Володіння Потоцьких і Щербатових та важливий освітній осередок: що ще відомо про минуле Немирова

Володіння Потоцьких і Щербатових та важливий освітній осередок: що ще відомо про минуле Немирова
Усі зображення у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum
  • Вінницький обласний краєзнавчий музей опублікував продовження серії «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
  • На черзі знайомство з містечком Немирів, його історією, мешканцями й, звичайно, раритетними світлинами.
  • Приємної подорожі в минуле.

На facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею з’явився 11 випуск online-проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року». Тепер музейники готові розповісти історію Немирова.

Зазначимо, що це лише перша частина екскурсу в минуле цього містечка. Тому обов’язково слідкуйте за продовженням на сторінці музею.

Стежками минулого Немирова

«Продовжуючи мандрівку в минуле нашого краю, звернемо свій погляд на містечка. А розпочнемо з Немирова, історичної осади, заснованої у другій половині XIV століття Немирів перебував у складі Великого князівства Литовського, після Люблінської унії 1569 року належав до Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Зруйнований під час Хмельниччини, повільно відроджувався, — читаємо у дописі. — Розквіт Немирова розпочався в 1770-х роках, коли його власником став великий коронний підкоморій Вінценти Потоцький. Він, зокрема, відкрив тут кілька мануфактур, споруджував будинки для працівників і їхніх родин, отримав привілей на п’ять одно- і три двотижневих ярмарки».  

Відео дня

Як розповідають дослідники, після анексії Поділля Російською імперією і запровадження губернського устрою Немирів став містечком Брацлавського повіту Подільської губернії. 

«У 1802 році збанкрутілий власник продав його Станіславу Щенсни Потоцькому, нащадки якого, зокрема син Болєслав Потоцький, внучка Марія Строганова і правнучка Марія Щербатова, володіли містечком до падіння Російської імперії, — йдеться далі. — Містечка становили окрему категорію адміністративно-територіальних одиниць і знаходилися на західних теренах Російської імперії, анексованих у Речі Посполитої. Назва походить від польського «miasteczko», що на їдиш вимовляється як «штетл», а перекладається як «маленьке місто». Магнати і заможна шляхта з ХV–XVI століття запрошували євреїв до себе на відносно сприятливих умовах. Євреї орендували маєтки, скуповували і продавали худобу та збіжжя, ремісникували. Заняттями і способом життя вони переважно були тісно пов’язані із селом».  

Відомо, що після поділів Речі Посполитої у 1772, 1793 і 1795 роках ці містечка почали потрапляти під вплив соціально-економічних і культурних особливостей інших держав.

«Зокрема, в Російській імперії самобутній уклад містечка розвивався в межах так званої «смуги осілості єврейського населення». Вперше про такі терени згадано в указі Катерини ІІ від 23 грудня 1791 року. Згідно з Положенням 1835 року до її складу в Україні входили Київська (крім Києва), Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська (крім Миколаєва), Таврійська (крім Севастополя), Полтавська (крім козацьких та державних сіл) і Чернігівська губернії, — повідомляють музейники. — За Правилами від 3 травня 1882 року євреям і в «смузі осілості» було заборонено селитися та набувати й орендувати нерухомість на селі. Ще більше утискаючи їх, деякі губернські правління довільно перейменовували містечка на села. Сенат у низці постанов оскаржив це місцеве самочинство і пояснив 11 серпня 1894 року, що єдина ознака, яка відрізняє містечко від села, — офіційне визнання його містечком». 

Яким було населення

Як пишуть далі дослідники, містечка за своїм економічним значенням наближались до міського типу. Ба більше, їхніх мешканців вважали міщанами.

«У Подільській губернії кількість містечок впродовж 1800–1905 років збільшилася з 83 до 121, а деякі містечка, зокрема Тульчин і Немирів, за кількістю населення та економічними показниками перевищували частину повітових міст. У Немирові з 1885 до 1911 років населення зросло з 5 409 до 12 803 осіб, а кількість будинків — з 843 до 1 296», — пояснюють вони й пропонують детальніше розглянути релігійний склад Немирова станом на 1911 рік.

  • Юдеїв — 9 827;
  • православних — 2 211;
  • католиків — 697;
  • протестантів — 60; 
  • мусульман — вісім осіб. 

«Зауважимо, що в ці дані не включалися ані дислоковані тут військові, ані вихованці чоловічої і жіночої гімназій (на 1912 рік загалом 742 особи) та інших навчальних закладів, які прибували здобувати освіту з інших населених пунктів», — додають у музеї.

Наречені Павло і Домка Дзюри. Немирів, фотографічний заклад Болєслава Дворжецького, кінець ХІХ століттяЗаголовок

Чому містечко, а не місто

«У 1881 році подільський губернатор Леонід Милорадович надіслав київському, подільському і волинському генерал-губернатору Олександру Дрентельну клопотання щодо необхідності перетворити Немирів і Тульчин на міста, оскільки вони «за торговельним і промисловим розвитком, а також за розміщенням у них навчальних закладів, зосередженням військ та інших різних урядових і громадських установ значно перевершують багато міст не лише Подільської губернії, але й усього Південно-Західного краю», — діляться цікавою інформацією дослідники. — У 1882–1883 роках він продовжив клопотання, зокрема листувався з власницею Немирова. Однак Немирівська економія відмовилася розглядати питання можливого перетворення Немирова на місто. Справу припинено в 1885 році постановою Подільського губернського правління, в якій визнано запровадження міського положення в Тульчині й Немирові неможливим через відсутність громадських угідь і оброчних статей, які б забезпечили функціонування міського самоврядування». 

Освітній осередок

Цікавим є те, що подільський губернатор назвав Немирів, як і Тульчин, важливим освітнім осередком. 

«Особливо це стосується Немирова, де в 1785 році Вінценти Потоцький відкрив конвікт на 12 учнів, перетворений 1787 року на чотирикласну школу (з 1799 року – п’ятикласну) на зразок Корпусу кадетів у Варшаві для безкоштовного навчання дітей бідної шляхти, — повідомляють далі у дописі. — Школа утримувалася з фундушу Потоцького, збільшеного наступними власниками немирівського маєтку. В 1815 році вона стала Брацлавсько-Гайсинською повітовою, налічуючи щороку 300–400 вихованців. Після Листопадового повстання школу закрито, однак завдяки клопотанням Болєслава Потоцького в 1834 році відновлено як дворянське училище, а в 1838-му реорганізовано в семикласну гімназію. Потоцький багато років був її почесним попечителем, дбаючи про потреби навчального закладу, зокрема збудував для гімназії нове приміщення».

Вже у 1912 році Немирівська гімназія складалась із восьми основних класів, п’яти паралельних і одного підготовчого. Загалом там навчалось 444 учні.

«Вартість навчання становила 30 рублів за півріччя. Директор гімназії Іван Виноградов був випускником Одеського університету. Педагогічний колектив складався з 22 вчителів, з яких вісім закінчили Київський університет святого Володимира, по одному — Юріївський університет, Ніжинський історико-філологічний інститут, Московське училище живопису. Тут також викладали два випускники Київської та один Петербурзької духовних академій і вихованець Московського синодального училища, —  перераховують дослідники. —  Зауважимо, що з 1847 року (коли Вінницьку гімназію переведено до Білої Церкви) до 1907 року у Подільській губернії було тільки дві чоловічі гімназії — Кам’янець-Подільська і Немирівська».

Що по фото

«Один із перших фотографічних закладів провадив у Немирові з 1895 року «австрійський підданий» Феліціан Гетц, який також мав фотосалон у Тульчині з 1888 року. А найдавніші відомі нам подільські світлини Феліціана Гетца датуються 1872 роком, — розповідають у музеї. — З кінця ХІХ століття діяв також фотографічний заклад Болєслава Дворжецького. На гарно оформлених паспарту, які він замовляв у літографії Іосифа Покорного в Одесі, вміщувалися зображення медалей, здобутих на фотовиставках, а також вельми детальна інформація, зокрема про «художнє завершення матових фотографій і портретів до натуральної величини». Наголошувалося, що «знімки вигляду архітектури, інтер’єрів найрізноманітніших будинків, тварин і так далі виконуються зі справжнім знанням справи», а «зміна погоди не робить різниці у знімках». На початку ХХ століття до фотосправи в Немирові долучилися також С. Б. Фрідман, Бялик-Гертель, Ф. Міхалевський, Самуїл Рабинович».

А ось побачити, яким був Немирів на початку ХХ століття можна на поштівках. На сторінці музею опублікували також декілька фото мешканців містечка кінця ХІХ–початку ХХ століття, а саме «портретне фото студента медичного факультету Київського університету святого Володимира Абрама Епштейна, уродженця Немирова, яки після закінчення університетських студій працював лікарем у рідному містечку. Дві світлини належали родині Павла Дзюри, садівничого графині Марії Щербатової». 

 

Читайте також:

«Його праця — подвиг». Що відомо про епідеміолога Данила Заболотного

Зброю до бою: у краєзнавчому музеї відкрили спільну виставку з Національним музеєм історії України

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up