В театр за покликом серця: реалізувала мрії та амбіції через режисуру

На годиннику 14.00, якраз закінчилася обідня перерва. Журналіст RIA підходить до театру ім. Садовського. У нього заплановане інтерв'ю з головною режисеркою Таїсією Славінською. Як завжди, у цей час доби парадні двері на замку, доводиться йти до чорного входу, де сидить сивочолий охоронець та питає своє коронне «Ви до кого?» Не дуже того бажаючи, вахтеру все ж доводиться пустити журналіста всередину, нехай і з тихим напуттям: «Пропустиш, а потім відповідай за кожного». Але ми поспішаємо, часу перепитувати немає.

На сходовому отворі, між першим і другим поверхами, нас вже зустрічає пані Таїсія . Ввічливі привітання і ми вже йдемо по напівтемному коридорі.

— Нам сюди, — вказуючи рукою вліво говорить режисерка. — Тільки двері за собою зачиняйте!

Опиняємося в досить просторому і світлому кабінеті. Позаду режисерського крісла висить кілька картин та портретів. У шафах видніються якісь плакати або альбоми. Протягом усього інтерв'ю на мобільний Славінської хтось дзвонить або після стуку заглядає в кабінет, щоб передати якусь важливу інформацію. Але інтерв'ю триває, і журналіст продовжує ставити свої питання.
 

У театрі 35 років

— Думаю, що прийшла в театр за покликом душі і серця. Ми якось жартували, що в театрі повинні служити або фанати, які готові працювати до останньої краплі, або ледарі, які нічого не вміють. Ось я, напевно, з перших, тому що вже 35 років тут служу. Іноді думаю, що не ми вибираємо професію, а вона нас.

Лінь недоречна

— Коли тільки приходиш у театр, то насамперед потрібно зарекомендувати себе і привернути до себе увагу режисерів. Формула проста: спочатку актор працює на свій авторитет, а потім авторитет працює на нього. Це професія, якій потрібно вчитися все життя. Вона містична та загадкова.

Нас учили, що якщо ти захворів або вмираєш, то у тебе є тільки один вихід — підповзти до телефону і сказати, що вмираєш, а після спокійно померти. Лінь тут недоречна, тільки безкорисливе служіння своїй справі.
 

Висловлює свої думки

— Пішла в режисуру, щоб здійснити мрії, адже деякі ролі я так і не встигла зіграти. Я зрозуміла, що реалізувати ці мрії та свої творчі амбіції можна через режисуру. Тут я можу висловити свої думки, духовний чи моральний стан.

До того ж, акторський вік не такий тривалий. Маю на увазі період, коли ти ніби вже не дівчина, але ще і не бабуся. Для такого віку в театрі передбачено мало ролей. Актори на деякий час стають незатребуваними. Головне, не впасти у зневіру, адже театр зрад не пробачає. Мене від цього врятувала режисура.
 

Сцена як вівтар

— Сцена — це намолене багатьма поколіннями акторів місце. Це наш вівтар. На ній зберігається енергетика, на ній діють певні закони. Наприклад, ніхто зі співробітників театру не може вийти в своєму повсякденному взутті на сцену. Також ви ніколи не побачите актора, який просто так ходить по ній, як по алеї чи парку.

Коли актори входять у театр, вони залишають за порогом всі свої проблеми, болячки, комунальні платежі та все інше. Тут починається інше життя. Ми проживаємо багато інших персонажів, і нерідко багато чого з них ми набираємо в себе.
Пам'ятаю, як після одного спектаклю я не зняла костюм, і поки він був на мені, я навіть не могла говорити про якісь повсякденні речі. Усе це приростало, я спілкувалася з позиції образу, який був створений мною на сцені.
 

Розширити горизонти

— Хочеться трохи розширити горизонти: більше фестивалів, поїздок, щоб нас бачили на гастролях, і не тільки по Україні. Розумію, що зараз туго з фінансами, але всі труднощі можна долати.

Мені цікаво залучати режисерів з інших театрів. Це важливо для акторів, вони зможуть познайомитися з іншими методологіями та манерами роботи. Хочу, щоб акторський рівень зростав, а не застоювався. Також є мрія залучати відомі імена в наші спектаклі. Така собі антрепризна штука — запрошена зірка. Хочу, щоб наші актори попрацювали з зірками, обмінялися з ними енергетикою.

Про прем'єри

— До Дня театру (27 березня) буде прем'єра за п'єсою Миколи Куліша «Народний Малахій». Після неї будемо працювати відразу над двома новими виставами — «Летючою мишею» та «Ідіотом» за романом Достоєвського. Презентація цих вистав буде в наступному сезоні.
 

Біографія і режисерські роботи

Таїсія Славінська. Народилася 3 січня 1962 року в смт. Оратів на Вінниччині. У 1981 році закінчила театральну студію при Національному академічному театрі імені Івана Франка за фахом «артистка драматичного театру». У 2000 році закінчила режисерський факультет Київського національного університету культури та мистецтв. У 2006 році — магістратуру Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, режисер-постановник. З 2015 року народна артистка України. У 2016 стала головним режисером театру.

Режисерські роботи:
Комедія «Дядя Ваня»; романтична драма «Дім Бернарди Альби»; міф з прадавніх часів «Лісова пісня»; комедія «Bon appétit, або Гарнір по-французьки»; казка «Дванадцять місяців»; концертна програма «Життя і музика, й любов»; іронічний детектив «Вісім люблячих жінок»; фантазії на тему кохання «Ніч Святого Валентина»; комедія «Кохання за викликом»; драма «Ідзанамі… Богиня, яка вабить».

Читайте також:  

• 54 роки на сцені: історія однієї акторки Вінницького театру  

Фото: театр імені Садовського, сторінка Таїсії Славінської у Фейсбуці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.