Хто хоче продати українську землю? Явно не селяни…(Засновник ГО " Вільна громада " Валерій Боднарчук)

І це не суб’єктивна думка мене чи мого оточення. Усі експерти сходять в тому, що в Україні наразі законодавчо не врегульовано цілий ряд факторів. Дійсно, як може відкритися ринок землі без закону про ринок землі? Як мінімум, перед цим потрібно провести повну інвентаризацію земель та їхню справедливу оцінку.

Але найголовніше, ніхто з тих, хто ратує за відкриття ринку, не дає відповіді на питання – як будуть захищатися права українських землевласників, тобто самих селян.

Держава з року в рік скорочує підтримку фермерів. Біднішають в першу чергу малі фермерські господарства. Вони не здатні будуть викупити ті паї, які сьогодні знаходяться у них в оренді, не здатні будуть запропонувати за них конкурентну ціну у порівнянні з іноземним капіталом.

Для того, щоб українська земля після відкриття ринку залишилася в руках українського селянина, потрібна державна підтримка, дотації, програми. Але всім зрозуміло, що їх не буде, так як в останні роки не було навіть натяку на їхнє розширення. Аграрії мітингували, щоб хоч не забирали той мізер, який був. То хто в результаті купить українську землю? Явно не селянин…

Наведу виключно економічні доводи. Ціни на сільськогосподарські землі, в сусідніх країнах і країнах ЄС дуже відрізняються. Найвищі ціни зафіксовані в Мальті і Нідерландах (більше $ 60 000 за гектар). У більшості західноєвропейських країн ціни коливаються від $ 15 000 до $ 30 000 за гектар. Ось кілька конкретних цифр за даними Євростату: Бельгія – 33617 дол за га Данія – 25919 дол за га Ірландія - 39 350 дол за га Іспанія - 14593 дол за га Польща - 10 265 дол за га Румунія - 6132 дол за га Франція - 7413 дол за га Естонія - 5000 дол за га Сербія - 19962 дол за га.

В країнах з низькими процентними ставками і більш доступними кредитами ціни на землю вище. Крім цього, більш високий рівень захисту прав власності на землю (наприклад,  дієва судова система, некорумпований чиновницький апарат) також сприяє більш високими цінами.

За попередніми оцінками експертів VoxUkraine слід очікувати, что ціна за гектар с\г землі в Україні буде складати 500 дол. Отже, не можна не зрозуміти, що ціна за український відбірний чорнозем більш ніж мізерна для великих іноземних агрохолдингів, з якими просто не здатні будуть конкурувати українські фермери чи звичайні селяни.

Прибічники відкритого ринку землі часто прикриваються інтересами селян, начеб то все робиться заради них. То чому б тоді не провести загальнодержавний референдум з цього питання? Нехай селяни, а заразом і всі жителі України висловлять свою думку. І тоді не буде спекуляцій. Але, на жаль, цього ніколи не буде. Всі розуміють – селяни проти продажу землі. Парадокс, чи не так? «Проти» ті, хто першим мав би бути «за».

Можна десь припустити, що законодавцям видніше, і що дійсно відкритий ринок землі – це сучасна практика цивілізованих країн. Тому й Україні потрібно до нього готуватися. Ну то хай би й готувалися – розробляли та приймали закони, наводили порядки з переліком земель, викорінювали корупцію. Але зараз віз поставлено попереду коней – по факту нічого не робиться, а інформаційна пропаганда йде.

Невже ніхто не розуміє, що ці розмови на пустому місці лише дратують і обурюють селян? Чи у нас ніхто вже не боїться «земельних майданів»? Якщо вони почнуться, то не будуть такими тихими, як «тарифні майдани». Гроші грошима, а земля – то святе…

Я зумисне не хочу одразу прив’язувати питання відкриття ринку землі до вимог, які ставляться Україні МВФ. По-перше, офіційного варіанту меморандуму це немає, хоча скоріше за все там таки є ця вимога. Не хотілося б думати, що усе це збурення суспільства лише заради чергового кредиту. Це якось принизливо і для селян, і для країни.

Давайте говорити про реальні інтереси сторін, про перспективи розвитку аграрної промисловості та інфраструктуру сіл. І тоді чиї аргументи переважать, той і буде правий. Якщо при цьому вдасться отримати новий кредит – добре. Якщо не вдасться, то невже це важливіше, ніж глобально доля країни та її населення?

Хто живе в селі або має там родичів, знає, як важливо для селянина сьогодні отримувати орендну плату за паї. В реаліях тотального безробіття, відсутності державної політики з розбудови сіл оренда паїв дає стабільний дохід і можливість хоч якось проіснувати, не від’їжджаючи в місто.

Можна легко спрогнозувати – як тільки селянин продасть свій пай, він тут же виїде з села. Як мінімум в місто, а багато хто й закордон. Чи готова Україна сьогодні до такого? Думаю, ні. Самим містам вигідно, щоб села залишалися і далі забезпечували їх принаймні продуктами харчування.

З логічної точки зору розмови про відкриття ринку землі в Україні сьогодні виглядають, як дим без вогню. Законодавчих кроків не видно, а розмов багато.

Прикро те, що, як відомо, диму без вогню не буває. Тобто цілком може статися так, що суспільство розігрівається навмисне, і ринок землі буде введено раптово, без необхідних змін у законодавстві.

Наприклад, за рішенням Конституційного суду, подання до якого нещодавно направили 50 депутатів Верховної Ради. Цікавий момент – ніхто з ініціаторів вільного продажу земель не може переконливо аргументувати, чому так принципово відкрити ринок, а не залишити, наприклад, право довгострокової оренди. Кажуть, приміром, що банкам не вигідно брати в заставу під кредити орендну землю, а вигідно саме землю як власність. Невже це достатній аргумент? Ми що в своїх рішеннях орієнтуємося на те, що земля в решті-решт перейде у власність банків, яким фермери не зможуть виплатити кредити? Гарна перспектива…

І щоб якось згладити песимістичний тон, загалом не притаманний мені (просто тема така особлива), я би хотів сказати, що дуже вірю в Україну. І тому мені в рази прикро, коли хтось перестає вірити. Мені б не хотілося, щоб це сталося з мільйонами селян після земельної реформи.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.