«Надривається серце від муки...»: що відомо про поета-класика Миколу Некрасова
- Славне місто Немирів близько 200 років тому подарувало світу талановитого поета й публіциста Миколу Некрасова.
- Він прожив на Вінниччині та й загалом в Україні зовсім небагато, проте продовжував підтримувати зв’язки з українськими «колегами по перу».
- Микола Некрасов мав непросте дитинство, піддавався царській цензурі, а особливо велику любов читачів отримав фактично на смертному ложі. Що ще відомо про життя і творчість поета?
Майже 200 років тому, у грудні 1821-го, народився хлопчик, який згодом став одним із найталановитіших російських поетів-класиків. І хоч більшу частину життя він провів у Санкт-Петербурзі, все ж перші кроки йому судилось зробити у Немирові Вінницької області…
Продовжуємо розповідати про видатних особистостей Вінниччини й сьогодні вашій увазі представляємо Миколу Некрасова.
Загадка місця народження
Микола Некрасов з’явився на світ 10 грудня 1821 року в Немирові Брацлавського повіту Подільської губернії. Відомо, що його батько, Олексій Некрасов, був росіянином, капітаном 36-го єгерського полку, не надто освіченим і не дуже заможним. А ось мати, Олена Некрасова (Закревська), була українкою. Її батько дбав про освіту доньки й подальший добробут, тому захвату від майбутнього зятя, старшого на 20 років від Олени, не відчував. За словами літераторів, пара побралась без батьківського благословення.
Про те, що народився Микола Некрасов саме в Немирові свідчать записи у формулярному списку про службу його тата, датовані груднем 1921 року. У списках йдеться, що Олексій Некрасов «живе при полку, з ним діти, сини Андрій, Микола і дочка Єлизавета». А полк, власне, і стояв у Немирові.
Проте, дослідники життя поета звертають увагу, що сам він у автобіографії, яку писав наприкінці життя, не згадував Немирова, а просто зазначав, що народився «в якомусь містечку в Подільській губернії, у Вінницькому повіті». Ймовірно, поет помилився і переплутав Брацлавський повіт із Вінницьким. У Вінниці ж, до речі, здобувала освіту його матір, тому не дивно, що спогади про наше місто закарбувались у пам’яті Некрасова.
«Точніші і ширші дані про народження поета, його дитинство, про матір та її батьків можна було б знайти, напевно, у листуванні Олени Андріївни (серед матеріалів про Миколу Некрасова є згадка про переплетений зшиток листів сестер Закревських, який зберігався у родички поета), а також у майже необстежених з цією метою архівах Кам’янця-Подільського, Києва, Ленінграда, Москви, у рукопису російського літературознавця Чулкова «Предки Некрасова», про який нерідко згадують науковці, але він десь начебто загубився непрочитаний перед Другою світовою війною, — писав професор Анатолій Подолинний. — Ширші відомості про рід Миколи Некрасова необхідно роздобути не лише для того, щоб нарешті остаточно встановити місце народження, але й для іншої, не менш важливої мети. Відомо, яку роль відіграла мати, Олена Андріївна, в житті і творчості сина. Сам поет залишив численні свідчення про це. Будучи уже літньою людиною і згадуючи картини свого дитинства, він називав їх «страхітливими»: батько його був жорстоким поміщиком-самодуром, членів своєї сім’ї гнітив, як і кріпаків. Від моральної загибелі хлопця врятувала мати. Роль її у формуванні душі поета виявилася першорядною. Скільки поетичних рядків, сповнених любові і подиву перед її материнським подвижництвом, присвятив він їй! Як наслідок, вважають літературознавці, виник образ, що став одним з найвищих досягнень поезії Некрасова і всієї російської літератури».
Додамо, що загалом в Україні Миколі Некрасову судилось прожити лише чотири роки, спочатку на Вінниччині, а потім трохи в селі Синьки (тепер це Кіровоградська область — прим. авт.).
У 1925-му родина Некрасових переїхала до Ярославської губернії.
Шрами дитинства
Як зазначають літературознавці, батько поета справді був людиною з поганим норовом. Він зловживав алкоголем, програвав гроші в карти (як, власне, і дід Некрасова), а також фізично знущався над дружиною і відкрито їй зраджував.
Олексій Некрасов, крім того, прагнув спланував життя свого сина — той, на переконання батька, мав стати військовим.
Спочатку майбутній поет навчався у Ярославській гімназії, але після завершення п’ятого класу поїхав до Санкт-Петербургу, щоб вступити до дворянського полку. Та маємо сказати, що слідувати батьківській мрії хлопець не мав наміру. Тому замість полку вирішив спробувати свої сили в академічній освіті — в університеті.
Тоді Некрасов не зміг добре здати екзамени, та це не завадило йому стати вільним слухачем філологічного факультету. Відомо, що таке захоплення літературою у хлопця було з раннього віку. Мати вчила його грамоті, а сам він з семи років намагався римувати й писати сатиру.
Непослух сина розізлив Некрасова-старшого й він прийняв рішення позбавити його будь-якої фінансової підтримки. Та навіть це не вплинуло на бажання юнака бути поетом або журналістом.
Спочатку не все йому вдавалось просто, доводилось багато працювати за зовсім невеликі гроші, але Микола Некрасов впевнено рухався вперед і зрештою пробився до відомих літературних кіл тодішнього Санкт-Петербургу.
Писати й ще раз писати… попри все
Микола Некрасов творив невпинно. Починалось все з невеликих матеріалів, до прикладу, в «Літературній газеті», а також із публікації казок у віршах для дітей. Починаючи з 1838 року він пише прозу, вірші, водевілі й навіть пробує свої сили в критиці. А вже у 1840-му у світ виходить його перша книжка віршів «Мечты и звуки». Особливого успіху, особливо серед критиків і вже відомих на той час поетів, збірка не мала. Тому автор вирішив більше уваги приділити прозі — пише про все, що його оточує, ділиться спостереженнями і першим життєвим досвідом.
А за якийсь час митець «вдаряється» у гумор — він виявляється абсолютно під силу Некрасову.
Уже з початку 1840-х років наш земляк починає працювати з різними альманахами, публікує там свої статті, а потім і активно занурюється у видавничу діяльність.
Відомо, що видавнича справа у Миколи Некрасова йшла досить непогано, бо вже у 1847-му він разом із письменником Іваном Панаєвим, взяв в оренду журнал «Современник», який колись заснував ще Олександр Пушкін. У «Современнику» крім всього публікувались літературні доробки самого Некрасова.
Висміював він і саму цензуру, то ж не дивно, що «Современник» зрештою закрили.
До України…
Невідомо на всі 100 відсотків, чи пригадував Микола Некрасов своє кількарічне життя в Україні, але з українськими поетами й письменниками, маємо сказати, певні відносини він все ж підтримував.
Одним із найвідоміших віршів Некрасова є його «На смерть Шевченка». Знову ж таки, чи бачились два митці за життя — невідомо, але те, що долю великого Кобзаря Некрасов знав, а творчість шанував — факт.
«Не міг він не знати, що народилася вона як письменниця, перебуваючи в Немирові. Не міг не порівнювати долю нещасних жінок із творів Марка Вовчка з долею своєї матері-подолянки та російського знедоленого жіноцтва, про яке багато писав», — зазначав Анатолій Подолинний.
Останні роки життя
Миколі Некрасову судилось прожити лише 56 років. Його підкосила страшна хвороба — рак.
Захворіває він на початку 1875 року, але навіть знаменитий хірург з Відня не може допомогти поету — онкологія міцно стискає свої смертельні лещата. Вже будучи прикутим до ліжка, митець видає збірку віршів «Последние песни», а художник Іван Крамський приступає до останнього портрета автора.
Чутки про хворобу й можливу швидку смерть Миколи Некрасова ширяться Російською імперією, поет стрімко стає все популярнішим і популярнішим — звідусіль йому надсилають листи й телеграми зі щирими словами підтримки. Можливо, це і допомогло Некрасову творити буквально до останнього подиху.
Помирає російський класик з подільським корінням 8 січня 1878 року в Санкт-Петербурзі.
Про інших видатних особистостей Вінниччини, нагадуємо, ми розкажемо вам вже наступного тижня.
Читайте також:
«Він був романтиком і співцем простих людей». Що відомо про письменника Миколу Трублаїні
Запеклі липневі бої на Вінниччині. Яким був початок наступу на наше місто влітку 1941 року
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
