Люди-невидимки: освітлювач — без нього в театрі занадто тьмяно

Освітлювач за пультом. Робота над світловим супроводом однієї із найбільш складних вистав — «Ідзанамі. Богиня, яка вабить»

Світло — один з найважливіших засобів художньої виразності вистави. А в сучасному театрі можливості світла безмежні, з його допомогою створюються найрізноманітніші ефекти. Іноді, завдяки всього кільком промінчиками формується враження про всю виставу. Але лише мала частина з нас замислюється про те, хто проектує ці самі промінчики, де сидять люди цієї дивної професії, і чи можливий сучасний театр без тих, кого називають світловими художниками або по простому — освітлювачами?

З'ясовується, що в єдиному в місті великому театрі, всього два представники цієї професії — подружня пара Лілія та Анатолій Мельники. Останній у березні цього року став заслуженим працівником культури. Чудовий привід, щоб познайомитися і дізнатися про нього більше.

Інтерв'ю призначаємо в театрі. Нас зустрічає чоловік у смугастій кофті, джинсах, кросівках Nike, окулярах та зачіскою у стилі 80-х. Після вітань, ми долаємо кілька сходових прольотів і опиняємося біля дверей з написом «Регуляторна».

— Це пультова, — розповідає Анатолій, коли ми заходимо в кімнату. — А це наш художник по світлу, Лілічка (дружина - авт.). Звідси і керується усім світлом, який ви бачите під час вистав.
 

Робоче місце Анатолія Мельника

Стіни приміщення обклеєні афішами вистав минулих років та обвішані рамками з фотографіями. На світлинах можна бачити Анатолія в обнімку з Філіпом Кіркоровим, Святославом Вакарчуком, Андрієм Кузьменком та Ліонелем Мессі. Просимо надіслати кілька фото по елеткронці.

— Ці фотографії не для того, щоб ними перед вінничанами хизуватися, — каже Анатолій. — Я повісив їх, щоб гастролери бачили. А то, знаєте, приїдуть із Москви або Києва, і думають, що ми село тут, нічого не бачили. Ось, нехай і дивляться.

Кімната розташована серед центральних лож I ярусу, в ній є кілька пультів світлокерування, багато кнопок, вікно з видом на глядацьку залу, вихід у ложі і прекрасне місце, щоб насолоджуватися виставами.
 

У театр потрапив випадково

— Я хотів займатися фотосправою, операторською роботою або журналістикою. Але обставини склалися так, що я опинився в Одеському театральному училищі на спеціальності «театральна світлотехніка». Не був упевнений, чи треба мені це. А ось після першого курсу, коли пішли практики — мені сподобалося.

Пропонували залишитися в Одесі. Але залишитися там, означало працювати під чиїмось керівництвом, а я хотів сам усе робити. Пропонували перейти в Чебоксари (Росія - авт.), у місті тоді театр будувався і квартири співробітникам видавали. Але близькі мене відрадили. Шукав місцевий варіант, і ось, 32 роки працюю у Вінниці.

Тоді всі мріяли артистами стати. Мені пропонували в театральний вступати, але я відмахнувся від усього цього. Бачу, що це не моє. Я б не зміг на сцені. Це важка праця. Там потрібно бути першим, а якщо ти п'ятий, то немає сенсу йти.

Багато акторів готові не їсти, не пити і не спати. Їм ліжко постав на сцені і вони там жити будуть. Їм нічого не потрібно, тільки щоб в кінці букет квітів приносили. У мене такого не було.

Бюджетники

— Театр — це бюджетна установа, яка фінансується, як і вся культура, за залишковим принципом. Тому ми не можемо похизуватися тим, що все наше обладнання сучасне. Якщо робити капітальну заміну всієї світлотехніки, то за приблизними підрахунками, це обійдеться в 50 мільйонів гривень. До того ж, щоб це зробити, доведеться закрити театр десь на півроку. Але в порівнянні з іншими обласними театрами, у нас все нормально. Є театри просто в жахливих станах! А ось якщо порівнювати нас із європейськими чи американськими театрами, то ми просто кам'яний вік.
 

Своя атмосфера

Ми не вічні

— Проблема не тільки в тому, щоб купити обладнання, але і в тому, що на ньому немає кому працювати. Потрібно готувати фахівців, а в Україні немає жодного закладу, в якому навчаються на світлохудожників. Коли ми прийшли з дружиною, в театрі працювало 6 освітлювачів. Зараз тільки ми двоє. Але ми не вічні.

Мені кажуть, Толя, пора заміну готувати. То давайте! Я не проти. Але кого? Професія не популярна серед молоді через невеликі зарплати, великий обсяг роботи і ненормований графік. Але якщо ти сюди потрапив і тобі подобається ця сфера діяльності, то ти залишишся в ній надовго. Адже кожен співробітник театру стає причетним до мистецтва.

Вид на спектакль, немов знаходишся в кінотеатрі

Чим я займаюсь

— При підготовці вистави, проводяться світлові репетиції. Під час них, ми спільно із режисером встановлюємо освітлення для кожної сцени. Тобто складаємо детальну партитуру вистави, яка заноситься в наш пульт. Партитура визначає порядок і комплектацію запровадження відповідних освітлювальних приладів. Наприклад, актор повинен сказати певну репліку, яка стане сигналом для світлової зміни. Ми зобов'язані в точності дотримуватися встановленої партитури і тільки при необхідності вносимо правки. Для актора імпровіз — це нормально, для техніка — неприпустимо.

Світло в спектаклі — це не просто картинка. Ми висвітлюємо декорації, простір сцени і акторів. При цьому ми повинні занурити глядача в задуману режисером атмосферу. На фоні того, як це краще зробити, у нас з постановниками іноді бувають конфлікти, адже я хочу так, а він так. Але режисер тут головний, а ми, у принципі — виконавці. Нам ставлять завдання, ми його реалізуємо.
 

Робочий процес

Дивись, феєрверк

— Періодично я стикаюся з проблемами. Ось, наприклад, сьогодні, перегоріла лампа, а вона ж і під час вистави може згоріти. Таке вже було. Більш неприємно, коли потрібно висвітлювати щось одним променем і в цей час він перегорає. Тут же доводиться шукати, чим його можна підхопити. А буває взагалі світло зникає. Наприклад, під час грози. Тоді сидимо в темряві. Але таке не часто, раз на півроку десь.

Пам'ятаю йшла трагічна вистава, ось-ось фінал, зал у напрузі, мертва тиша, як раптом, у залі вибухає лампа — тищщщ, всі перелякані. Хто стріляв? Що за вибух? А ми і самі сидимо тут перелякані і думаємо, що це за нововведення такі.

Була ще комічна вистава, на якій сталося коротке замикання на софіті, і на сцену посипалися іскри. Актори моментально все обіграли: «О, дивись, феєрверк». Це життя, як без цього.
 

Відповідь нашому «не забудь вимкнути воду»

Люблю нові іграшки

— Найбільше в своїй професії люблю, коли купують нове обладнання. Мені подобається його освоювати, вивчати, пробувати, думати, куди б повісити, як його використовувати. Це як нова іграшка. Буває, що куплять щось, а я по п'ять разів перевішую. Ну а що, один прилад купили, а я хочу, щоб їх було «всюди».

Ще отримую велике задоволення, коли хороший спектакль. У такі моменти я божеволію і лечу на роботу. А коли якась нудятина, то хоч взагалі не йди сюди.

Іноді я можу сидіти тут та їсти, пити каву і відпочивати. Є вистави, де можна собі це дозволити.
 

Тестує новий світлодіодний прилад

Заслужено заслужений

— Якщо озиратися назад, то в моєму світловому оформленні поставлено більше ста спектаклів. Зроблено багато заходів та концертів. Це великий масив роботи. Мною замінено велику кількість обладнання, перероблені системи освітлення, ми перейшли з аналогового освітлення на цифрове. Та й взагалі, те що раніше робили 6 людей, тепер роблять двоє. Звичайно, це можна поставити собі в здобутки. Ось в деяких театрах, як працювало 6 людей, так і працює. Носять ці ліхтарі, вручну направляють.

Якщо чесно, у мене не було мети отримувати звання заслуженого працівника культури. Звичайно це приємно, але це важливо тільки близьким. Краще б мені дали п'ять мільйонів на світло, ніж це звання. Краще б мені приладів накупили. Я ж живу цим.
 

Моя хвилина слави

— Відкрию маленький секрет: є вистави, коли гасне світло, відкривається куліса, глядач сидить та аплодує. Ці оплески для художника по світлу і художника сценографа. Тільки відкрилася, а в залі — ваууу. Ось це хвилина нашої слави! У кінці вистави хвилина слави акторів. У кінці про мене вже ніхто не згадає. Але на початку, коли ти зробив картинку, на неї захоплено дивляться і ти чуєш оплески - ти пишаєшся своєю роботою. Цей момент дорогого коштує.

 Читайте також: 

• ТОП-5 причин піти в театр на прем’єру «Народний Малахій» 
   
• ​Найважливіші події з історії театру імені Садовського: був оперою, горів та відроджувався 
   
• У театрі імені Садовського впровадили онлайн-продаж квитків 
   
• В театр за покликом серця: реалізувала мрії та амбіції через режисуру 
   
• 54 роки на сцені: історія однієї акторки Вінницького театру 
   

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.