«Мамо, Бог почув твої молитви»: яким був у дитинстві Герой України комбриг Геннадій Куций

• Ще один вінничанин став Героєм України — найвищу нагороду отримав командир бригади Нацгвардії полковник Геннадій Куций.
• Що розповів комбриг журналісту RIA/20хвилин? Яким він був у дитинстві, запитали у його мами.
• Щирі вітання і доземний уклін за наш захист, пане полковнику!

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу, присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» Куцому Геннадію Григоровичу», — йдеться в указі глави держави за №1008/2025.

Геннадій Куций — наш земляк, нині він командир 18-ї Слов’янської бригади Національної гвардії України (НГУ).

Журналіст «20 хвилин»/RIA спілкувався з Героєм, а також поговорив з його мамою — пані Світланою. Здавалося б, насамперед варто написати про розмову з нагородженим — адже саме він у центрі журналістського матеріалу, а далі вже відтворити слова мами. Втім, інтуїція підказує інший варіант: спершу варто послухати маму Героя. Послухати жінку, яка народила, виростила і виховала такого сина! Подякуймо мамі пані Світлані, батькові пану Григорію за сина-патріота. Без них син не здобув би такої нагороди.

Послухайте, що мама згадує про дитинство того, хто отримав Золоту Зірку Героя.

«Думала, війна закінчилася»

—Скільки дзвінків, скільки поздоровлень, не встигаємо з чоловіком відповідати на них, — такими словами Світлана Куца розпочала спілкування з журналістом. — Зараз заїдуть наші друзі, теж хочуть привітати.

Як дізналася про те, що син став Героєм України? Він сам написав про це. Але написав якось так дивно: «Мамо, Бог почув твої молитви». Прочитала, і думаю, що він цим хотів сказати. Господи, невже війна закінчилася? Може, вже мир настав? Попросила, щоб роз’яснив, що він хотів сказати. А він мовчить. Нічого не відповідає.

Тоді ми з чоловіком відкрили «Фейсбук». Дивимося — а там указ президента про нагородження Гени. І якраз майже у той самий час він уже скинув нам на телефон указ.

Не повірите, але ми з чоловіком розплакалися. Дотепер не можемо стримати сліз. Як тільки хтось подзвонить і починає вітати — сльози самі по собі котяться з очей. Дзвінків справді багато. Крім друзів, знайомих, колишніх колег по роботі, дзвонили також з міської ради (батьки Геннадія проживають у Ладижині — прим.авт.).

Що вам сказати? Якщо задумуємося, як воно, таке собі сільське хлопченя, власними силами пробилося на найвищий рівень, що дали Героя, як тут не заплачеш?

За справедливість стояв горою

— Гена дуже справедливий, — продовжує розповідь мама Героя пані Світлана. — І це не просто слова. Зараз зрозумієте, про що я хочу сказати. Мені здається, він таким народився. Уже змалку він добивався, аби в мами все було по-справедливому. Якщо, бувало, діставалося за щось не по правді, не відступав. Стояв на своєму, аби переконати маму, що вона вчинила несправедливо.

Виховання дітей лягало переважно на мої плечі. Окрім Гени, у нас є ще молодший син — він теж військовослужбовець, майор. Чоловік також був військовий, багато часу на службі проводив. Мені доводилося за двох все робити.

Людину захистити — це теж про Гену, про його відчуття справедливості. Ще в школі сперечався з вчителям, якщо бачив, що щось не так. І в інституті був таким. Через це він не раз потерпав. Молодший син на нього схожий.

Я їх жаліла, але, бувало, хваталася за «лопавку», щоб не так вдарити, як налякати. А вони вже розбіглися: той у ванній зачинився, а той — у кімнаті. Сховалися, сидять тихо. Кажу: «Прийде тато — отримаєте своє». Чоловік повертався з роботи стомлений, вже й не згадувала про витівки хлопців. Тепер сини кажуть, мовляв, це ви нас виховали такими, щоб добивалися справедливості.

«Повертаюся з роботи, а у нас вдома пів класу зібралося»

—Розкажу вам, як Гена у дворі захищав інших, — продовжує розповідь пані Світлана. — Він не боявся йти до дорослих просити, щоб не карали того, хто щось не так вчинив. Пояснював, що цей хлопець не винний, уточнював ситуацію, як все відбувалося. Не боявся діалогів з дорослими на таку тему. Пам’ятаю випадок,  коли і його прийшли захищати.

Якось повертаюся з роботи, а у нас вдома зібралося пів класу Гени — хлопчики, дівчатка. Прийшли просити, щоб тато й мама не наказували Гену. Прийшли підтримати. Що сталося? Син посперечався з однією учителькою. Діти одне поперед одного доказують, що це вчителька не права, а син ні в чому не винен.  Вислухала, а тоді як взялася за них! Бо ж коли я вчилася в школі, такого не могло бути, щоб учні йшли проти вчителя. Це зараз так дозволено, що учні і їхні батьки можуть принижувати вчителя. У наш час була повага до вчителя.

Вивернула до них кожуха. Кажу, припиніть про вчительку погано говорити. Бо зараз дам усім по сапі і відправлю на город картоплю сапати, якраз була така пора.

Як полковник врятував котеня

За словами пані Світлани, Геннадій вмів захистити не тільки людину: не проходи повз, коли бачив безпомічне цуценя, чи котеня.

Свої слова підтвердила світлиною. На ній видно, як на руці її сина затаїлося маленьке котеня. Знімок зроблений не в дитинстві, а тепер. Це так символічно: на руці полковника у військовому однострої — безпомічна маленька тваринка.

Жінка каже: коли отримала від сина таке фото, попросила розповісти історію про чотирилапого пухнастика.

У комбрига, як завжди, мало часу на розмови. Коротко відповів, що побачив котика на дорозі. Не міг не зупинити машину, аби підібрати безпомічну тваринку. Жартома сказав, що тепер їхню бригаду поповнив ще один «мобілізований».

Спершу «новобранця» назвали Аврора. Згодом з’ясувалося, що це не киця, а котик. Довелося переписати позивний нового «бійця». Тепер у нього кличка Матадор. Таку назву має німецький гранатомет.

Від командира взводу — до комбрига

У комбрига Геннадія Куцого часу на спілкування обмаль. Його підлеглі нині виконують бойові завдання на Донецькому напрямку. Ведуть бої з ворогом на одній з гарячих ділянок фронту.  Полковник попросив надіслати йому декілька запитань. Отримавши їх, надав коротку відповідь.

Ось декілька штрихів біографії 46-річного гвардійця.

У 1995 році після закінчення Ладижинської школи №1 навчався у Київському інституті внутрішніх справ. Отримав диплом з відзнакою. 17 років служив у полку спецназу «Ягуар» у Калинівці. Був командиром штурмового взводу, заступником командира роти спецпризначення, а потім — командиром роти, начальником розвідки.

Один рік служив у Вінниці у військовій частині 3008  Нацгвардії України, у названу частину його перевели у 2017-у році на посаду заступника командира батальйону. Заочно закінчив Національну академії Національної гвардії. Після її закінчення направили на службу у Слов’янськ на Донеччині заступником командира 15-го полку.

—У Слов’янську зустрів повномасштабний наступ росіян на нашу землю, — каже полковник Куций. — У лютому 2024 доручили сформувати бригаду. Призначили її командиром. Нове формування отримало назву 18-та Слов’янська бригада НГУ. Нині виконуємо бойові завдання на Донецькому напрямку.

Слов’янськ-2014: тут загинули його підлеглі

У Слов’янську є місце, що викликає смуток на серці при його згадці не тільки у полковника Куцого. Це — гора Карачун, що неподалік віз залізничного вокзалу. У перекладі з тюрської мови її назва означає «чорна смерть». Згадуємо про це неспроста: 29 травня 2014 року тут загинули 12 гвардійців разом з генералом Сергієм Кульчицьким. Вони поверталися на ротацію у гелікоптері Мі-8. Після того, як гвинтокрил піднявся у повітря, його збили терористи.

Двоє із загиблих служили у калинівському «Ягуарі», у роті, якою на той час командував Геннадій Куций.

Автор тексу пригадує похорони гвардійців: вінничанина Валентина Білошкурського і калинівчанина Віктора Ліпського. Обох їх проводжав в останню дорогу ротний майор Геннадій Куций. Він не приховував сліз. Говорив тоді нам, журналістам, присутнім на траурній процесії, що його підлеглі віддали найдорожче свої життя, з честю виконали свій обов’язок із захисту країни, нас усіх. Казав, що хоче побачити, що зробить держава для їхніх дітей, їхніх сімей, аби вони були забезпечені усім необхідним. Ще говорив, що все це особисто проконтролює.

Десять років по тому у Слов’янську Куций зустрів велику війну.

Згадуємо ще один епізод з біографії Героя. 8 квітня 2014-го він разом з підлеглими брав участь у важливій операції — звільненні від сепаратистів Харківської ОДА. Її назвали блискучою. Спрацював фактор миттєвості виконання поставленого завдання: сепаратистів вибили з приміщення ОДА і затримали упродовж 20 хвилин. Надзвичайно важливо, що провели операцію без жодного пострілу. Про те, як усе відбувалося, зняли документальний фільм — «Звільнення Харківської ОДА». Стрічку демонстрували, зокрема, у Калинівці для бійців полку.

За що нагорода?

 

Щоразу, коли розповідаємо про когось із нагороджених, знаходяться читачі, які запитують: за що нагородили?

Нашого співрозмовника здивувало таке питання.

—Не знаю, за що дали Героя, бо ж не я присвоїв собі таке звання, — відповів полковник. — Я командир бригади, яка є одним із потужних організмів, нині виконує свої бойові завдання на Донецькому напрямку. У нас потужний колектив, найкращі солдати, сержанти, офіцери. Нагороджують за якісне виконання завдань, така моя думка. Подання робили мої старші начальники, щось вони побачили такого, що вирішили клопотати про найвищу нагороду.

Пан Геннадій у розмові згадав земляків, друзів, з якими продовжує підтримувати стосунки, хоча й перебуває далеко від Вінниці. Зокрема, з тими, з ким виходив на футбольне поле.

Шкода, що на футбол нема часу

 

Де б не служив Геннадій Куций, знаходив час, щоб вийти на футбольне поле. Назвав команди за які  грав під час служби у Калинівці і Вінниці: «Ягуар» (Калинівка), «Патріот» (Агрономічне), «Спартак» (Вінниця), «Локомотив» (Жмеринка), «Тірас» (Ямпіль), «Агро» (Крижопіль).

До речі, у «Ягуарі» Куций був капітаном команди.

Після переїзду у Слов’янськ у 2018 році, продовжив розвивати цей популярний вид спорту.

—У нас була своя команда військової частини, яка у 2021 році виграла два престижні турніри — чемпіонат України і кубок України серед учасників АТО, — розповідає Геннадій Куций. — На жаль, нині часу на футбол не вистачає. Відколи почалася повномасштабка, майже не вдається виходити на футбольне поле.

Дякуємо комбригу Геннадію Куцому за спілкування! Бажаємо мужності і стійкості воїнам бригади у захисті рідної землі. Нехай рік-2026 стане для усіх нас роком завершення війни.  

Читайте також:

Чи можливий удар з Придністров'я? Думки мешканців прикордонних громад Вінниччини

«За сукнею для Софії Ротару їздив Василь Зінкевич»: як вінничанка одягала «зірок» естради

«Поки лікувався, мене записали у СЗЧ»: офіцер довів, що він не дезертир, але як повернути зарплату?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.