«Безвіз» в СРСР. Як 100 конгресменів США вимагали дозволити вінничанину виїхати за кордон

Люди в СРСР були відгороджені стіною від закордону

«Під замком» перебували громадяни в СРСР. Від закордону їх відгороджувала так звана «залізна завіса». Заборонялося слухати зарубіжні радіопередачі, шкідливою для молоді вважалася зарубіжна музика… За таке був кримінал. Як дізнавалися про слухачів? Чекісти повсюди мали свої "вуха". Закордонні радіостанції "глушили", але окремі голоси все одно проривалися на територію Союзу і мали своїх слухачів.

"Дунька проситься в Європу"

У Союзі таврували ганьбою навіть за те, що людина мріяла побувати за кордоном. таких висміювали насамперед у пресі. Мовляв, віддають перевагу щасливому життю у процвітаючій соціалістичній країні " загниваючому" капіталізму. Таке кліше - "загниваючий капіталізм" - можна було прочитати у всіх радянських газетах.Лейтмотивом воно пронизувало статтю "Дунька проситься в Європу", опубліковану в одній з молодіжних газет. Про що йшлося у публікації, можна здогадатися із заголовка.

Побачити інші країни дозволялося  в окремих випадках і то тільки особам, яких перевіряли, як кажуть, до сьомого коліна. Туристів відправляли здебільшого до країн соціалізму. Поїздка у капіталістичну державу становила особливий виняток.

За кожного туриста персонально відповідав співробітник КДБ. Представники цієї служби також виїжджали з групами під виглядом туристів. Кожен крок за кордоном перебував у їхньому полі зору.

Коли іноземці приїжджали в Союз, за ними «хвостом» ходили «кадебісти».

Нині таке навіть уявити складно. Особливо поколінню, яке виросло у роки незалежності держави. Але ж це було!  

Яскравим прикладом «безвізу» в СРСР є історія вінничанина на прізвище Школьник. Виїхати в Ізраїль вдалося тільки після того, як за нього заступилися сто конгресменів і сенаторів США!

Інформація про те, як чоловік добивався виїзду і які митарства випали на його долю, зберігається в архіві обласного управління СБУ.

Повсюди перебував під «ковпаком» КДБ

У поле зору управління КДБ області вінничанин І.Р.Школьник потрапив у 1967 році. Було йому тоді 36 років. Після того він, чоловік єврейської національності, 27 років перебував у полі зору КДБ.

Як записано в архівних документах, Школьник допускав «клеветнические измышления, порочащие советское государство и общественный строй». Оперативники висловлювали припущення, що він має намір зрадити Батьківщину і виїхати за кордон. 

Підставою так думати було те, що Школьник влаштовувався на роботу у порти Одеси, Ізмаїла, Херсона, Новоросійська, Батумі, Мурманська, Талліна, вивчав англійську мову. Знали про його захоплення водно-моторним спортом, навігацією, авіаційними приладами. Зафіксували інформацію, що Школьник цікавився у військових про кількість особового складу у частинах. Його  вистежили під час зустрічей з іноземцями у Москві, Києві, Ленінграді і Вінниці. Такі розмови назвали підозрілими. Крім того, чоловік постійно допускав «клеветнические высказывания на советскую действительность».

Документування «ворожих дій» Школьника мало закінчитися оголошення йому звинувачення за статтею 56 частиною першою Кримінального Кодексу УРСР «измена Родине у форме шпионажа». Це було узгоджено в Києві у Комітеті Держбезпеки. Вінничанин потрапив у поле зору «чекістів» на всій територію тодішнього Союзу. Де б він не з’являвся, за ним влаштовували нагляд.

Десять років тюрми суворого режиму

4 липня 1972 року проти Школьника порушили кримінальну справу, а наступного дня його заарештували.

У матеріалах  розслідування зазначено, що Школьник планував втекти за кордон з корабля в одному з капіталістичних портів і просити там політичного притулку.

Він зібрав багато секретних відомостей  про дислокацію трьох військових авіаційних заводів, двох заводів з виробництва підводних човнів, заводів, де виготовляли  апаратуру й обладнання для атомних субмарин, ракетних частин, техніко-тактичні дані про військові літаки і танки. За висновками експертів  Генштабу Радянської армії, зібрана Школьником інформація мала секретний характер і була такою, що містить у собі державну таємницю.

Його судив Військовий трибунал Прикарпатського військового округу. Засідання відбувалося 11 квітня 1973 року. Засудили на 10-ти років позбавлення волі у колонії суворого режиму з конфіскацією майна.

На суді він зізнався, що дійсно хотів жити в Ізраїлі, а матеріали збирав з надією, що там зацікавляться зібраним ним і допоможуть краще влаштуватися в країні.  

Зізнання пом’якшило термін ув’язнення. 3 липня справу розглядала Військова Колегія Верховного Суду СРСР. Школьника визнали винним за статтею про зраду Батьківщині, але з урахуванням щиросердного каяття і відсутність тяжких наслідків від вчиненого ним злочину, термін покарання зменшили до семи років.

У світі розпочали кампанію на захист єврея з Вінниці

Після повернення з тюрми Школьник знову подав клопотання про надання йому дозволу на виїзд в Ізраїль. Аргументував тим, що там проживає дружина й дочка. Їм вдалося виїхати. Йому відмовили, мотивували тим, що чоловік є носієм інформації, що становить державну таємницю. Чотири роки він писав листи. Скарги направляла також дружина з Ізраїлю.

Вони адресувалися в ЦК КПРС, Верховну Раду СРСР, міністерству закордонних справ, особисто їх керівникам.

Крім того Школьники скаржилися у єврейські організації  США, Канади, Франції, інших країн.

У світі розпочалася кампанія на захист єврея з Вінниці. До неї долучилися навіть деякі керівники капіталістичних країн.

Школьник часто хворів. У засланні підірвав здоров’я, скаржився на головні болі і погіршення пам’яті.

Роль «відказника» на виїзд була на користь противникам СРСР . Особливо після того, як на адресу тодішнього керівника ЦК КПРС надійшов лист конгресмена США Шервуда Боулерта, під яким значилися підписи ста американських конгресменів і сенаторів. Вони закликали надати дозвіл Школьнику виїхати до сім’ї і не порушувати права людини.

Тільки так вінничанин зумів покинути країну. Утисків і втрати здоров’я зазнав тільки тому, що йому випало жити в СРСР. Дехто, щоправда, і нині мріє про повернення до тодішньої дійсності.

Лже-таємний об’єкт

У Союзі пильно стежили за іноземцями. У 1983 році в області побувало 589 представників закордонних держав, серед них 25 дипломатів, 16 розвідників, ще стільки ж причетних до спецслужб і націоналістичних центрів, п’ять емісарів зарубіжних релігійних організацій. У

У Вінниці знаходився штаб 43-ї Ракетної армії. За цією структурою особливо наглядали вінницькі чекісти. Так само, як за арсеналом озброєння у Калинівці. Під час приїзду іноземців оголошували навчання на таких об’єктах, це було причиною заборонити під’їзд до місць їхнього розташування.

Обєкти ракетників захищали від радіотехнічної розвідки у такий спосіб: запроваджували режим радіомовчання або ж радіодезінформування. На базі одного з підрозділів встановили «ложный радиоизлучающий объект». Один він працював. Всі інші на той час мовчали.

Так було, зокрема, під час приїзду до Вінниці співробітників військового аташе посольства США у Москві на прізвища Бігелоу і Перой.

Покружлявши містом, американці два рази проїхали біля штабу Ракетної армії. Обидва рази у цьому місці сповільнювали рух автомобіля. Чому? Звідки їм було відомо про місце дислокації штабу? Адже раніше вони ніколи не були у Вінниці.

Так подана інформація в архіві про приїзд дипломатів.

Для того, щоб перевірити іноземних агентів, які об’єкти їх цікавлять, у місті вдалися до хитрощів. На території розформованої частини створили лже-таємний об’єкт. Так записано в архівних документах.

Спочатку імітували будівельні роботи, встановили огорожу, виставили охорону, туди заїжджали вантажівки з причепами, працювали радіостанції.

Через чотири місяці після таких робіт в цьому районі вже побували дипломати з ФРН, які проводили візуальну розвідку новоствореного «військового обєкта».

«Я приїду визволяти Україну…»

У 1978-1981 року у Вінниці три рази побувала сім’я Наумяків з Франції.  Голова сімейства працював викладачем Паризького державного технічного ліцею. У поїздках до Вінниці брав з собою дружину і двох дітей.

Ось що вислідили про них оперативники КДБ.

—Наумяки утверждали, что на Украине осуществляется насильственная русификация, заранее спланированная Москвой, — читаємо в архівних документах. — Они заявляли, что Украина должна быть самостоятельной и что за это надо бороться так, как это делают поляки.

Ще один запис: « Наумяки прославляли Бандеру, Петлюру, Мельника. Их дочь Анна-Мари  распространяла националистические стихотворения, а сын Анри-Фмлипп, еще будучи семинаристом, писал своей бабушке, проживающей в Виннице: «Я приеду еще раз, как солдат, чтобы освободить Украину».

В последний приезд он заявил, что цель его жизни — окончить университет для того, чтобы бороться за самостоятельную Украину».

Они рассказывали, что у них на Западе принимаются все меры  к освобождению Украины. Наумяк и его сын участвовали в демонстрациях и митингах в Париже у советского посольства и требовали отделения Украины от СССР».

За націоналістичну пропаганду в СРСР передбачалася кримінальна відповідальність. Саме в цьому звинуватили Наумяків. Задокументувавши названі вище факти, їх видворили за межі держави і надалі заборонили вїзд на територію колишнього Союзу.

Дякуємо Вадиму Вітковському, колишньому керівнику прес-служби обласного упарвління СБУ, за надану можливість ознайомитися з архівними матеріалами

Читайте також:

Як вінницькі чекісти затримували двох диверсантів, закинутих з літака. Відкриваємо архіви

Міст, який розхитує вітер. Скільки у нас переправ через Південний Буг?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.