Хвиля вбивств. 90-ті повернулися?

Комерсантів усіх рівнів і мастей убивають вдома, в кабінетах, у машинах, на тенісних кортах і просто на вулиці серед білого дня. Що це означає, зрозуміло без перекладу: новий кримінальний «беспредел»

 Ера «беспредела» лихих 90-х не пішла безповоротно в минуле, як здавалося багатьом. З огляду на кримінальні події останніх років, моторошні історії з летальним кінцем знову вводять суспільство в стан психозу. Тероризм знову перестає бути темою новин десь із-за кордону, перетворюючись у кошмар власних вулиць.
Останні кримінальні події українських міст і містечок навертають пам'ять до історій наших вінницьких резонансних “глухарів”. Досі не розкрите вбивство депутата Вінницької міської ради Віктора Кішека. Стріляли в екс–мера та екс-губернатора Дмитра Дворкіса. Стільки шуму було навколо цієї події, а результатів жодних. Так само як і навколо вибухів маршруток, що сколихнули у свій час всю Україну. Внаслідок цієї трагедії померло двоє людей, ще 19 осіб отримали важкі опіки. Працівники міліції та СБУ у справі про серію терактів у Вінниці допитали як свідків близько семи тисяч людей і майже чотири тисячі як підозрюваних. І досі ні замовники, ні виконавці публічно та офіційно не названі.

Вбивають пострілами впритул
Погортаємо останні сторінки кримінально-резонансної хронології інших українських регіонів. Бо кримінал – це спрут, він не обмежується лише однією адресою.
Першого лютого в Києві неподалік від дитячої школи мистецтв, на очах у перехожих дітей застрелили 45-річного Юрія Фаніна - директора готельного комплексу Національної академії наук України, розташованого на території клініки "Феофанія". Смерть настала в результаті вогнепального поранення в голову. Слідство розглядає наразі декілька версій. Зокрема, бізнес–діяльність і бажання сторонніх осіб заволодіти готелем. За словами працівників готелю, востаннє свого керівника вони бачили два тижні тому - весь цей час він був у відпустці і відпочивав десь за кордоном.
Занепокоєна громадськість вкотре сподівається, що слідчі органи встановлять причини здійсненого злочину, замовників та його виконавців. Адже будь-які замовні вбивства, що здійснюються настільки демонстративно в публічних місцях, мають особливу суспільну небезпеку.
Днем раніше, 31 січня цього року, в Харкові невідомі розстріляли 49-річного підприємця. Злочин стався, коли чоловік разом зі своєю дружиною повертався увечері додому. Перед поворотом до будинку водій пригальмував. У цей час до автомобіля наблизилися двоє невідомих. Один з них кинувся на капот, тому підприємець змушений був зупинити автомобіль. Інший невідомий підійшов до автомобіля і через бокове водійське скло застрелив підприємця. Після цього автомобіль врізався у балкон будинку. Дружина водія отримала незначні травми.

І за кордоном куля знайшла...
На початку минулого тижня у Домініканській республіці застрелили заступника начальника департаменту компанії «Укрспецекспорт» Станіслава Литвина. Чиновник «Укрспецекспорту» був куратором контракту з розробки та серійного виробництва двигунів для бронетехніки. Місцеві правоохоронці розглядають версію вбивства з метою пограбування. У прес-службі компанії «Укрспецекспорт» цю інформацію підтвердили, втім, подробиці інциденту коментувати відмовилися.
Улітку минулого року були не менш резонансні розборки в Одесі. У серпні там із особливою жорстокістю вбили директора великої будівельної компанії. Злочинець завдав своїй жертві 13 колото-різаних ран, від чого чоловік 1955 р. н. помер на місці.

Відео дня

Кому заважають судді?
Також збурили українське суспільство і розправи над служителями Феміди. Як повідомлялось, у грудні 2012 року в Харкові по-звірячому вбили суддю Фрунзенського районного суду Володимира Трофімова та його сім’ю: дружину, сина і співмешканку сина.
А дещо раніше - в березні 2011 року - вбили суддю Шевченківського районного суду Києва Сергія Зубкова. По гарячих слідах були затримані Дмитро Павличенко і його 19-річний син Сергій. З 26 березня того самого року вони перебувають за гратами у Київському СІЗО. Свою вину вони не визнавали. А другого жовтня минулого року Дмитра Павличенка засудили пожиттєво. Його син Сергій Павличенко отримав 13 років позбавлення волі.
Дійшло вже й до розправи на громадськими діячами. У Макіївці вбили голову Донецької обласної громадської організації «Конгрес азербайджанців» Ігбалу Махмудова.
У ході досудового слідства було встановлено, що вбивство скоєне за попередньою змовою групою осіб і у зв'язку з громадською діяльністю Махмудова. Перед судом постануть четверо чоловіків, обвинувачених в організації та скоєнні тяжкого злочину.
У місті Сватово Луганської області вбили депутата міськради Івана Сінькова.
На сайті Сватівської міської ради зазначається, що депутат Сіньков Іван Вікторович є приватним підприємцем, безпартійний. У міськраді він входив до складу комісії з питань будівництва, благоустрою, комунального обслуговування, земельних відносин та екології.

«Бандитський Петербург» на наших вулицях?
Водночас відголоски тих часів актуалізували розборки і в середовищі народних депутатів. Вони торкаються прізвищ досить високого соціального рівня. Скажімо, одна із тих депутаток, котрі відвідували нещодавно Юлію Тимошенко, заявила, що тепер нинішній владі «пред’являть рахунок». Відкопають у шахтах убитих в 90-х роках донецьким криміналом. І, нібито про ці шахти знав і Луценко, коли керував Міністерством внутрішніх справ, але не розслідував, бо Ющенко заборонив. Якщо це не чергові піар–погрози й шантажі, аби полегшити життя Юлії Тимошенко, і дійсно клубочок почне розмотуватися, ми отримаємо ще кілька тем для бестселерів типу «Бандитський Петербург».

Вперед, у дев’яності?
Чому злочинне середовище знову одночасно почало піднімати голову? Що відбувається: друге народження? У чиїх руках сьогодні бази даних 20-річної давнини – матеріали по всіх лідерах і членах організованих злочинних угрупувань, їх зв’язках, економічних інтересах? Непростих питань знову більше, ніж відповідей. Злочинність – те саме постійно палаюче торфовище: якщо його увесь час не гасити, буде лише розгоратися.
Образ жаданого завтра, яке в усіх яскравих фарбах змальовують політики напередодні виборів, аж занадто схожий на «вчора» в образі 90-х років.
Якщо узагальнити всі кричущі кримінальні історії, то однією із десятків причин того, що відбувається, напевне, можна вважати, що до центру прийняття рішень наблизилася органічна спілка псевдоінтелігенції (особливо столичної) з олігархатом. Адже для першої категорії майже ключове завдання – ослабити нинішню державу, за допомогою параноїдальних заяв-підозр у поступовому створенні тоталітаризму. Це замість пропозицій і дій реального виходу з глухого кута. Олігархи ж зацікавлені в подібному ослабленні, через можливість спокійно розпоряджатися природною рентою.

Чи нарветься закон сили на самосуд?
Так само причиною відновлення кримінальних розборок, напевне, можна вважати й те, що принцип «закон для всіх» у нас не працює. Особливо, коли є тверда впевненість, що можливості набагато сильніші від «якогось там закону». І це посилюється ще й впевненістю, що в країні головує не сила закону, а закон сили, і хто правий, визначається соціальним становищем. Тобто в Україні розшарування не лише майнове, але й правове.
Є ще одна небезпека. Якщо не діє закон, якщо в існуючій системі правосуддя громадяни не зможуть розраховувати на справедливе покарання вбивць і ґвалтівників, буде працювати інший закон – самосуд.
Як показник, градус ненависті до реалій в українській блогосфері – він зашкалює. Нетерпимості все більше, хоча способи радикальних перемін не уточнюються.
Не виключено, що можуть з’явитися свої «ворошиловські стрілки», котрі ґвалтівникам і вбивцям будуть виносити власні вироки й приводити їх в дію. Наприклад, нещодавній інцидент в Києві, де «робінгуди» в масках громили ігрові автомати, що були замасковані під комп’ютерні клуби та бари відпочинку.
Не сумніваюсь, у переважній більшості напружена, налякана громадськість це схвалить – раз уже закон не гарантує справедливості.
А коли суспільство перебуває в стані психозу, то й у правоохоронних органів розв’язуються руки. До чого ми так дійдемо?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.