«Володарка Немирова»: що відомо про Марію Щербатову та її вплив на життя містечка
- Вінницький обласний краєзнавчий музей опублікував продовження історії про минуле Немирова.
- У третій частині краєзнавці серед іншого розповідають про визначну роль Марії Щербатової у розвитку містечка.
- Що саме вона зробила для Немирова та його мешканців?
Багата історія Немирова дозволила дослідникам із Вінницького обласного краєзнавчого музею підготувати відразу три частини про це місто у рамках online-експозиції «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
Перш ніж приступити до нової подорожі в минуле, радимо пригадати, що вже музейники встигли розповісти про Немирів. Зробити це можна, прочитавши такі матеріали:
- Володіння Потоцьких і Щербатових та важливий освітній осередок: що ще відомо про минуле Немирова
- «Подільські Афіни», або Продовження історії про минуле Немирова у світлинах
«У кінці ХІХ – на початку ХХ століття Немирів надалі залишався приватновласницьким містечком, однак демонстрував високі темпи економічного зростання. Цьому сприяло, зокрема, прокладення вузькоколійки Вінниця-Зятківці з проміжною станцією «Немирів», розташованою за три версти від містечка (1899 рік), — читаємо новий допис на facebook-сторінці музею. — Особливий вплив на розвиток Немирова мала його остання власниця — княгиня Марія Щербатова (1857–1920), донька колекціонера і мецената Григорія Строганова (1829–1910) та Марії Потоцької (1839–1882), онука Болєслава Потоцького. Вона спершу була управителькою Немирівського маєтку батька, який жив за кордоном, а після його смерті успадкувала Немирів та інші значні володіння і родинні колекції. Мешкала переважно в Немирові, де провадила громадську та благодійну діяльність. З чоловіком, Олексієм Щербатовим, вони роз’їхалися, він помер у Парижі 1912 року».
Підприємницький Немирів
На 1909 року, за інформацією краєзнавців, у Немирові було 18 підприємств, де працювали 127 осіб.
«Більшість підприємств були дрібними, тільки тютюнова фабрика і винокурня, де було, відповідно, 40 і 42 робітники, мали значний об’єм виробництва. Зупинимося детальніше на винокурні. Її відкрив у 1872 році Григорій Строганов. Поступово набираючи обертів, на початку ХХ століття вона вже виробляла понад 2,5 тисячі літрів зернового спирту на добу. У 1906 році підписано контракт на регулярне постачання її продукції на казенні горілчані заводи Москви й Петербурга, — йдеться далі. — Марія Щербатова збудувала новий корпус винокурні за проєктом чеського архітектора Іржі Стібрала. Він зафіксований невідомим нам фотографом на поштовій листівці початку ХХ століття».
Крім того, того ж року в містечку функціонували 24 різних ремісничих заклади. Це дало роботу для 82 людей.
«Містечко було відоме своїми ярмарками коней і рогатої худоби, які проходили чотири рази на рік: 9 травня, 29 червня, 15 серпня і 6 грудня. Щоп’ятниці відбувалися базари, — дізнаємось із допису. — На поштівках початку ХХ століття зафіксовані й інші будівлі, споруджені за проєктами Іржі Стібрала на замовлення Марії Щербатової, зокрема електростанція в комплексі з млином (нині це пам’ятка архітектури національного значення) і палац (ймовірно, за участі інших архітекторів). Зауважимо, що будівництво палацу, розпочате орієнтовно 1894 року, тривало понад два десятиліття. За спогадами Георгія Брілінга, існувала легенда, «що в дні молодості Марії Григорівни якась циганка напророчила їй, що вона помре раніше закінчення будівництва палацу», отож вона «так і затягувала будівництво, хоча все, по суті, вже було зроблено, але залишалися дрібні недоробки, при тому на самому помітному місці — на південному фронтоні».
Житлове питання
Як музейники розповідали раніше, Немирів попри весь свій потенціал і стрімкий розвиток не міг отримати статус міста. Навіть у першій половині 1880-х років власники містечка не хотіли обговорювати це питання і щось змінювати в його устрої.
«Втім, зауважимо, що вони приділяли увагу доброустрою осади та виділяли з цією метою значні кошти. Заселена частина Немирова на 1911 рік становила 205 десятин, на яких знаходилося 17 вулиць і вісім провулків загальною протяжністю 22 версти 330 сажнів. Того часу вже було забруковано 15 десятин 100 квадратних сажнів. Подільський губернський статистичний комітет навіть отримав дані щодо наявності тут тротуарів на обох узбіччях протяжністю дві версти 203 сажні, — перераховують у краєзнавчому музеї. — З 1296 будинків 278 були кам’яними й цегляними, 1018 — дерев’яними. Найбільше будинків покрито залізом (730), менше соломою (325), деревом (124) і черепицею (117). Містечко освітлювали 13 електричних ліхтарів. Питну воду брали з криниць і двох ставків, у палаці, за твердженням Георгія Брілінга, був водогін».
Не гімназіями єдиними
Відомо, що вже на початку минулого століття у Немирові було 14 заїжджих дворів, готель, чотири корчми, кав’ярня і 10 пивниць.
«Мережа освітніх закладів включала, крім чоловічої та жіночої гімназій, три початкові навчальні заклади, в яких на 1911 рік навчалося загалом 160 хлопчиків і 123 дівчинки. Школу для дівчаток при Немирівському жіночому монастирі утримувала Марія Щербатова. Мешканці Немирова могли користуватися однією приватною бібліотекою. Показово, що в 1886 році у Подільській губернії, крім книгозбірень навчальних закладів, було тільки п’ять бібліотек — дві в Кам’янці та по одній у Могилеві-Подільському, Балті й Немирові, а також кабінет для читання в Ольгополі», — повідомляють далі.
Як лікувались у Немирові
Дбали в містечку й про здоров’я його мешканців. Дослідники говорять, що загалом медичне забезпечення було прийнятним, адже тут серед іншого працювала єврейська лікарня на 36 ліжок та було п’ять аптекарських магазинів і навіть приватна аптека. «Працювало шість лікарів: один на державній службі, «жінка-лікар на службі в громадських установах» і чотири вільнопрактикуючі лікарі. З проблемами зубів приймали два дантисти, дантистка, зубний лікар і дві зубні лікарки. Крім того, до місцевих медичних працівників належали: дві вільнопрактикуючі акушерки, п’ять повивальних бабок, земський фельдшер і дві вільнопрактикуючі фельдшерки, — читаємо на facebook-сторінці музею. — Після початку Першої світової війни княгиня обладнала в палаці шпиталь для поранених, в якому працювали як сестри милосердя вона, її донька Олександра і кілька родичок із родини Столипіних».
В архіві родини Брілінгів, пишуть далі у дописі, збереглась рідкісна групова світлина поранених і персоналу шпиталю.
«Серед них знаходиться також Олександра Щербатова. Принагідно зазначимо, що родина Брілінгів була тісто пов’язана з Немировом: Густав Брілінг, один із засновників Вінницького обласного краєзнавчого музею, закінчив тут гімназію (1889 рік), його мама утримувала учнівську квартиру, а брат Густава Оскар, також випускник Немирівської гімназії, був провізором аптеки, — пояснюють вони. — Під час лікування у військовому шпиталі в Немирові сфотографувався також поранений Михайло Кушнір із своєю сестрою Лідією, ймовірно, вихованкою одного з немирівських навчальних закладів. На світлині бачимо черницю Немирівського жіночого монастиря. Відомо, що черниці доглядати за пораненими. Михайло Феоктистович Кушнір (1894–1945), уродженець села Мазурівки (біля Тульчина), випускник Кишинівського реального училища (1913), інженер, помер у радянській в’язниці 1945 рік, реабілітований 1994 року».
Трагічний фінал історії
Наостанок краєзнавці розповідають про трагічну смерть Щербатової.
«У січні 1920 року червоноармійці розстріляли в Немирові Марію Щербатову, її доньку Олександру, сина Володимира, сестру дружини Володимира Ольгу, подругу Марії Щербатової Марію Гудим-Левкович (родичку Можайських із Вороновиці). Врятуватися вдалося дружині Володимира Олені (уроджена Столипіна) з доньками Ольгою і Марією, вдові колишнього російського прем’єр-міністра Петра Столипіна Ользі та її дітям Аркадію та Олександрі».
Слідкуйте за наступними випусками проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року» на facebook-сторінці музею.
Читайте також:
«Надривається серце від муки...»: що відомо про поета-класика Миколу Некрасова
Запеклі липневі бої на Вінниччині. Яким був початок наступу на наше місто влітку 1941 року
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Наталія Горюнова