«Цей поїзд мав їхати без нас»: історія про замінований рейс, Жмеринку і новорічне диво від «Укрзалізниці»

• Хвилююча розповідь про те, як у Жмеринці пасажирський потяг чекав жінку з трьома дітьми.
• Чому вони запізнилися в дорогу? Хто і як їм допоміг вийти з ситуації?

Те, що сталося з Аліною Смирновою і трьома дітьми, справді схоже на диво. Жінка уперше зіткнулася з такою ситуацією: заради неї працівники «Укрзалізниці» затримали пасажирський поїзд, на який вона не встигала.

Ця історія нагадує сюжет новорічного фільму. Адже відбулася у перший день 2026-го року. Її подробиці Аліна повідомила на своїй сторінці у Фейсбуці.

І тут наш поїзд… замінували

— Новий 2026 рік розпочався для мене з дива, яке сталося прямо у перший його день, — читаємо у дописі Аліни. — 1 січня їду з Києва з трьома дітьми у Карпати. У Жмеринці і нас — пересадка. Запас часу достатній: година і сорок хвилин.  І тут наш поїзд… замінували.

Спочатку це виглядало як суцільний треш — той самий момент, коли всередині піднімається холод і ти чітко розумієш: «Добре. Тримаємося».

Майже дві години стояли в полі під Києвом. З цих двох годин деякий час — на вулиці. Я розумію, що не встигну пересісти і доведеться ночувати у Жмеринці (ніколи там не була раніше).

І тоді я зробила єдине, що могла: пішла до провідниці і спитала, що робити. Не сподівалася, що вона допоможе, кажу чесно, але…

Далі сталося те, чого аж ніяк не чекала від «Укрзалізниці».

Провідниця зв’язалася з начальником поїзда. Він — з вокзалом Жмеринки.

Вокзал — з начальником мого наступного поїзда.

За якийсь час начальник поїзда зайшов до нас у купе особисто й сказав:

«Мені потрібно вас кудись пересадити. Я був на зв’язку з іншим поїздом — місць немає. Але ваш поїзд вас почекає, вони погодились».

Я не одразу повірила.

Бо в стресі ми більше довіряємо тривозі, ніж реальності.

До тієї миті, поки ми не в’їхали в Жмеринку.

«Це вони» — почула від людей у жилетах на пероні в Жмеринці

На пероні стояли працівники вокзалу в жилетах і гукали: «Це вони!» Для розуміння: пересідала тільки я і троє дітей. Не група. Не делегація. Просто одна родина. У Жмеринці мені ще й допомогли з валізою. Провели до поїзда.

Ми зайшли — провідниця подзвонила начальнику, що ми сіли і поїзд одразу рушив.

Якби не ця злагоджена командна робота — навіть не так — якби кожен із цих людей не сприйняв мою проблему як свою, я б ніколи не дізналася однієї простої речі: допомога дуже часто приходить саме тоді, коли ти вже перестаєш на неї сподіватися. Але лише за однієї умови — коли ти дозволяєш собі попросити.

Для мене це було справжнє новорічне диво. Без пафосу. По-людськи. По-справжньому.

На жаль, не знає імен рятівників

З Києва ми їхали у поїзді № 351 поїзд, у третьому, дитячому вагоні. Той поїзд, що нас дочекався у Жмеринці, йшов з Одеси.

На жаль, я не знаю імен і прізвищ людей, які відгукнулися на моє прохання і допомогли. Але я щиро вдячна провідниці, начальнику поїзда і всім працівникам вокзалу в Жмеринці.

Я хочу, щоб ви про них знали.

Бо саме завдяки їм я побачила, що «Укрзалізниця» не щось холодне і залізне, а це ще й людяність, відповідальність і справжня командна робота. І велике серце. Те, що в моїй країні, є такі люди, дає опору і віру у майбутнє.

Вірте в дива, вони існують.

«Ми знайшли цих прекрасних людей»

Допис Аліни Смирнової поширили на сайті «Жмеринська газета». Колеги додали до написаного свій короткий текст. Спершу пообіцяли розшукати «цих прекрасних людей, сталевих залізничників зі Жмеринки», а згодом в коментарях додали: «Ми знайшли цих прекрасних людей, розповімо про них на сторінках газети».

Ті, хто допоміг пасажирам у стресовій ситуації, такі люди заслуговують на щирі слова подяки. Про них мають знати інші.
 

Читайте також:

«Я взагалі не готувалася»: як Аліна Голошивець написала диктант без жодної помилки

«Ви не будете платити цей штраф»: як патрульні познущалися над батьком полеглого спецназівця

«Мамо, Бог почув твої молитви»: яким був у дитинстві Герой України комбриг Геннадій Куций

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.