«Навіть в часи голоду були люди і ті, кого складно людьми назвати...» Спогади про голодомор

«Навіть в часи голоду були люди і ті, кого складно людьми назвати...» Спогади про голодомор
  • До Дня пам'яті жертв голодоморів вінницька патрульна роти тактико-оперативного реагування Любов Детюк розповіла, якими спогадами ділилася з нею колись покійна прабабуся.

Розповідь виклали на сторінці «Патрульна поліція Вінницької області» у фб.

Анастасія Бочарська народилась у 1907 році в селі Балабанівка на Вінниччині. Їй було 25, коли в Україну прийшов голод. Жінка в той час працювала робочою в їдальні радгоспу в селі Рожична Оратівського району, що, мабуть, і врятувало їй життя.

— Голова радгоспу наш був сердечним чоловіком. — розповідала Любі прабабуся. — Він намагався нам усім допомогти: давав трохи зерна, їжі, варив дертьову кашу і роздавав людям. Але потім хтось написав донос, і його з усією сім'єю чи вивезли в Сибір, чи розстріляли — не відомо.

Відео дня

Прабабуся в їдальні збирала картопляні очистки, берегла їх, а потім весною садила з них картоплю. Рвала насіння з липи, на болоті копала корінь аїру, сушила, перетирала на борошно і пекла млинці. З ранньої весни і до пізньої осені збирала листя трави «берізки», перетирала і варила «затеруху». Ще рятували ягоди шипшини, глоду, корінь лопуха.

— Одного разу, коли прабабуся поверталась увечері з роботи, на неї напали двоє чоловіків з ножами. Хотіли, мабуть, зарізати і з'їсти, бо випадки канібалізму тоді вже стали частими. Вона тікала, як могла. В ту мить назустріч випадково вийшов гурт дітей, вона побігла між ними, так і врятувалась. — розповідає Любов Детюк.

Анастасія Бочарська пережила той страшний голодомор, але до кінця життя не переставала збирати запаси їжі. Родичі й досі час-від-часу знаходять її «схрони» зерна і сухарів...

Люди, які пройшли крізь роки голоду, назавжди зберегли в собі страх, що таке колись може повторитися знову. І щоб цього не трапилось, ми, нащадки, повинні пам'ятати ті страшні часи, вивчати свою історію і виховувати свідомих громадян своєї країни.

 

Читайте також:

«А шість років Вас все влаштовувало?». Як ми рятували родину від сімейного насилля

У «червоній» зоні субсидії збільшили на 50%. Як вінничанам переоформити виплати?

Активіст, що збив жінку на Старому місті, справді був п'яний. Шукають свідка на сірій машині

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (4)
  • Света Шекетера

    Я обожнюю своє місто!
  • vik n

    пишу  специально  для  имбицилов  патрийотив.яки тут пасуться. ну оно и понятно  соросяцкая  газнта  такие  и чытачи. а чего вы не ишите  як  грушевський  отдавал  тоннами продовольствия  германской империи.в обмен на  политическое покровительство ну короче веками все  одно и тоже  тои  бла  германия  з нами .в 2014 омерика  з нами. так в вот  грушевский  это такая  же паскуда  соросяцкая  только тогда  был бильдербергский клуб а сег.сорос клинтоны  и  байдены.что и кравчук  только второй  отдал яд.ракети  а первый уничтожил  боеспособную  армию  из сечовых  стрельцов 80 тыс. по  тем  временам  огром.армия. кот.кстаит  обучили при царе.так что мычите  дальше  пугана росия.усем выновата .вы сами  ген.предатели и ваши вожди.

    Dima Doma reply vik n

    Вони того не розуміють.
  • Читач68

    Це важко зрозуміти і важко усвідомити для чого  росія/ссср це робила. Хоча з роками все стало зрозуміло.
    А ще важче розуміти те, що в кожному (майже в кожному) селі на Вінниччині зараз є московська церква. і діти та онуки тих ,  хто помирав від голоду, який організувала москва, тепер сумлінно слухають попа. Саме московського попа , який їм розповідає, що нічого страшного не було, що тоді голодали всі.
    Ніякої поваги до своїх померлих родичів, ніякого усвідомлення небезпеки в майбутньому....
    Дуже шкода невинно убієнних людей, і дуже прикро за нащадків ....

keyboard_arrow_up