«Не заплатив жодної гривні — ні за операцію, ні за лікування»: як живе чоловік з жіночим серцем
- Шосту пересадку серця здійснили на початку 2026-го хірурги обласної лікарні імені Пирогова.
- Донором для 38-річного реципієнта став 45-річний померлий, рідні якого дали згоду на трансплантацію.
- Журналіст «20 хвилин» розшукав чоловіка, який майже три роки живе з чужим серцем.
- Він розповів, як почувається після складної операції, на власному прикладі довів, що трансплантація — реальний шанс продовжити життя хворій людині.
— Нині у мене артеріальний тиск 120–130 на 80, пульс — до 80 ударів на хвилину, — розповідає Василь Мироненко. — Тобто почуваюся нормально. Це правда, що мені пересадили жіноче серце. Як каже моя лікарка, серце це тільки м’яз. Чоловіче воно чи жіноче — це не має жодного значення. Розмови про те, що жіноче серце робить людину добрішою, це наші вигадки і домисли. Повторюю ще раз слова лікарки: серце — це тільки м’яз.
Життя згасало з кожним днем
Василю Мироненку у вересні нинішнього року виповниться 60. Майже три роки він живе з жіночим серцем. Пан Василь — один з небагатьох чоловіків-реципієнтів, у грудях якого б’ється серце представниці жіночої статі.
Про це він дізнався уже після операції. Каже, під час огляду лікарів біля нього зупинився директор Інституту серця Борис Тодуров. Запитав про самопочуття, а тоді сказав: «Серце тобі попалося дуже хороше, жіноче, не кожному з чоловіків випадає така удача. Бережи його».
Оперували нашого земляка кардіохірурги Інституту серця. Перед операцією медики зробили прогноз: серце пацієнта майже вичерпало свій ресурс. Життя чоловіка згасало з кожним днем.
Болю взагалі не відчував
День 2 квітня 2023 року для Василя Мироненка став другим днем народження. Саме тоді йому замінили серце: замість хворого подарували здорове.
— Дотепер пам’ятаю слова лікаря-анестезіолога, — розповідає пан Василь. — Він нагнувся наді мною на операційному столі. Каже, зараз вам надягну маску, і ви через якусь мить заснете, болі не будете відчувати. Після операції я прокинувся о шостій ранку. Біля мене сидів лікар-анестезіолог, молодий хлопець. Чую, він каже: «О, Василь Васильович прокинувся». Яка була перша думка? Я — живий! Отак я прокинувся з другим серцем.
— Чи справді не відчували біль під час операції? — уточнюю у співрозмовника.
— Ні, не боліло, — говорить він. — Враження таке, ніби звечора ліг спати, а на ранок прокинувся. Тільки прокинувся з другим серцем. Хоча розріз на тілі бачив чималий. Тепер уже все загоїлося.
Так співрозмовник отримав шанс на продовження життя. Каже, повірте, коли стоїть питання: жити чи померти, жити так хочеться!..
Він просить донести його думки до тих, хто зіткнувся з аналогічною проблемою. Має намір розповісти, як треба діяти. Наголошує, що не треба опускати руки. Бо нині є шанс на реальне врятування життя. Хоче, аби інші скористалися можливістю так само, як це зробив він.
— Багато людей не вірять у трансплантологію, — продовжує Василь Мироненко. — У кожного свої причини. Найчастіше вважають, що не зможуть оплатити таку складну операцію. На своєму прикладі скажу, що я не заплатив жодної гривні — ні за операцію, ні лікарям у кишеню. Хоча операції з пересадки органів справді дуже дорогі. Є державна програма, і за це реально платить держава.
Запитую, хто після операції оплачує вартість ліків.
— Ліки справді треба приймати після таких операцій, причому, пожиттєво, —говорить Василь. — Їх декілька видів. Два з них запобігають відторгненню пересаджених органів. Вони дорогі. Тому їх також оплачує держава. Як це відбувається? У «пироговці» є лікар, до якого звертаюся. Він виписує рецепт. Мені повідомляє код. Звертаюся в аптеку — і отримую препарати. Їх видають на два-три місяці. Інші препарати оплачую самостійно. На один місяць прийому виходить приблизно 3000 гривень.
За словами співрозмовника, у перший рік після операції треба було їздити на обстеження кожен місяць. Після того збільшили період між термінами нагляду. Тепер він показується своєму лікарю один раз у два або півтора місяці. Здає аналізи, робить електрокардіограму, вимірює артеріальний тиск.
Навчився жити у новому темпі
— Звичайно, моє життя після операції змінилося, — продовжує Василь Мироненко. — Навчився жити у новому темпі. Що маю на увазі? Ходити став повільніше. Більше відпочиваю. Але я живу! Працюю по господарству. Пораюся на городі. Маємо свиню, кролів, курей, качок. Все це вимагає щоденного догляду. Коли відключають електрику, набираю з криниці воду, заношу в будинок. Мені це під силу. Влітку кошу траву. Словом, роблю те, що й раніше, до захворювання, тільки трохи повільніше.
Про харчування пан Василь каже, що щоразу, коли приїздить на огляд до лікаря, забуває запитати, чому після операції йому не радили цитрусовий грейпфрут і чай на траві звіробою.
— Насправді їсти можна все, — співрозмовник. — Я харчуюся напівдієтичними стравами. Маємо вдома кроляче і куряче м'ясо, здебільшого готуємо тушковані страви. Лікар не заперечує навіть міцні алкогольні напої. Навіть горілки 50 грамів дозволяє. Але я без них обходжуся. Як кажуть, захочеш жити — не будеш пити.
Він поділився, що робить домашнє вино. Закупорює напій у пляшки. Дарує рідним, знайомим. Сам не вживає.
— Єдине, що можу собі дозволити, — спробувати, яким воно вийшло на смак, —каже чоловік. — Але ця дегустація видається дивною: наберу напій на кінчик чайної ложечки і пробую відчути смак. Більшої порції не беру. Без спиртного якось обійдуся.
Дуже уважно дослухається до поради лікаря уникати застудних захворювань. Особливо берегти треба легені. Нагадує, що під час хвороби, ще то операції з пересадки серця, мав проблеми з легенями.
— Загалом, якщо дослухатися до порад лікарів, то почуватимешся добре, —говорить пан Василь. — Які це поради? Вчасно приймати призначені ліки. Дотримуватися встановленого харчування. Трохи навантажувати серце, тобто рухатися, займатися фізичною роботою, але щоб все було посильно.
На запитання, чи не складно добиратися до Києва, чоловік усміхається.
— Мені настільки подобається їхати у транспорті, що я б з маршрутки не виходив весь день, їхав би і їхав, — каже він. — Якщо воно подобається, то втоми від такого не відчуваєш, а тільки задоволення.
«А ти тепер не боїшся його?»
— У людей різне ставлення до того, кому замінили серце, — ділиться думками Василь Мироненко. — Знаю це по собі. Відчув особисто. Є такі, яким дуже хочеться знати, чи не змінився я. Розпитують, цікавляться, як воно жити з чужим «двигуном».
Він уже звик до такого. Але цікавляться не тільки в нього особисто. Буває, і дружи на чує схожі питання. Найбільш дивним виявилося питання, чи не боїться вона свого чоловіка (?!). Мовляв, у нього ж тепер інше серце, отож, і він мав би стати іншим, а не таким, за якого колись виходила заміж.
Співрозмовник каже, що це ще один приклад того, як люди виявляють ставлення до тих, кому подарували нове життя, здійснивши пересадку важливого органу.
— Знаю двох чоловіків, яким так само, як і мені, пересадили серце, — розповідає Василь Мироненко. — Познайомився з ними у лікарняній палаті після операції. Дотепер підтримуємо контакти. Час від часу розмовляємо по телефону, обмінюємося інформацією. Один з них з Миколаєва, інший з Ніжина. Мої знайомі молодші від мене. Я вже на пенсії, а їм ще рано відпочивати. Обидва працюють. Причому, чоловік з Миколаєва шоферує, їздить на великому вантажному автомобілі КамАЗ. Згадую про це, щоб показати, що робота у нього непроста фізично. Якби не трансплантація…
Як стати на облік на трансплантацію?
Трансплантацію в Україні проводять 32 медичних заклади. У нашій області це клінічна лікарня імені Пирогова у Вінниці. У закладі є медичний трансплант-координатор Ярослав Мостович. Саме до таких закладів, точніше, до будь-якого з них, може звернутися пацієнт із заявою на трансплантацію. Дані хворого вносять у лист очікування, це своєрідна черга на очікування пересадки органу.
Як пояснив Ярослав Мостович, Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ) автоматично визначає реципієнтів без втручання людини, відповідно до черги і медичних показань консиліуму центрів трансплантології. Коли настане черга, хворому повідомлять про необхідність прибути на операцію. До речі, у випадку з Василем Миронюком з часу його звернення до Інституту серця із заявою і проведення операції з пересадки серця минуло шість місяців.
Про те, як «пироговка» розпочинала і освоїла новий напрямок роботи — трансплантологію, ми розповідали у матеріалі «Написав заяву на посмертне донорство».
Скільки пацієнтів чекають на пересадку органів?
У листі очікування Вінницької обласної лікарні імені Пирогова нині перебувають 15 пацієнтів, які потребують пересадки серця, а також 35 пацієнтів очікують на трансплантацію нирки.
Загалом з початку виконання трансплантацій у нашому закладі лікарі здійснили пересадку серця шести пацієнтам і пересадку нирки майже 40 пацієнтам, ще трьом хворим трансплантували печінку. За словами медиків, пересадка печінки є найбільш складною операцією у порівнянні з іншими органами.
Читайте також:
«Ви не будете платити цей штраф»: як патрульні познущалися над батьком полеглого спецназівця
«За сукнею для Софії Ротару їздив Василь Зінкевич»: як вінничанка одягала «зірок» естради
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
