Запеклі липневі бої на Вінниччині. Яким був початок наступу на наше місто влітку 1941 року
- У липні 1941-го розпочались бої поблизу Вінниці та безпосередньо в самому місті.
- Епізоди штурму й оборони міста, спогади очевидців і унікальні світлини — все це розповіли й показали у Центрі історії Вінниці.
- Цю відеолекцію дослідника історії Вінниці періоду 1941-1944 років Ігоря Ланового можна переглянути на facebook-сторінці Центру.
Вінницький історик і дослідник подій нашого міста 1941-1944 років Ігор Лановий провів нещодавно лекцію у Центрі історії Вінниці про липневі бої 1941-го року. Дослідник представив хронологію тих подій, зачитав спогади очевидців, завдяки яким можна ще глибше зануритись у тему, й показав фотографії міста під час радянсько-німецької війни.
Пропонуємо коротко дізнатись, як тоді все відбувалось.
— Якщо говорити взагалі про події, які відбувались влітку 1941 року, — це для істориків була небажана тема, яку потрібно було висвітлювати, — розпочинає свою лекцію Ігор Лановий. — Це все стосується і подій, які відбувалися на теренах Вінниці. До того ж, 12 армія, яка відступала через Вінницю і яка обороняла Вінницю на початку серпня була оточена і знищена, як бойова одиниця. А її командуючий і його підлеглі (більшість) потрапили до полону. У 1950 році її командир, генерал-майор Понеделін, був засуджений до розстрілу… Незаслужено засуджений до розстрілу, а в 1956 році посмертно реабілітований. Зрозуміло, що така історія нікому не була потрібна і ці події, як правило, замовчували.
Говорити відвертіше про війну, за словами історика, почали вже з середини 1970-х років. Та не будемо забігати наперед.
— Якщо розглядати питання боїв на Вінницькому напрямку у липні 1941 року, то відправним місцем тих подій, мабуть, варто вважати Летичівський укріпрайон. На цю лінію оборони радянське командування покладало досить великі надії, але через швидкоплинний наступ повноцінно підготувати Летичівський укріпрайон до оборони не вдалось, — продовжує розповідати Ігор Лановий. — Кулеметні роти за своїм штатом були заповнені тільки на 80%, не вистачало стрілецького й артилерійського озброєння, і смуга Летичівського укріпрайону, яка мала довжину 125 кілометрів, мала тільки 343 кулеметні споруди й тільки 11 з них були артилерійські.
Крім того, взагалі не було далекобійної артилерії, а на деяких ділянках навіть не було наповнення військами.
— Наступ на Вінницю вела 97 легка піхотна дивізія, четверта гірсько-стрілецька дивізія і перша гірсько-стрілецька дивізія. Основний удар наносила перша гірсько-стрілецька дивізія, — говорить історик. — 15 липня вранці після тригодинного артилерійського обстрілу, з використанням важкої артилерії, перша гірсько-стрілецька дивізія, разом із четвертою гірсько-стрілецькою дивізією, почали наступ на лінії Летичівського укріпрайону. Їхні зусилля були сконцентровані на внутрішніх флангах. Наступ першої дивізії проходив на ділянці Пилипи (річка Рівець) за підтримки 243 дивізіону самохідних артилерійських гармат.
Наступ продовжується
— Уже на світанку 16 липня перша гірсько-стрілецька дивізія вермахту продовжила свій наступ у напрямку Комарівці-Бар. Діючи між лівим берегом річки Думка та вздовж правого берега річки Рів, — інформує Лановий. — Якщо розглядати дії першої гірсько-стрілецької дивізії, то дивізія діяла бойовими групами. Основними серед них були групи Пікера, Кресса й Ланга.
Відомо, що у групі Пікера була сформована передова група, яка о 18-й годині захопила залізничний міст в районі Межирова й зайняла там оборону.
— Це дозволило першій гірсько-стрілецькій дивізії наступного дня вести свої бойові дії у напрямку Жмеринки й далі, — пояснює лектор.
Мінування мостів
Ігор Лановий розповідає, що на світанку 17 липня до наступу вже долучилась моторизована група Ланга.
— Вона о 16 годині 15 хвилин переправляється через міст, раніше захоплений іншими підрозділами першої гірсько-стрілецької дивізії, і у взаємодії з 243 дивізіоном самохідних артилерійських установок розпочинає свій наступ на залізничний вузол Жмеринки, — інформує він. — О 14 годині міст захоплюють.
У цей самий час інший передовий підрозділ починає стрімко захоплювати мости через річку Рів і Південний Буг. А потім рухатись далі у напрямку Гнівані.
— Залізничний міст в районі Могилівки було підірвано, очевидно, командою 56-го інженерного батальйону. Загалом цей підрозділ замінував 13 мостів (від Могилівки й до Межирова по річці Рів), — додає історик. — Підрив залізничного мосту біля Могилівки забезпечив подальший швидкий наступ на Вінницю. Розвиток такої ситуації міг би привести до оточення радянських військ, які ще силами до 50 тисяч чоловік знаходились по іншу сторону Бугу.
Евакуюватись було складно
Дослідник історії Вінниці звертає увагу, що евакуюватись з нашого міста просто так було неможливо. Для цього необхідно було мати спеціальне посвідчення чи довідку. Саме у таких документах зазначалось, що людина має права виїжджати з Вінниці.
Якщо ж таких посвідок містяни не мали, то будь-які спроби евакуації прирівнювались до зради.
— Якщо взяти, до прикладу, залізничний вокзал, то вся його околиця була зайнята людьми. Там стояли вагони-«теплушки», в яких було жарко й антисанітарія. А ще ніхто не знав, коли з'явиться паровоз, — каже Лановий і додає, що люди дуже боялись залишити своє місце у такому вагоні — так можна було втрати останню надію на порятунок.
Виїхати з Вінниці на авто було завданням ще складнішим. Службові машини виділяли певні організації й потрапити на «борт» можна було тільки тим, хто був занесений до списків цих конкретних організацій. Брати «зайців» суворо забороняли.
— Хтось ще намагався роздобути коней: вантажили своє майно й виїжджали десь за місто, там їх грабували й вони повертались пішки додому, — згадує ще один спосіб евакуації історик.
Наступ на Вінницю
— 18 липня 1941 року перша гірсько-стрілецька дивізія безпосередньо почала наступ на Вінницю. Діяли трьома бойовими групами — основний удар наносила група Ланга, — продовжує розповідати Ігор Лановий. — Група Пікера отримала задачу блокувати підступи вздовж Бугу, від Могилівки до Вінниці, щоб не дозволити військам радянської 12-ї армії переправитись через Буг і відступити.
У цей час група Кресса діяла праворуч флангу групи Ланга й одночасно її прикривала.
— Передова група Ланга вранці захопила аеродром у Сутисках і почала рухатись в напрямку Луки-Мелешківської. А о 10 годині до Луки-Мелешківської підходять самохідні артилерійські установки 243 дивізіону, які вирішують бій за цю висоту, — додає історик.
Радимо подивитись унікальні світлини того часу, які яскраво демонструють хід боїв за Вінницю.
А також рекомендуємо переглянути повне відео з лекції Ігоря Ланового на facebook-сторінці Центру історії Вінниці. Там ви знайдете багато цікавих деталей про ті страшні події й більше дізнаєтесь про окупацію міста.
Читайте також:
Що ви знаєте про жінок, які подарували ім'я вінницьким вулицям? Перевірте за допомогою нашого тесту
«Він був романтиком і співцем простих людей». Що відомо про письменника Миколу Трублаїні
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
