилися тільки спогади: декілька років тому талановитий журналіст і поет залишив цей світ. Так само сумно говорити, що нема серед нас і пані Алли.  В останню земну путь її провели у 2004-му, два місяці вона не дожила до своїх 54-х років.  

Анатолій Фартушняк й Алла Дехтяр навчалися у Вижниці у той час, коли у містечку на березі Черемоша з’явився вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) «Смерічка». Колектив створив талановитий музикант Левко Дутковський. Після повернення з армійської служби він почав працювати у місцевому Будинку культури. Зібрав тих, хто тягнувся до музики і пісні. Так з’явився один з перших в Україні ВІА. Музиканти використовували електроінструменти. Їхнє звучання вражало. На той час ніхто й гадки не мав, яка справді шалена популярність чекає «Смерічку». Згодом цей колектив назвуть легендарним. Його виступів чекатимуть не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

Анатолій Фартушняк мав безпосередню причетність до «Смерічки». Перші пісні ансамбль виконав саме на його вірші. Пригадую, як просто і цікаво він розповідав про знайомство Алли з Левком. Відбулося воно у Вижницькому районному Будинку культури під час відзначення нового року. «Смерічка» підготувала виступ для місцевої молоді. Першою у програмі значилася пісня  «Сніжинки». Слова написав Фартушняк, а музику — Дутковський. Автори не знали, як сприймуть їхній твір. Хвилювалися уже від того, що залу заповнили стільки людей, що яблуку ніде впасти.

Алла Дехтяр теж прийшла на новорічний бал. Але могла не потрапити до зали. Людей набилося стільки, що яблуку ніде впасти. Виручила подруга, яка співала в ансамблі. Попросила Дутковського, аби провів Аллу. Отоді вони й познайомилися.

—Тієї новорічної ночі Левко Дутковський зустрів свою музу, — розповідав Анатолій Фартушняк. — Згодом Алла стала його дружиною. Вони були дуже гарною парою. Доповнювали одне одного.

Я був радий, що такі люди знайшли одне одного.

Йому було 25, їй  — 18

Новорічне знайомство Левка й Алли швидко переросло у співпрацю: він створював пісні, музику, шукав виконавців, вона одягала учасників колективу у незвичне вбрання.  А далі —  одружилися. 

27 квітня 1968 року зіграли весілля. Йому було 25, їй — 18. Наречена не купувала сукню, сама пошила. Анатолій Фартушняк згадував, що на той час у моді було «міні». Натомість наречена пошила і одягла плаття у стилі «максі». Білосніжне вбрання привертало увагу гостей. Між собою вони схвально відгукувалися про такий наряд. І про наречену, звичайно.

—Алла мала неабиякий талант модельєрки, — розповідав Фартушняк. —  Причетність до «Смерічки» додавала їй ще більшої популярності. Попри це, наша землячка залишалася скромною людиною, дуже щирою і працьовитою, Доля не обділила її вродою. Ми неодноразово разом добиралися додому на канікули, чи на свята. Від неї знаю, що її батьки працювали робітниками.

Анатолій пригадав, як у ту новорічну ніч у Вижницькому Будинку культури Алла віднайшла його. Спеціально підійшла, аби привітати з успіхом.   

Пісня «Сніжинки» викликала бурю емоцій. Артистів просили декілька разів виконати на «біс».

Після вдалого дебюту Фартушняк продовжив писати вірші для «Смерічки». Музику на них створював Левко Дутковський. У співпраці народилися пісні: «У Карпатах ходить осінь», яку виконувала Софія Ротару; «Незрівнянний світ краси» (Назарій Яремчук), до речі, саме такими словами Назарій назвав одну зі своїх платівок; «Ти прийди в синю ніч» (Василь Зінкевич). І це не весь перелік творів, написаних у творчому тандемі Фартушняка з Дутковським.

Як тут  не сказати, що Василь Зінкевич і Анатолій Фартушняк навчалися в училищі на одному відділенні. Коли у Дутковських народилася донечка, вони  попросили Василя й Анатолія стати для неї хрещеними батьками. Назвали дівчинку Вікторія (на знімку раом з батьками, Володимиром Івасюком та його  сестрами, 1974 рік).

 

Понад 10 костюмів для Софії

У 1971 році «Смерічка» досягла піку популярності.  Колектив запросили взяти участь у зйомках фільму «Червона рута». Музичну стрічку знімали у живописній карпатській місцевості — місті Яремче. Всі артисти — солісти, інші учасники ВІА, навіть музиканти — мали костюми від Алли Дутковської.

Без таких вишуканих нарядів глядачі уже не уявляли улюблений колектив. Модельєрка Дутковська працювала, як кажуть, не покладаючи рук. На кожну з популярних пісень вона готувала сценічне вбрання. Називала свої колекції так, як і пісні, до яких їх створювала. Наприклад, «Червона рута», «Горянка», «Водограй».  

На зйомки фільму приїхала Софія Ротару. Автори стрічки вирішили долучити її до співу зі «Смерічкою». Але сталася непередбачувана ситуація: Ротару не мала сукні, як у «смеречин». Її вбрання не вписувалося у загальну картину.

Проблему вирішив Левко Дутковський. Він підійшов до дружини Алли. Хвилину-другу вони поспілкувалися між собою. Тоді Левко звернувся до артистів: «Хто має бажання поїхати за сукнею для Софії?».

Дипломна робота Алли Дутковської, як уже згадували, мала назву «Сукня для естрадної співачки». Її високо оцінила екзаменаційна комісія. Вона настільки зацікавила членів комісії, що один з них запропонував передати роботу до музею у Вижниці. Там вона і зберігалася. Саме про це згадав Дутковський, коли вирішував питання зі сценічним вбранням для Ротару.

Першим відгукнувся на пропозицію пана Левка Василь Зінкевич. Саме він поїхав у Вижницю. Співак привіз сукню, в якій бачимо співачку у фільмі «Червона рута».

Якось під час розмови з Фартушняком Зінкевич згадав про свою місію. Жартував, що саме йому доручили одягнути Соню. Коли Ротару приміряла сукню, здивуванню не було меж: вбрання настільки відповідало фігурі жінки, ніби його шили спеціально для неї, ніби вона не один раз приходила на примірку...

Під час зйомок фільму у Яремчі, Алла й Софія подружилися. Після того співачка неодноразово замовляла сценічне вбрання в Дутковської. Пані Алла приїздила до неї у Ялту, де у свій час мешкала артистка. Загалом вінничанка пошила для неї понад десять одиниць сценічного вбрання.

І не тільки для неї. У її костюмах виступали Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Іво Бобул, Ауріка і Лідія Ротару, але найперше вона одягнула ансамбль «Смерічка».

Абияк ніколи не робила 

Автор публікації шукав у Чернівцях людей, які працювали з нашою землячкою або добре знали її. Допомогло в цьому подружжя Лазаруків — пан Мирослав і пані Орина. До речі, Мирослав багато років очолював музей Володимира Івасюка у Чернівцях. Вони підказали декілька контактів.

З Аллою Дутковською багато спілкувалася чернівчанка Любомира Паранюк, заслужений працівник культури України.  Ось що вона розповіла про нашу землячку.

—Алла була дуже гарною людиною, — каже пані Любомира. — Такою лагідною, прихильною, доброзичливою, щирою. І то не лише до мене, до кожного, з ким спілкувалася. Коли вона працювала над костюмом, насамперед мала знати, яку саме пісню артист виконувати у такому вбранні. Бо воно мало відповідати характеру твору, музиці, словам. Вражало те, з якою відповідальністю вона ставилася до роботи. Не раз дивувалася її вимогливості до самої себе. Скільки разів вона переробляла ескізи, поки не з’являвся остаточний варіант! І все це для того, щоб костюм відповідав пісні!

Повірте, це дуже скрупульозна робота, бачила це не раз. Абияк Алла ніколи не робила.

Коли я говорила їй, Аллочко, це ж так складно, це так важко, вона усміхалася й відповідала: «Так, це ж не робота, це моє захоплення». Для неї це був цілий світ.

 — Ваша землячка-вінничанка залишилася у моїй пам’яті унікальною особистістю, — продовжує співрозмовниця. — У ній не було нічого хаотичного чи випадкового усе було гармонійно, за законами природи. Пригадую, запитувала її про особисте, чому не фарбує волосся, аби сховати сивину. А вона із здивуванням відповіла: для чого? Каже, не буду я цього робити. З сивим, густим хвилястим волоссям вона мала вигляд надзвичайно гідної людини.

У Чернівцях знають, що зі своїм чоловіком Левком вони жили, як кажуть, душа в душу (світлина 1998 рік). Гармонійно доповнювали одне одного: він залишився у пам’яті творцем незабутньої «Смерічки», писав музику, пісні, йому присвоїли звання Народного артиста України; вона ж, талановита модельєрка, одягала виконавців у сценічні костюми. Крім того,  мала основну роботу: 25 років працювала у дитячій художній школі.

Запитую пані Любомиру, що їй відомо про Вікторію, донечку Дутковських. Каже, вона вийшла заміж і давно виїхала за кордон.

Цікавився у співрозмовниці, чи пам’ятає ще одного нашого земляка — Анатолія Фартушняка. Поспішив уточнити: це поет, який став першим автором пісень «Смерічки».

—Не пояснюйте, — каже пані Любомира. — Добре знала Анатолія. Робила про нього передачу, записувала на радіо. Гарне враження справив чоловік. Такий само щирий, як і Алла Дутковська. Приємно, що вінничани такі гарні люди.

Ще одна чернівчанка, згадана вище Орина Лазарук, пригадала, що про пані Аллу телебачення знімало фільм. Обіцяла дізнатися про це детальніше і повідомити пізніше.

Починав не з пісні, а з танцю

Місце останнього спочинку Алли і Левка Дутковських на центральному кладовищі Чернівців. Їхні могили на Алеї Слави. Серце Левка перестало битися у 2023 році, коли йому виповнилося 80. Неподалік можна побачити могилу Назарія Яремчука. Він прийшов у «Смерічку», коли вона тільки зароджувалася, як і Василь Зінкевич. Першим, хто їх вивів на пісенний Олімп, був Левко Дутковський. Він створив чоловічий дует. Спів Василя й Назарія підкорив серця глядачів не тільки в Україні. Їм аплодували у багатьох містах колишнього Союзу, вони чарували глядачів за кордоном.

—А ви знаєте, що Зінкевич починав не з пісні, — говорив у свій час у розмові з автором публікації Анатолій Фартушняк. — Зверніть увагу на його поставу. У нього статура типового танцівника. В училищі він виступав у танцювальному колективі. «Чардаш»  у його виконанні закінчувався вигуками на «біс»!

Коли Дутковський шукав для ансамблю чоловічий голос, хтось порадив прослухати Зінкевича. Після того він змінив танець на пісню. Не раз думаю, чи відбувся б Василь як співак, якби не Левко зі своєю «Смерічкою»? Не знаходжу відповіді на це питання. Який голос могли б втратити!

Назвали «іконою стилю 1970-х»

Про Аллу Дутковську пам’ятають. Найперше у мистецьких колах. У 2022-му видання щомісячного американського журналу про моду і життя Vogue Україна» назвало нашу землячку «Іконою стилю 70-х». У виданні зазначили, що Алла Дутковська сприяла зміні стереотипів української  естради як у музичному стилі, так і художньому проектуванні сценічного одягу.

І це через 18 років після того, як вона залишила цей світ! Дякуємо за пам’ять про нашу землячку. Людина живе доти, доки її пам’ятають.

Віддати данину шани таланту нашої землячки можна під час перебування у Чернівцях. Нагадуємо, місце її поховання — центральне кладовище, Алея Слави. 

Від редакції. Якщо хтось з вінничан був знайомий з Аллою Дехтяр, просимо поділитися спогадами про неї.

Читайте також:

«З полону повернувся незрячим на обидва ока»: коли катувати стали менше, написав вірш про маму

Чи можливий удар з Придністров'я? Думки мешканців прикордонних громад Вінниччини

Як тротуар перетворили на парковку: мешканці Слов’янки просять міську владу повернути прохід

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.